June 25th, 2021

Krynica

Зеленский — Лукашенко: придуманное доверие

Рассказ украинского президента Владимира Зеленского о том, как он общался с Александром Лукашенко по поводу выдачи так называемых вагнеровцев Украине вызвал, мягко говоря, неоднозначную реакцию в его собственной стране.

Сторонники главы государства, как и следовало ожидать, восхищены мудростью Зеленского и его фаворита, главы офиса президента Андрея Ермака (многие в Киеве уверены, что именно этот человек в тесном сотрудничестве с олигархическими кланами и руководит страной). Как же, не допустили операцию, которая могла бы привести для Украины к таким же последствиям, которые случились для Беларуси после принудительной посадки самолета авиакомпании Rianair для задержания Романа Протасевича и Софии Сапеги!

Оппоненты отвечают, что никто на самом деле не знает подробностей планировавшейся спецоперации по задержанию российских боевиков и того, где и при каких обстоятельствах должна была бы произойти посадка самолета с ними. Но зато известно, что Украина потеряла ценных свидетелей действий России на ее территории.

Меня, однако, удивило другое — то очевидное доверие, которое украинский президент испытывал к белорусскому, к «Александру Григорьевичу», как Зеленский до сих пор называет Лукашенко. По словам Зеленского, он был абсолютно уверен, что после его звонка белорусский президент выдаст боевиков — между прочим, граждан Российской Федерации — Украине. Но почему?

Ответ на этот недоуменный вопрос кроется прежде всего в политической неопытности и инфантилизме не только самого Зеленского, но и представителей его ближайшего окружения — тех людей, которые советовали президенту поступить именно так, а не иначе. Очевидно, в Киеве просто не способны были понять степени политической зависимости Лукашенко от Москвы, понять, что выдачи российских граждан, да еще и выполнявших «специальные задания» российских спецслужб на украинской территории, не могло бы произойти ни при каких условиях.

Сам Лукашенко, как мы знаем, может задерживать россиян и потом торговаться с Кремлем относительно их дальнейшей судьбы — дело семейное! Но третьей стране? Да еще и стране, к которой в Кремле относятся с такой нескрываемой враждебностью? На что мог бы после этого рассчитывать Лукашенко в своих взаимоотношениях с Владимиром Путиным?

Именно поэтому белорусский правитель поступил так, как поступил — задержал «вагнеровцев», чтобы торговаться с Москвой. С Москвой, а не с Киевом. Зеленский в планы Лукашенко изначально не входил.

ОСТАТОЧНЫЙ ВОСТОРГ
Но похоже, сам украинский президент этого до сих пор не осознал. И дело тут уже не только в политической неопытности и плохой обучаемости бывшего телевизионного комика. Дело еще и в тех очевидных симпатиях, которые «советски настроенная» часть украинского общества испытывала к Лукашенко все эти десятилетия. И возможно, испытывает до сих пор — просто после недавних событий в Беларуси представителям политической элиты, в отличие от так называемых простых людей, признаваться в этом неприлично.

Но трудно было не заметить того нескрываемого восторга, который испытывал Зеленский во время встречи с Лукашенко в октябре 2019 года на очередном совковом форуме регионов в Житомире. Зеленский буквально светился от счастья — и было от чего! Ведь Лукашенко, такой простой и открытый, был так не похож на напыщенных и заумных украинских и западных политиков, с которыми закомплексованному шоумену пришлось иметь дело во время своей предвыборной кампании и в первые месяцы президентства.

Зеленский даже подражал Лукашенко, оскорбляя чиновников и разыгрывая из себя миллионера и доверенного лица самых состоятельных людей страны, этакого «рубаху-парня». Так почему бы не позвонить такому замечательному человеку и не поговорить с ним по душам? Это ведь куда приятнее, чем какая-то непонятная спецоперация, в подробностях и последствиях которой еще нужно разбираться, вникать, проводить совещания — скукотища!

И конечно же Зеленский так и не понял, что поговорить по душам с Лукашенко просто невозможно. Что душа Лукашенко заложена в Кремле.

https://vot-tak.tv/novosti/25-06-2021-portnikov-zelenskij-lukashenko/
Krynica

Жорсткої позиції ЄС потрібно домогтися

Керівники країн Європейського Союзу відмовилися від проведення зустрічі із президентом Росії Володимиром Путіним після того, як проти такого саміту виступили представники держав Центральної Європи. Президент Литви Гітанас Науседа зазначив, що "якщо без будь-яких позитивних змін у політиці Росії ми почнемо взаємодіяти, це стане непродуманим і поганим сигналом"
У федеральної канцлерки Ангели Меркель і президента Франції Еммануеля Макрона інша позиція - вони хотіли відновити саміти Євросоюзу і Росії, які не проводяться з 2014 року, тобто після анексії Криму і нападу росіян на Донбас. Однак стверджувати, що німецька і французька позиція - це здача європейських інтересів, я б теж не поспішав.

Меркель і Макрон, скоріше, тяжіють до позиції, яку зайняв американський президент Джозеф Байден під час своєї недавньої зустрічі із російським президентом у Женеві. Спілкуватися, але не відступати від своїх позицій і намірів. Жорстко говорити Путіну про наслідки його агресивних дій. І домовлятися там, де можна домовитися.

Президент Франції у своєму інтерв'ю американському телеканалу CBS у квітні цього року висловився за визначення "чітких червоних ліній" для Росії і зазначив, що в разі неприйнятних дій Москви готовий до нових санкцій. Федеральна канцлерка Німеччини закликала на саміті ЄС створити механізми для загальної і одноголосної відповіді на російські провокації. Однак головна ідея Ангели Меркель - Європейський Союз повинен бути гравцем, а не спостерігачем.

Питання про те, чи необхідно для цього відновлення самітів на рівні Європейського Союзу - Росія, залишається відкритим. Путін ніколи не приховував своєї відрази до європейської інтеграції і робив все можливе, щоб послабити ЄС і не допустити саму можливість самостійних відносин країн пострадянського простору та Європейського Союзу. Досить нагадати, як Росія відкрито протидіяла підписанню угод про асоціацію такими країнами, як Україна, Молдова, Грузія та Вірменія!

Тому європейські лідери, які і так спілкуються з російським президентом, навряд чи повинні робити йому символічний подарунок, який навряд чи буде гідно оціненим. Те, у якому нахабному теж спілкувалися в Москві з главою європейської дипломатії Жозепом Боррелем, є цьому непоганою ілюстрацією.

Але якщо метою Меркель і Макрона є заявити Путіну жорстку позицію від імені всього Євросоюзу, тоді так, Москва варта меси. Тільки спочатку цієї загальної жорсткої позиції потрібно домогтися.

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-zhorstkoi-pozitsii-es-potribno-domogtisya