Krynica

Лавров угрожает Турции

В интервью газете «Аргументы и факты» министр иностранных дел России Сергей Лавров выступил с фактическими угрозами в адрес турецкого руководства, отметив, что «поощрение агрессивных украинских инициатив по Крыму равносильно посягательству на территориальную целостность России».

Это уже не первые такие угрозы в адрес одной из стран, которые не признают аннексии полуострова. Но впервые Лавров говорит, что непризнание этой аннексии и готовность сотрудничать с Украиной для преодоления ее последствий – это «посягательство на территориальную целостность» России.

Это раздражение министра, думаю, легко объяснить. После оккупации Крыма в Кремле, похоже, были уверены, что мир смирится со свершившимся фактом и признает российский контроль над аннексированным полуостровом. Что ж, в том, что Россия контролирует Крым, ни у кого никаких сомнений нет. Как нет сомнений, что этот контроль – беспрецедентное нарушение российскими властями международного права.

Но ответственность за это нарушение в Москве, видимо, нести не хотят. Напротив, убеждены, что виновны те, кто не признает аннексии Крыма и считает необходимым выступать за восстановление территориальной целостности Украины. К Турции, похоже, тут особые претензии, так как эта страна говорит не только об аннексии, но и о российских репрессиях против крымскотатарского народа. И у президента Турции Реджепа Эрдогана, по сути, нет другого выбора. Вопрос защиты прав крымских татар, вопрос аннексии Крыма для него – это вопрос не только внешней, но и внутренней политики.

И это то, чего просто не могут понять в Москве, столице страны, в которой любые выборы уже превратились в заурядную фикцию. Любой уважающий себя политик, который хочет побеждать на выборах, не может игнорировать общественное мнение. А как может быть настроено общественное мнение Турции, страны, в которой проживают сотни тысяч выходцев из Крыма, когда люди узнают новости о репрессиях, показательных судебных процессах, похищениях и убийствах, о запрете Меджлиса крымскотатарского народа?

Поэтому угрозы Лаврова, думаю, не имеют никакого смысла по той причине, что для Эрдогана настроения соотечественников важнее, чем Лавров. Понятно, что турецкий президент будет стараться лавировать во взаимоотношениях с Россией. Анкара, думаю, заинтересована в экономическом сотрудничестве, Турции и России необходимо находить общий язык по урегулированию ситуации в Сирии и в конфликте вокруг Нагорного Карабаха.

Но позиции Турции по Крыму, уверен, эти соображения все равно не изменят.

https://ru.krymr.com/a/vitaliy-portnikov-lavrov-ugrozheyet-turcii/31274455.html
Krynica

Украина закрыла Беларусь. Виталий Портников о реакции Киева на действия Лукашенко

Украинский президент Владимир Зеленский одним из первых отреагировал на ситуацию с захватом самолета авиакомпании Ryanair и задержанием блогера Романа Протасевича. Зеленский поручил правительству рассмотреть возможность прекращения авиационного сообщения с Беларусью и на специальном заседании Кабинета министров такое решение было принято. Уже сегодня, 26 мая, прекращаются полеты в Минск, а украинские авиакомпании будут облетать авиационное пространство Беларуси.

Министр иностранных дел Украины Дмитрий Кулеба заявил, что это решение связано не только с политическими соображениями, но и с соображениями безопасности. По мнению главы украинского внешнеполитического ведомства, белорусское руководство «пересекло очередную красную линию в отношении не только к своим гражданам, но и к гражданам других стран и международному праву».

Заместитель Кулебы Дмитрий Енин пояснил, что о блокаде Беларуси речи не идет. «Как только режим Лукашенко вернется к нормальности и отменит те решения, которые привели к решениям со стороны украинского правительства, отношения будут восстановлены. Белорусская сторона сама отмежевалась от всего цивилизованного мира, прибегая к шагам, которые пересекают все возможные линии с точки зрения прав человека. И это решение именно режима Лукашенко — закрыть возможности выезда за границу практически всем категориям граждан, кроме тех, которые требуют немедленного лечения. Абсолютно не идет речь о блокаде Беларуси. Белорусы смогут пересекать пункты пропуска на белорусско-украинской границе, как только их режим позволит транзит», — подчеркнул дипломат.

Для Киева решение о закрытии авиационного сообщения с Беларусью — отнюдь не только возможность продемонстрировать неприятие пиратских методов Лукашенко и солидарность с Европейским союзом. Личные отношения Зеленского и Лукашенко давно и безнадежно испорчены. Причем если украинский президент после начала массовых протестов в Беларуси выступал исключительно с политическими оценками происходящего и не переходил на личности, то Александр Лукашенко несколько раз позволял себе публично оскорблять Зеленского — в последний раз во время переговоров с российским президентом Владимиром Путиным.

Лукашенко и Путин тогда согласились, что Зеленскому следует обсуждать войну на Донбассе с марионеточными лидерами «народных республик», а Лукашенко посоветовал Зеленскому поучиться манерам — и все это в пренебрежительном тоне. Знающие Зеленского люди утверждают, что как раз личные нападки раздражают его больше всего.

Кроме того, закрытие белорусского воздушного пространства ограничит и без того весьма сократившиеся после начала войны и прекращения прямого авиасообщения поездки в Россию. Железнодорожное сообщение, которое осуществлялось исключительно усилиями Украинских железных дорог, прекратилось с началом пандемии, полеты из Киева и других украинских городов в Москву осуществлялись главным образом через Минск.

Теперь и это «окно в Россию» надолго закрылось. Зато, как это нередко бывает в таких случаях, открылось экономическое «окно в Европу» — очевидно, что многим авиакомпаниям, которые отменяют транзит через Беларусь, придется облетать белорусское воздушное пространство через Украину.

https://vot-tak.tv/novosti/26-05-2021-ukraina-zakryla-belarus/
Krynica

Лавров звинувачує Київ

Глава російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров знову звинуватив українське керівництво у небажанні вирішувати проблеми Донбасу і домагатися відновлення територіальної цілісності країни
Конфлікт на Донбасі міністр закордонних справ Росії у інтерв'ю газеті "Аргументы и факты» називає «внутрішнім конфліктом", пропозиції українського керівництва про можливу зміну Мінських угод - відмовою від врегулювання. Лавров у цьому інтерв'ю фактично проговорився, коли сказав, що в Україні не хочуть надати окупованим Росією районам Донецької і Луганської областей особливий статус, бо ж це стане "перешкодою для продовження нинішньої політики шаленого націоналізму, русофобії, насильницької українізації, придушення незалежних ЗМІ і переслідування незгодних, розриву вікових зв'язків між нашими народами". Попросту кажучи, особливий статус окупованих територій потрібен Кремлю для того, щоб спробувати змінити геополітичний і цивілізаційний вибір Украни і знову перетворити нашу країну на російську колонію.

Такий настрій Лаврова демонструє, що ні про яке реальне продовження переговорного процесу - ні в "нормандському форматі", ні в ТКГ мови зараз не йде. Путіну і Лаврову не потрібні ці переговори, вони очікують зміни влади в Україні, бо ж, за словами міністра закордонних справ Росії, рейтинг Володимира Зеленського падає, а обіцянка вирішити проблеми Донбасу не виконується. Ну а про те, що український президент не може вирішити ці проблеми просто тому, що цього не хоче окупант, Лавров не говорить.

Ну і, звичайно ж, навряд чи у такій ситуації можна говорити про реальне проведення зустрічі між російським і українським президентами. Зеленський може давати доручення готувати цю зустріч кому завгодно, тільки Путін не буде з ним розмовляти і вже тим більше обговорювати "внутрішній конфлікт". Українському президенту і його прихильникам просто необхідно змиритися з простою і ясною істиною - зустрічі глав держав не буде, переговори будуть продовжувати перебувати в глухому куті, конфлікт буде тривати.

Саме цього бажає Путін.v

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-lavrov-zvinuvachue-kiiv
Krynica

Лукашенко перетворює Білорусь на Чечню

Керівники країн Європейського Союзу рекомендують авіакомпаніям припинити авіаційне сполучення з Білоруссю і польоти над територією цієї країни. Аналогічне рішення після відповідної вказівки президента Володимира Зеленського має ухвалити й уряд України. І це тільки частина санкцій, які можуть бути накладені на режим Олександра Лукашенка після спецоперації з перенаправленням літака ірландської авіакомпанії Rianair до аеропорту Мінська і захоплення білоруського блогера Романа Протасевича і його дівчини.

Поява відео з Протасевичем, на якому журналіст з явними слідами побоїв на обличчі говорить про те, що дає «свідчення», стало ще одним доказом демонстративного ігнорування режимом Лукашенка норм міжнародного права і взагалі будь-яких елементарних норм пристойності.

Може виникнути питання – а навіщо взагалі Олександру Лукашенку ця спецоперація? Протасевич уже не керує опозиційним телеграм-каналом Nexta, сам протест у Білорусі практично розчавлено грубим тиском вірних Лукашенкові силовиків. Для того щоб провести показовий процес у сталінському стилі про «підготовку державного перевороту» в Білорусі, Лукашенко вже має захоплених у Москві і Мінську заручників. Навіщо ж улаштовувати викрадення літака?

Однак Лукашенкові важливо помститися за ті кілька днів приниження, коли він міг думати, що його влада в Білорусі висить на волосині і бігав по власній резиденції з автоматом. Крім того, саме усвідомлення факту, що він більше не користується підтримкою більшості білорусів – тих самих білорусів, які підтримували і терпіли це злочинне і некомпетентне правління протягом декількох десятиліть – теж стало для Лукашенка приводом для неприємних емоцій. І за цей свій страх, і за ці емоції він може мстити Протасевичу, бо ж саме заснований цим блогером телеграм-канал виявився для сотень тисяч білорусів куди більш авторитетним джерелом інформації, ніж державні телеканали Білорусі та Росії. І що найважливіше – цей телеграм-канал виявився закликом до дії.

Ну і, крім того, нахабне затримання білоруського блогера стало нагадуванням кожному білоруському опозиціонеру, що навіть виїзд з країни не рятує від уваги спецслужб Білорусі – тут Лукашенко явно діє в стилі Рамзана Кадирова, тож можна констатувати очевидне перетворення Білорусі в Чечню.

Може здатися, що така готовність до міжнародної ізоляції – адже зрозуміло, що тепер Білорусь перетворюється на «білу пляму» на авіаційній карті Європи – тільки підсилює залежність Лукашенка від Москви і збільшує шанси поглинання сусідньої країни російським режимом. Але сам Лукашенко може думати по-іншому. Він і так завжди залежав від економічної допомоги Кремля. А після масових протестів проти фальсифікації підсумків президентських виборів у Білорусі і їхнього придушення залежність Лукашенка від Росії збільшилася багаторазово. Ми могли це на власні очі спостерігати під час останньої зустрічі Путіна і Лукашенка, коли білоруський диктатор у буквальному сенсі слова подавав репліки російському правителю.

Однак Лукашенко може вважати, що демонстрація здібностей білоруських силовиків і їхньої готовності виконувати навіть божевільні накази правителя якраз підсилює ступінь його автономності. Так, Лукашенко позбавлений суверенності в зовнішній політиці. Але він ніколи і не мав такого суверенітету, єдине, що міг собі дозволити – «фронду» на пострадянському просторі. А загравання білоруського правителя із Заходом завжди закінчувалися розривом після чергових виборів, останнє голосування лише підтвердило це правило. Утім Лукашенко показує, що у внутрішній політиці, у самій Білорусі він може дозволити собі все що завгодно, може красти літаки заради арешту опозиціонерів, може заарештовувати і політиків, які орієнтуються на європейську інтеграцію Білорусі, і явних прихильників Кремля. Білорусь – не суверенна держава, але вона типова «держава в державі», феодальне володіння Лукашенка. І тільки.

Для України це, крім усього іншого, означає необхідність розпрощатися з ілюзією, що білоруський диктатор є гарантом ненападу на Україну з території його держави. Не є. Це вже зовнішня політика, в якій останнє слово тепер за Путіним, а не за Лукашенком. Заради збереження влади Лукашенко піде на будь-яку підлість, на задоволення будь-яких примх російського правителя, від підтримки якого, власне, і залежить майбутнє білоруського режиму.

І ця сама підтримка обмежує можливості Заходу. Захід може як завгодно довго запроваджувати найжорсткіші санкції проти режиму Лукашенка. Але це, по суті, санкції не проти держави, а проти «неформального» суб'єкта Російської Федерації – по суті, як санкції проти Криму. Звичайно, такі санкції можуть значно ускладнити економічну ситуацію режиму. Але вони не можуть змістити режим.

Це знову нагадує, що ситуацію в Білорусі може змінити тільки білоруський народ. Тільки його масові виступи проти режиму Лукашенка, тільки його готовність дати відсіч силовикам режиму наблизять крах одного з найогидніших диктаторів сучасного світу. Але навіть якщо припустити такий фантастичний варіант, наступного ж дня після краху режиму Лукашенка білоруси зіткнуться зі своїм справжнім ворогом – Володимиром Путіним. Так, як це сталося з українцями після Майдану.

Тому зміни в Білорусі безпосередньо залежать від змін у Росії. Поки цих змін немає, Лукашенко може дозволити собі все що завгодно – від біганини з автоматом і заперечення коронавірусу до захоплення літаків. Однак у разі початку змін у Росії режим Лукашенка зникне, ніби його ніколи й не було.

https://lb.ua/world/2021/05/25/485455_lukashenko_peretvoryuie_bilorus.html
Krynica

«Северный поток-2» и украинские аргументы

Украинские законодатели обратились к своим американским коллегам с призывом ввести санкции против «Северного потока-2» и воспрепятствовать завершению этого проекта. На самом деле это обращение Верховной Рады Украины – не просто символический документ. Американские конгрессмены не раз корректировали внешнеполитическую линию президентской администрации в эпоху Дональда Трампа и способны сделать это сейчас, уже при новом американском президенте Джо Байдене.

По крайней мере, такой вывод можно сделать после того, как целый ряд сенаторов и конгрессменов – как республиканцев, так и демократов – негативно отреагировал на письмо государственного секретаря Энтони Блинкена, в котором глава американского дипломатического ведомства сообщал о решении приостановить действие санкций против компании – оператора проекта «Северный поток-2» и ее руководителя Маттиаса Варнига, давнего партнера Владимира Путина.

Решение госдепартамента объясняется «национальными интересами». И тут, конечно же, самое важное понять, в чем эти национальные интересы состоят и почему можно одновременно отменять санкции против компании – оператора «Северного потока-2» и продолжать их против российских суден, которые должны достроить трубопровод?

ИНТЕРЕСЫ НЕМЕЦКОГО ПРАВИТЕЛЬСТВА ПЕРЕВЕСИЛИ
Беседа Энтони Блинкена с главой немецкого внешнеполитического ведомства Хайко Маасом продемонстрировала, что под национальными интересами администрация подразумевает прежде всего «возвращение» Соединенных Штатов на европейский континент – а для этого необходимо прежде всего улучшить отношения с Германией – как одной из ведущих стран Европейского Союза.

У Дональда Трампа были непростые отношения с федеральным канцлером Ангелой Меркель, для Джозефа Байдена канцлер – надежный партнер. Может ли американский президент сказать то же самое об украинском президенте Владимире Зеленском – вопрос, конечно же, риторический. В любом случае когда на чашу весов были положены необходимость улучшения отношений с Берлином и опасения Киева по поводу последствий достройки «Северного потока-2», интересы немецкого правительства перевесили. И вовсе не сегодня – еще несколько недель назад президент Джо Байден назвал продолжение санкций против «Северного потока-2» сложным вопросом.

Главное, что разделяет Запад и Украину в этом «сложном вопросе» – то, что Запад не воспринимает украинских аргументов. То, что пути доставки российского газа в Европу будут диверсифицированы, кажется одним из бизнес-вариантов. И когда американские лидеры говорят, что «Северный поток-2» это плохая идея, то имеют прежде всего ввиду последствия для энергетической независимости Европы, а уже затем потери Украины от утраты ею транзитного статуса.

УСЛОВИЯ ДЛЯ НОВОЙ ВОЙНЫ
Но в Киеве о «Северном потоке-2» говорят прежде всего с точки зрения безопасности. «Северный поток-2» – это завершающая стадия проекта, который начал осуществляться практически сразу же после того, как новый российский президент Владимир Путин смог установить контроль Кремля над «Газпромом» и назначить главой компании своего ставленника Алексея Миллера.

Задача была поставлена предельно конкретно – «обойти» Украину, сделать ненужной украинскую ГТС. Однако прекращение транзита российского газа по украинской газотранспортной системе воспринимается в Киеве не только как потеря денег, но и как создание возможностей для усиления российского давления на Украину и даже для новой войны. А эта новая война после аннексии Крыма и нападения на Донбасс уже не выглядит политической фантастикой.

И вот именно этот, главный аргумент, многие на Западе не хотят воспринимать всерьез. Так что остается только надеяться, что украинские депутаты все же убедят американских конгрессменов.

Мнение автора может не совпадать с мнением редакции.

https://vot-tak.tv/novosti/22-05-2021-severnyj-potok-2/
Krynica

Підтримка України з боку США. Про що домовилися Блінкен і Лавров?

Зустріч державного секретаря США і міністра закордонних справ Росії у Рейк’явіку – перший такий контакт на високому рівні після зміни адміністрації у Сполучених Штатах. І перша зустріч голів зовнішньополітичних відомств двох країн напередодні можливого американсько-російського саміту. Саме тому важливо зрозуміти, про що говорили і про що могли домовитися Ентоні Блінкен і Сергій Лавров. Тому що у цьому випадку ми складемо уявлення про те, про що можуть домовитися між собою Джозеф Байден і Володимир Путін.

Навіть протокольні заяви, які були оприлюднені після зустрічі керівників зовнішньополітичних відомств, демонструють, що це були непрості переговори. І найголовніше – що в Росії не хочуть «помічати» американського порядку денного з багатьох питань, які є принциповими для Білого дому.

І одне з цих питань – це питання підтримки України. Президент США Джозеф Байден говорив про це у першій ж телефонній розмові із президентом Росії Володимиром Путіним. І в наступній телефонній розмові, що сталася на тлі безпрецедентної концентрації російських військ біля українських кордонів. Про те, що Сполучені Штати прагнуть до врегулювання ситуації в Україні і не визнають російської анексії Криму, про що неодноразово говорив і державний секретар Ентоні Блінкен. І у повідомленні Державного департаменту щодо підсумків зустрічі Блінкена і Лаврова абсолютно конкретно і ясно сказано про підтримку державним секретарем територіальної цілісності України.

Ось тільки у повідомленні російського МЗС ніяких згадок про Україну немає. Не розповідав журналістам про те, що вони із державним секретарем розмовляли про Україну, і сам Сергій Лавров.

І це дозволяє припустити, що російська сторона прагне продемонструвати американській, що тема врегулювання російсько-українського конфлікту, тема війни на Донбасі і вже тим більше тема анексії Криму – це просто не предмет переговорів російських і американських дипломатів. І, зрозуміло, не тема переговорів президентів Росії і США. Тому що «нас там нєт». Тому що в Україні «внутрішній конфлікт», який президент Володимир Зеленський повинен обговорювати із керівниками так званих «народних республік». А представники Росії і США можуть хіба що обмінюватися думками з «регіональних конфліктів». І потім спробуй зрозуміти, чи вважають у Москві війну на Донбасі «регіональним конфліктом» або ж ні.

Чого очікувати від можливих переговорів Байдена і Путіна
Тому не варто навіть сумніватися, як пройдуть переговори Байдена і Путіна – якщо вони взагалі відбудуться, звичайно. Президенти зосередяться саме на тих питаннях, за якими вони зможуть знайти спільну мову.

Байден знову заявить про підтримку України у її конфлікті з Росією. Очікую, що Путін зробить вигляд, що його це не стосується. Що дійсно може статися – так це те, що під час таких переговорів президент США озвучить ціну, яку заплатить Росія в разі ескалації ситуації в конфлікті з Україною. І це теоретично може утримати російського президента від нових атак на Україну, нових територіальних захоплень. Але ніяк не зможе змінити статус-кво – тобто контроль Росії над окупованими територіями, нові обстріли, нові диверсії, нові «психічні атаки» з концентрацією військ на кордоні. Все це, звичайно ж, буде.

Але, з іншого боку, можливо, що саме локалізація конфлікту і може стати єдиним реальним досягненням України, домогтися якого їй можуть допомогти Сполучені Штати.

https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayina-ssha-i-rosiya/31268071.html
Krynica

Сады Сахарова

Я хотел начать этот текст размышлением о бессмысленности проспекта. Бессмысленности проспекта Сахарова в Москве. Проспект есть, но как насмешка над памятью академика. Вот проспект Андропова - это, конечно же, не насмешка, это и есть суть. А проспект Сахарова в городе, где запрещают выставку к 100-летию Сахарова, - это уже какой-то Оруэлл. Понятно, что они с радостью переименовали бы этот проспект, присвоили бы ему имя какого-нибудь вурдалака, Моторолы какого-то. Но у них рука не поднимается - по крайней мере пока.

Но только это плохое начало. Я, пожалуй, начну иначе. Всякий раз, поднимаясь в Иерусалим, я проезжаю мимо садов Сахарова - и всякий раз радость от встречи с великим городом соединяется во мне с радостью от встречи с великим именем, с тем, что великий город, открывший человечеству саму суть гуманизма, встречает меня именем человека, воплощавшего этот гуманизм в ХХ веке и в государстве, в котором я жил. Сады Сахарова - это и есть настоящее торжество исторической справедливости, это и есть память, выраженная в каждой ветви куда точнее и честнее, чем в асфальте бессмысленного московского проспекта.

Но, может быть, не совсем бессмысленного?

Морозным декабрьским утром 1989 года вместе с народными депутатами СССР от Украины я приехал к Московскому дворцу молодежи на прощание с Андреем Дмитриевичем. Я навсегда запомнил эту растянувшуюся на километры очередь - где теперь все эти люди? Именно это прощание убедило меня, что свобода, о которой мечтал академик и в необходимости которой он убеждал соотечественников, это уже не книжное слово. Что справедливость - это то, к чему нужно стремиться. Что все эти люди, собравшиеся у гроба Сахарова, по существу, еще совсем не старого человека - ему было всего 68 лет - пришли сюда ради благодарности, ради веры в то, что их страну и их собственную жизнь действительно можно изменить.

Да, России, о которой мечтал академик Сахаров, нет. В путинской России его проспекты и улицы - бельмо на глазу. Но сады Сахарова в Иерусалиме есть. И есть улицы в странах, свободу которых он поддерживал с несгибаемой верой и с отчаянным романтизмом даже тогда, когда сама возможность появления этих стран на географических картах казалась политической фантастикой.

А Россия... Ну что Россия. В последний раз я разговаривал с Андреем Дмитриевичем за несколько часов до его смерти, после очередного заседания депутатского съезда. Это была на первый взгляд рутинная беседа, интервью в завтрашний номер: о чем договаривались на встрече Межрегиональной депутатской группы, что будет происходить на съезде. Уже практически закончив беседу и прощаясь со мной, он вдруг улыбнулся и завершил недоговоренную фразу:

- Завтра будет бой.

Эти слова я тоже навсегда запомнил.

https://graniru.org/opinion/portnikov/m.281789.html
Krynica

Потрібно боротися за санкції

Рішення американського державного департаменту щодо часткової відмови від санкцій проти “Північного потоку-2” - самі санкції тривають і посилюються, але разом із тим вони скасовані щодо компанії-оператора проекту і її керівника Матіаса Варніга - важко назвати перемогою української дипломатії
Однак їх можна достеменно назвати перемогою дипломатії німецької. Не випадково міністр закордонних справ ФРН Гайко Маас, який обговорював ситуацію навколо “Північного потоку-2” зі своїм американським колегою Ентоні Блінкеном, назвав американське рішення “кроком назустріч”. І це означає, що у Білому домі вважають поліпшення відносин із Німеччиною і взагалі “повернення” Сполучених Штатів на європейський континент куди більш пріоритетним завданням, ніж стримування будівництва “Північного потоку-2”. Ну і до того ж посилають недвозначний сигнал до Кремля: не випадково повідомлення про рішення державного департаменту з'явилося за 30 хвилин після початку зустрічі Ентоні Блінкена із міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим.

Ну а те, що таке рішення держдепартаменту говорить про справжню довіру до офісу Володимира Зеленського, краще, аніж тисяча слів, думаю, не потрібно навіть пояснювати. Однак головне зараз - зовсім не тема про рівень цієї довіри, з ним все було ясно вже після того, як Блінкен запровадив персональні санкції проти недавнього бізнес-партнера чинного президента, олігарха Ігоря Коломойського.

Головне - це те, як загальмувати будівництво “Північного потоку-2”, як продовжити санкції. І тут зовсім ще не все є втраченим. Навіть якщо ми не можемо переконати у правильності нашої позиції адміністрацію і держдепартамент, реакція у Конгресі США свідчить, що в України є впливові союзники - як серед демократів, так і серед республіканців. Тобто може повторитися ситуація, яка була звичною за Дональда Трампа - коли небажання адміністрації ефективно діяти проти Росії і на підтримку України було оскаржено Конгресом і ставало законом.

“Я виступаю проти рішення про скасування санкцій і закликаю адміністрацію відмовитися від цього рішення, запровадити обмежувальні заходи, як цього вимагають закони, ухвалені Конгресом”, - говорить керівник комітету з міжнародних справ Сенату Боб Менендез, демократ. "Обурює, але, всупереч законам США, адміністрація Байдена активно допомагає Путіну добудувати його трубопровід". Це вже сенатор Тед Круз, республіканець. І таких ілюстрацій нерозуміння рішення держдепартаменту чимало.

А це означає, що за умови професійного підходу до ситуації можна добитися не просто продовження санкцій, а й їхнього подальшого законодавчого оформлення - на роки, якщо не на десятиліття.

Залишилося тільки проявити цей професійний підхід.

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-potribno-borotisya-za-sanktsii
Krynica

«Как положено». Российские пропагандисты и день депортации

Министерство иностранных дел России в грубой форме отреагировало на слова государственного секретаря США Энтони Блинкена, напомнившего о сталинских репрессиях по отношению к крымскотатарскому народу и пообещавшего, что его страна будет участвовать в саммите «Крымской платформы». Подчеркиваю – речь идет именно об официальном заявлении российского внешнеполитического ведомства, а не просто, например, о словах спикера российского МИДа Марии Захаровой, известной своими неоднозначными высказываниями. И, похоже, такой тон уже стал привычным для российского МИДа.

Складывается впечатление, что российская дипломатия забыла дипломатический язык. Поверила, что лучшим ответом на любые заявления партнеров будет откровенное хамство. Знаменитая поговорка из советских подворотен – «а у вас там негров линчуют!» – модифицировалась в советском искусстве в «мем» из киноистории про «брата» – «ты мне еще за Севастополь ответишь!» – и перешла в дипломатические документы – «если волнует история, не поздно извиниться за Хиросиму».

Вот только тема Хиросимы давно стала одним из важных аспектов американской политической дискуссии. В 2008 году мемориал в этом японском городе, пострадавшем от атомной бомбардировки, посетила спикер нижней палаты американского конгресса Нэнси Пелоси – она и сейчас занимает этот пост. В апреле 2016 года в Хиросиме был тогдашний государственный секретарь США Джон Керри – сейчас он один из высокопоставленных представителей в администрации президента Джозефа Байдена. Керри отметил, что приехал отдать дань уважения тем, кто погиб. А в мае 2016 года в Хиросиму прибыл тогдашний президент Соединенных Штатов Барак Обама, который призвал всегда помнить жертв авиаудара и пожал руки нескольким японцам, пережившим бомбардировку. «71 год назад смерть упала с неба, и мир изменился», – сказал президент США. Да, слов извинений тогда не прозвучало – именно потому, что в США дискутируют, можно ли было завершить Вторую мировую войну без применения ядерного оружия и какими были бы жертвы, если бы Хиросимы не было, а война продолжалась. Но было проявлено сочувствие, сострадание, соучастие.

Может быть, просто из интереса сравним это с отношением российского руководства к депортации крымских татар? Тем более, что в случае с Хиросимой речь идет о трагедии другого государства, противника в кровопролитной войне, а тут вроде бы граждане общей страны, которых российская власть и сейчас считает своими гражданами. Может быть, кто-то слышал о приезде в Крым в день депортации спикера нижней палаты российского парламента Вячеслава Володина? Министра иностранных дел Сергея Лаврова? Может быть, Владимир Путин пожимал руки выжившим после сталинского геноцида и возвратившимся в Крым? Говорил, что хочет выразить уважение к памяти тех, кто погиб? Нет, не было этого.

Зато теперь российские пропагандисты пишут, что день депортации отмечается на полуострове «не так, как при Украине», а «как положено» – то есть чтобы не очень акцентировать внимание на сталинских преступлениях. Путин, подписавший в 2014 году указ о реабилитации выселенных из Крыма народов, встречавшийся как раз перед днем депортации с представителями «крымской общественности», теперь старается о самой депортации не упоминать. При этом понятно, что вообще замолчать одно из самых отвратительных преступлений сталинского режима не может даже современная Россия.

Вероятно, в Кремле хотят, чтобы большая часть населения Крыма и самой России помнила не о выселении крымских татар, а о бомбардировке Хиросимы.

https://ru.krymr.com/a/vitaliy-portnikov-rossiyskie-propagandisty-i-den-deportacii-krymskih-tatar/31263008.html
Krynica

Популізм не працює

Сьогоднішнє засідання Верховної Ради, на якому планується звільнити трьох міністрів - ще одна демонстрація підміни суті проблем кадрової показухою, характерною для радянських часів. Так, у 2019 році до влади в країні прийшов колективний «совок», войовничий і неосвічений
І цей "совок" руйнує Україну.

У Радянському Союзі теж любили тасувати керівників, звинувачувати їх у провалах і невдачах. А коли не дуже часто тасували, так це називали "застоєм", як у брежнєвську епоху. Але проблема була у неефективності самої системи. Можна було міняти міністрів та інших чиновників, можна було залишати їх на посадах на десятиліття. Головне - радянський "реальний соціалізм" не працював.

Так і в Україні - популізм не працює. І не спрацює. Скільки не викидай сміття з повітряної кулі, вона не злетить, якщо в ній все одно залишається непідйомна вага. Куля все одно впаде - як на голови інфантильних прихильників Зеленського, так і на голови тих, хто не голосував за колишнього телевізійного коміка. Крах інституцій неминучий, вони і так вже тримаються на чесному слові. Ілюзій бути не повинно.

Але якщо хочеться пустити пил в очі - будь ласка, все одно нічого іншого ви не вмієте, все одно нічому іншому ви не навчитеся. Адже пускати пил в очі - це єдина справжня спеціалізація "совка".

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-populizm-ne-pratsyue