Vitaly Portnikov (vokintrop) wrote,
Vitaly Portnikov
vokintrop

Російська прогулянка і російський крах

Протестів у Росії після затримання засновника Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального спостерігачі очікували як події, яка може докорінно змінити політичну ситуацію в країні, підточити самі основи режиму Володимира Путіна. Звичайно, такі протести в Москві та інших містах Росії – «протести за Навального» – відбувалися і раніше, і з різних приводів. Це було пов'язано і з затриманнями опозиційного активіста, і з його участю (точніше, як правило, неучастю) у виборах, і з антикорупційними розслідуваннями ФБК. Але ж цього разу ситуація докорінно мала відрізнятися від тієї, що виникала досі.

По-перше, Навального намагалися вбити за допомогою хімічної зброї – що було доведено після того, як «пацієнта» відправили на лікування до Німеччини. І вже сам факт отруєння – з подальшою публікацією розслідування про участь співробітників ФСБ у спробі вбивства – мусив переконати багатьох скептиків, що Навальний – не кремлівський і не чекістський «проєкт».

По-друге, активіст після лікування в Німеччині повернувся до Росії – що як таке є сміливим вчинком людини, тільки-но мало не знищеної режимом, на розсудливість якого вона розраховувала.

По-третє, після повернення Навального затримали в аеропорту всупереч будь-якій правовій логіці, а для запобігання його зустрічі з прихильниками, нехай і не дуже численними, влада влаштувала ганебну спецоперацію із перенаправленням борта до сусіднього аеропорту і блокуванням аеропорту «Внуково», де літак із Навальним мав би приземлитися згідно з розкладом.

По-четверте, днями вийшло сенсаційне розслідування ФБК про палац Путіна під Геленджиком. І незважаючи на те, що про сам об'єкт відомо вже понад 10 років, демонстрація цього пишного багатства оголила і злиденність його власника, і саму суть корупційно-мафіозної вертикалі, на яку перетворилася Росія за путінські десятиліття. До того ж розслідування подивилися більш ніж 80 мільйонів разів, ймовірно, його побачило або чуло про нього практично все доросле населення Росії.

При цьому протест, який відбувся після всіх цих знакових подій, знаковим не став. І це дозволяє зробити цілий ряд висновків із «російської прогулянки».

Можна говорити про серйозну деградацію російського суспільства як політичного суб'єкта. Якщо навіть спроба вбивства людини, яка демонструє громадянам увесь рівень нахабства чинної влади, не викликає у людей, які тепер усе знають і розуміють, ніякого особливого інтересу, це говорить про «радянізацію» сучасних росіян. Адже більшість радянських людей – принаймні в Москві – теж усе знала і розуміла: привілеї партійної номенклатури, тодішній рівень розкоші і марнотратства не були особливою таємницею. Але люди точно знали, що вони – окремо, а держава – окремо і що вони не можуть нічого змінити, а значить, не повинні ризикувати своїм майбутнім. Навіть у серпні 1991 року ключову роль зіграла не тільки пробуджена суспільна свідомість, а й існування в Росії паралельної партійним структурам і керівництву СРСР влади. Люди, які виходили на захист Білого дому, виступали на підтримку легітимного президента Росії, російського парламенту і уряду. І те, що позиція керівництва РРФСР була докорінно відмінною від позиції керівництва СРСР, зламало саму модель управління. Радянський Союз, просто кажучи, не був на це розрахований.

Але в сучасній Росії немає ніякого альтернативного центру влади. Навіть коли раптом у якомусь регіоні з'являється губернатор або мер, не погоджений з Кремлем, його незабаром «пакують» і відправляють на нари – і жодні народні протести, як ми це бачили за прикладом Хабаровська, нічого не змінюють. Ба більше, навіть політичної опозиції в Росії, не те що альтернативної влади, теж не існує – в усякому разі на парламентському рівні. Прикладом цього є запропоноване тим же Навальним «розумне голосування», коли виборцю пропонується проголосувати за кого завгодно, тільки не за кандидата «Єдиної Росії». Але фокус у тому, що всі інші парламентські партії – це та сама «Єдина Росія», тільки у профіль. І коли москвичі протестували на Болотній площі проти фальсифікації результатів парламентських виборів на користь «Єдиної Росії», вони вважали, що, наприклад, «Справедлива Росія» набрала більше голосів. Ось тільки лідерам самої «Справедливої Росії» це було абсолютно фіолетово. А вже після окупації Криму всі парламентські партії Росії злилися в єдиному огидному екстазі.

Але тоді треба поставити собі наступне питання: чи змінилася б ситуація, якби на вулиці вийшло набагато більше людей? Відповідь на це питання є очевидною: змінилася б, тільки якби ці люди були готові до протистояння із силовими структурами режиму, хоча б до створення табору опору, який не могли б розігнати бандити у поліцейській формі і який став би осередком і символом волі. Табору, який міг би блокувати Кремль і змусити Путіна залишити Москву.

Але тут ми звертаємося до білоруського варіанта. На вулиці Мінська й інших міст Білорусі після останніх президентських виборів виходило значно більше людей – і фактично, і пропорційно – ніж зараз на вулиці російських міст. При цьому ці люди були переконані у провалі Олександра Лукашенка на виборах президента, тобто в нелегітимності влади. Але головною ідеєю білоруського протесту стала саме демонстрація масовості, яка не грає ніякої особливої ролі при авторитаризмі пострадянського типу.

Тому що авторитаризм пострадянського типу базується на силі, а не на народній підтримці. І поки громадяни хочуть діяти за запропонованими цим режимом правилами, поки вони «гуляють», а не блокують, поки вони бояться силовиків, а не силовики – їх, немає ніякого особливого значення, у якій кількості вони виходять на вулиці. На зміну політичної ситуації це все особливо не вплине. І очікувати, що такі прогулянки і протести вплинуть на результати виборів, теж вельми наївно – просто тому, що ніяких таких виборів ані в Росії, ані в Білорусі вже багато десятиліть немає.

Чи означає все це, що ситуація не може змінитися? Ще як може. Адже суть байдужості – вона не в тому, що населення не підтримує опозицію і Навального. Суть байдужості – вона в тому, що населення і владу не підтримує, йому просто все одно. У 1991 році світ з подивом спостерігав, як радянські люди без емоцій і навіть без розуміння того, що відбувається, проводжали в могилу спочатку КПРС, а потім і Радянський Союз. От і росіяни також. Вони – лише глядачі в театрі, декорації якого незабаром впадуть їм на голови. Я не збираюся пророкувати, як саме це станеться – ніхто ж не знав, як саме впаде Радянський Союз, багато хто навіть не вірив, що він узагалі завалиться.

Але байдужість людей, розуміння ними того факту, що влада складається із злодіїв, бандитів і фальсифікаторів – важлива передумова майбутнього краху.

https://lb.ua/world/2021/01/25/476007_rosiyska_progulyanka_i_rosiyskiy.html
Subscribe

  • Путин и граф Потоцкий

    Для украинского наблюдателя – да и просто обыкновенного украинца, обучавшегося даже не в современной украинской, а даже в украинской советской школе…

  • Волкер – перша і не остання жертва скандалу Трамп-Зеленський

    Скандал, який почався в Сполучених Штатах після появи інформації про подробиці телефонної розмови Дональда Трампа і Володимира Зеленського, зачіпає…

  • Танец на арбузной корке

    В последние годы можно было уверенно сказать, что мир сошёл с ума, а в политике даже самых добропорядочных с точки зрения демократических устоев…

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments