June 26th, 2021

Krynica

Путін пристрасно бажає самітів, але уникає один – щодо Донбасу

У ситуації з відмовою країн Європейського союзу від проведення зустрічі з російським президентом Володимиром Путіним найцікавішою виявилася не дискусія на саміті Євросоюзу, а реакція Кремля.

Як виявилося – за словами прессекретаря президента Росії Дмитра Пєскова – Володимир Путін засмучений відмовою європейців від зустрічі. І дивуватися цьому не доводиться. З часу, коли почалася фактична міжнародна ізоляція Росії – а це 2014 рік, анексія Криму, війна на Донбасі, виключення Путіна з «вісімки» – у Кремлі намагаються довести власним громадянам, що ніякої ізоляції немає. Що з Путіним рахуються, хочуть розмовляти. Що він – один з лідерів сучасного світу.

Саме тому в Кремлі з таким ентузіазмом сприйняли пропозицію про зустріч із новим американським президентом. І не відмовилися від проведення саміту навіть після того, як Сполучені Штати продовжили свою санкційну політику. Хоча перед цим помічник президента Росії Юрій Ушаков спеціально попереджав американського посла у Москві Джона Саллівана: якщо хочете зустрічі, повинні відмовитися від нових санкцій.

Путінська зовнішньополітична міфологія
Можливість з'явитися поруч із Джо Байденом для Путіна є куди більш важливою політичною подією, ніж будь-які санкції. Тому що така зустріч повертає росіян до радянського періоду історії. У Женеві зустрічалися радянські і американські лідери, а тепер і Володимир Путін продовжив цю традицію. Значить, з часів Радянського Союзу нічого суттєво не змінилося і сучасна Росія – той же Радянський Союз, та ж наддержава. Тільки з іншою назвою. І Сполученим Штатам також доводиться звертати увагу на її президента.

Так, це – путінська зовнішньополітична міфологія. Саме для її пропаганди Путіну і потрібні всі ці саміти. І, звичайно, саміт Росія – Євросоюз став би для Кремля логічним продовженням зустрічі в Женеві. Ось, тепер і європейці не можуть не рахуватися!

Те, що реальність насправді виглядає інакше, російське керівництво не турбує. Турбує, коли від зустрічей відмовляються самі західні партнери – тому що таку відмову пояснити є набагато більш складно, ніж сфальсифікувати мотиви, якими керувався президент Сполучених Штатів, коли пропонував Путіну зустріч.

Є один саміт, який Путіна не цікавить
Втім, давайте не забувати, що є один саміт, який Путіна не цікавить і проведення якого він всіляко уникає. Це – саміт керівників країн «нормандського формату».

Російському президенту не хочеться їхати на такий саміт просто тому, що зустріч у «нормандському форматі» передбачає конкретні зобов’язання. А він не збирається ці зобов’язання виконувати. І тому проведення зустрічі, на якій Путіну доведеться відповідати на запитання про російську військову присутність на Донбасі, він ігнорує.

Йому потрібні саме зустрічі напоказ. Саме так він, якщо судити по пресконференції у Женеві, сприйняв американсько-російський саміт. Саме таким самітом – якщо він відбудеться – стане для Путіна зустріч у форматі Європейський союз – Росія. І саме тому варто погодитися з тими європейськими політиками, хто впевнений, що Путіна не потрібно нагороджувати за його агресивну політику новими самітами.

https://www.radiosvoboda.org/a/putin-samity-donbas/31327161.html
Krynica

Случай с "Дефендером". Виталий Портников – о международном праве

Инцидент с британским эсминцем "Дефендер" стал ещё одним напоминанием, что море сегодня становится чуть ли не самой важной территорией легитимности притязаний Кремля. Море не суша, где можно поставить пограничников даже на чужой территории и объявить ее своей по праву силы и поддельного "референдума", как в Крыму. И при этом не обращать внимания, что на чужих географических картах Крым по-прежнему обозначается как территория Украины, возбуждаться только тогда, когда "неправильная", с кремлевской точки зрения, географическая карта появляется на фуфайках украинских спортсменов.

С морем всё намного сложнее. Если представления Кремля и всего остального мира о том, где действительно проходят российские территориальные воды, различаются, то доказывать правоту российской точки зрения приходится исключительно с помощью силы или ее имитации. История с "Дефендером" – отнюдь не первая такая история. До этого не так давно были инциденты в Керченском проливе в 2018 году и в заливе Петра Великого в 2020 году. Но если случай со встречей американского эсминца "Джон Маккейн" и российского корабля "Адмирал Виноградов" в 2020 году был связан исключительно с дискуссией о том, является ли залив на Дальнем Востоке российскими территориальными водами или нет, то ситуация с украинскими кораблями в Керченском проливе и с "Дефендером" – это вовсе не история о территориальных водах.
Это история о Крыме. О кремлёвской уверенности, что если только чуть-чуть "дать слабину", то все тут же увидят: король голый и сам сомневается в том, что Крым – это территория Российской Федерации. А иначе почему же все безнаказанно шастают по "нашему морю" у берегов "нашего Крыма"? Почему без разрешения?

В переходе украинских кораблей в 2018 году, завершившемся настоящим боем в Керченском проливе и захватом судов и экипажей, не было ничего криминального. Корабли совершали переход из Чёрного моря в Азовское, то есть из международных вод в море, которое, согласно российско-украинским договоренностям, является общим морем России и Украины. И это корабли других стран должны получать разрешение на проход в акваторию Азовского моря, но не российские или украинские суда. Однако попасть в Чёрное море можно только через Керченский пролив – и тут уж в Кремле решили держать и не пущать! Потому что провозгласили Керченский пролив территориальными водами Российской Федерации.

То же самое относится к инциденту с "Дефендером". Эсминец действительно совершал переход в водах, которые Россия считает своими и проход в которые Россией был запрещён на несколько месяцев. Но с точки зрения международного морского права это украинские воды и Россия не имеет никаких полномочий ограничивать в них судоходство. Так что же делать? Дискуссии на эту тему были и в украинском руководстве в 2018 году, и после захвата судов и моряков. Даже во время предвыборной кампании 2019 года тогдашнего президента Петра Порошенко обвиняли в том, что он сознательно "пошёл на провокацию", понимая, какими будут последствия для украинских военных. Сейчас мы узнаём новые подробности относительно прохода "Дефендера", о разногласиях между британскими министрами обороны и иностранных дел. И о том, что решение о прохождении эсминца принимал лично премьер-министр Великобритании Борис Джонсон, то есть глава британского правительства пошёл примерно на ту же "провокацию", на которую в 2018 году пошёл президент Украины.

Но если отказаться от таких "провокаций", то есть от права мирного прохода судов в водах, которые Россия самоуправно объявляет своими, то это означает согласиться с тем, что Владимир Путин может объявить своей любую водную гладь и обстреливать любой корабль, который с этим не согласится. Стрелять не только по курсу, но и по цели, как об этом заявил заместитель министра иностранных дел России Сергей Рябков. И такое согласие действительно станет еще одним поражением международного права в непростом противостоянии с правом силы.

https://www.svoboda.org/a/sluchay-s-defenderom-vitaliy-portnikov-o-mezhdunarodnom-prave/31325588.html