June 17th, 2021

Krynica

Резоны для бизона

Среди протокольных подарков Байдена Путину оказалась хрустальная статуэтка бизона, символизирующего силу и стойкость Соединенных Штатов. Но сам Путин на своей пресс-конференции тоже выглядел довольным как бизон. Он доволен тем, что встретился с еще одним президентом Соединенных Штатов, - кто там говорит о международной изоляции? Тем, что может лгать в глаза мировой прессе и издеваться над наиболее несговорчивыми журналистами. Тем, что его презрительные слова о российской оппозиции или Украине теперь может слышать весь мир, не только российские телезрители.

Такие, как Путин, проводят встречи вовсе не для того, чтобы договариваться или выслушивать чужие сигналы, а для того чтобы демонстрировать собственное величие - себе самому, соотечественникам, городу и миру. Путин вряд ли способен понять логику президента Байдена, стремящегося к диалогу даже с теми, кто заставляет его занимать жесткую позицию. Для Путина предложение встретиться - лишь шанс, который нужно использовать для продвижения собственной повестки. Ради этого можно даже выбраться из бункера.

Обсуждать при этом то, о чем, собственно, договорились президенты, я бы не стал в принципе. А о чем договорились Трамп и Путин в Хельсинки в 2018 году? При том что Трамп тогда явно был настроен на взаимопонимание и даже пресс-конференция была общей, а не по отдельности, как сейчас. Никто уже не помнит итогов той встречи и даже того, что она вообще была. Думаю, и о встрече в Женеве быстро забудут - как можно помнить о саммите, главным итогом которого стало отрицание возможности ядерной войны, хохлома для Байдена и бизон для Путина?

Байден совершенно прав, считая своей задачей удерживать российского коллегу от очередного или внеочередного безумия и жестко говорить о том, что это безумие не останется без последствий. Но он исходит из ложной посылки, полагая, что собеседника хоть сколько-нибудь волнуют последствия западной реакции, - последствия настанут прежде всего для соотечественников Путина, а ему плевать на этих соотечественников с колокольни Ивана Великого.

И вряд ли Байден прав, делая ставку на то, что Путин опасается Китая. Нет, современный Китай - естественный союзник Путина просто потому, что это пример торжества авторитаризма. Путин боится не Китая. Он боится демократии. Потому что демократия - это и есть его "кащеева смерть". Это то, что привело бы Россию к процветанию, а Путина - на скамью подсудимых.

И поэтому Путину есть за что ненавидеть Америку и не о чем договариваться с Байденом.

https://graniru.org/opinion/portnikov/m.281999.html
Krynica

Байден-Путін: навіщо вони зустрічалися?

Уже напередодні зустрічі президентів Сполучених Штатів і Росії говорили, що Байдену і Путіну просто нема про що розмовляти, що зустріч завершиться без будь-яких підсумків, що розраховувати на відновлення атмосфери взаємної довіри – з огляду на позицію Путіна – просто не доводиться. Насправді навіть з протокольної точки зору все виявилося гірше, ніж передбачалося.

На попередньому американсько-російському саміті в Гельсінкі 2018 року за участю президентів Трампа і Путіна хоча б була спільна пресконференція. Попри те, що конкретних підсумків теж не було і про той саміт зовсім забули. Але на цьому саміті навіть такої пресконференції не було! І Путін спеціально підкреслив, що вони з Байденом не обмінялися запрошеннями відвідати Вашингтон і Москву. Здавалося б, звичайна протокольна подробиця, у епоху коронавірусу навіть ввічливість, яка нікого ні до чого не зобов'язує. Однак і цього жесту не було. Якщо ж вважати підсумком саміту згоду з небезпекою ядерної війни, то ми відразу ж потрапляємо в епоху 62-річної давності, коли перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов домовлявся з президентом Дуайтом Ейзенхауером. Але навіть у тих переговорах було більше змісту.

Ще до Женеви ми розуміли, навіщо цей саміт президенту Путіну з його прагненням продемонструвати, що ніякої міжнародної ізоляції немає і він, незважаючи на вигнання з «вісімки», залишається одним з лідерів сучасного світу. Тепер ми розуміємо, навіщо ця зустріч була потрібна президенту Байдену. По-перше, це його стиль – розмовляти у будь-якому випадку, навіть якщо це жорстка розмова. По-друге, йому важливо було донести до Путіна, що Захід буде серйозно реагувати на його дестабілізаційні дії. (Навряд чи для Путіна це важливо, тому що будь-яка жорстка реакція позначається насамперед на економіці Росії і рівні життя її громадян, а Путіна це абсолютно не цікавить, йому б своїх силовиків прогодувати і досить). По-третє, Сполучені Штати зараз набагато більше стурбовані Китаєм, а не Росією – це було помітно навіть на пресконференції американського президента. І Путін, на думку Байдена, повинен якось розділити його заклопотаність – адже в нього такий довгий кордон з Китаєм!

Але Путін навряд чи тут стане союзником Байдена просто тому, що успіхи Китаю – це і його успіхи. Країна, яка стверджує, що авторитаризм може процвітати – гарант того, що путінський режим збережеться ще на десятиліття. А от Америка з її прихильністю до демократії – зовсім не гарант. Вона ворог. Ворог не Росії. Ворог особисто Путіна і його шпани.

Саме тому це був приречений саміт. Але для України він став не просто констатацією статус-кво, а скоріше навіть прогресом. Напередодні зустрічі Байдена з Путіним на саміті НАТО було підкреслено, що Україна зможе отримати ПДЧ, а сам Байден зазначив, що Крим і Донбас не є перешкодою для нашого вступу в НАТО. Таким чином, було ще раз продемонстровано, що Путін може скільки завгодно проводити свої уявні «червоні лінії», а Байден може впевнено їх ігнорувати. І так, це навряд чи призведе в найближчому майбутньому до врегулювання ситуації на Донбасі. Але може призвести до нерозповсюдження конфлікту на нові регіони України – бо, виявляється, скільки не окупуй, а євроатлантичної інтеграції це не зупинить. Що ж, у нинішній ситуації вже це буде для нас досягненням і головним підсумком саміту в Женеві.

https://lb.ua/world/2021/06/17/487260_baydenputin_navishcho_voni.html
Krynica

Байден-Путін: саміт перевернутих столів

Вже наступного дня після зустрічі президентів Сполучених Штатів і Росії стало зрозуміло, що коментувати цей саміт будуть, відштовхуючись не стільки від результатів, скільки від партійних уподобань.

Дональд Трамп, як і слід було очікувати, стверджує, що на саміті виграла Росія, а Америка програла.

Самого Трампа після зустрічі з Путіним у Гельсінкі 2018 року звинувачували рівно у тому ж. Державний секретар Трампа Майк Помпео обурений тим, що президенти не провели спільну пресконференцію і Путін отримав можливість поширювати російську пропаганду.

У 2018 році спостерігачі обурювалися тим, що Путін отримав можливість поширювати російську пропаганду у присутності Трампа, а американський президент лише схвально посміювався. При цьому, коли я нагадую про саміт у 2018 році, я усвідомлюю, що можу розраховувати на реакцію виключно фахівців з російсько-американських відносин, а звичайний читач вже й не згадає, що така зустріч взагалі була.

На саміт у Женеві чекає та ж доля, що й будь-яку нерезультативну подію на міжнародній арені.

Тому варто зупинитися навіть не на підсумках цієї зустрічі – їх просто немає і бути не могло – а на фактах.

Байдену потрібно було попередити Путіна про те, що подальші агресивні дії Росії не залишаться без наслідків – він це зробив. Путіну потрібно було показати, що новий президент Сполучених Штатів готовий з ним комунікувати так само, як і його попередники – він цього домігся. При цьому завжди виникає запитання: а якими, власне, можуть бути наслідки для російського президента в разі найновіших агресивних дій?

У Києві можуть сказати, що саме такими попередженнями Байден зупиняє Путіна від нових військових дій проти нашої країни. Але для цього потрібно бути впевненим у тому, що Путін готовий до цих військових дій – саме до дій, а не до концентрації військ на кордонах.

Тактику Путіна досить чітко окреслив його колишній помічник Владислав Сурков у своєму недавньому інтерв’ю.

Путін діє так, щоб не викликати занадто серйозної для Росії реакції зовнішніх гравців – тих самих наслідків, про які попереджає Байден. Він ніби намацує баланс хуліганства.

Анексія Криму – так, але без війни на півострові і без визнання присутності російського військового контингенту, всього лише “ввічливі чоловічки”. Війна на Донбасі – звичайно, але без оголошення війни Україні і без участі регулярних російських військ, що могло б бути чітко зафіксовано. Путін, навіть коли застосовує силу, дає Заходу можливість відмовитися від занадто серйозної конфронтації з ним – і хто ж цією можливістю не скористається, коли йдеться про ядерну державу й постачальника нафти й газу?

Звичайно, іноді трапляються хиби, прилітають “чорні лебеді”, як у випадку із MH-17 або із невдалим отруєнням Навального – і тоді тиск виявляється сильнішим, ніж цього хотіли б у Кремлі. Але ми зараз говоримо саме про сплановані дії, навіть про стратегію.

Ця стратегія дозволяє путінському режиму виживати й займатися дестабілізацією ситуації у сусідніх країнах, причому практично безкарно. Ба більше, коли російський режим займається саме внутрішньою дестабілізацією, як це не раз уже відбувалося в Україні або в Грузії, Захід виявляється абсолютно безпорадним, і його лідерам залишається хіба що тиснути на тих, хто приходить до влади в результаті цієї дестабілізації.

І коли в день зустрічі Байдена і Путіна президент України розповідає, що його країна може легко прожити без траншів МВФ – хіба це не очевидне бажання уникнути цього самого західного тиску від того, хто домігся влади саме завдяки російським оборудкам?

Але при цьому стверджувати, що Байден є безпорадним у своєму прагненні тиснути на Кремль, а Путін є всемогутнім, як це сьогодні намагаються довести російські пропагандисти, зокрема й на шпальтах західних видань, я б не став. Тому що путінська тактика дестабілізації до тієї межі, коли Захід просто змушений буде втрутитися всерйоз, теж має свої вади.

Російський президент не може зайти надто далеко, він весь час нібито пробує ногою воду, намагається зрозуміти її температуру перед тим, як скупатися – а час іде, не тільки політичний, але й фізичний час Путіна.

І коли президент США після саміту НАТО каже, що окупація Криму та Донбасу не є перешкодою для прийняття України до Альянсу – це і є той самий спочатку непомітний цивілізаційний зсув, який не відразу оцінюєш.

Зрушення, яке знецінює саму тактику територіальних захоплень як “гальмо” на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції сусідніх країн. Адже який сенс захоплювати, якщо це все одно не зупиняє історичного процесу? А тотальна окупація – це вже поза тактикою Путіна, це порушення балансу, це створення необхідності для Заходу втручатися.

Це як із Гітлером: західні демократії “проковтнули” Австрію та Чехословаччину, але просто змушені були реагувати, коли Рейх напав на Польщу. Й саме напад на Польщу – це і є початок Другої світової.

І, звичайно, вже зараз у Кремлі почнуть віддавати перевагу саме внутрішній дестабілізації України або Грузії – але отримати тут результат, на який розраховує Путін, буде набагато важче саме тому, що його доведеться досягати вже після нападу Росії на ці країни. Без війни було б легше, Путін зміг би домогтися більш приголомшливи успіхів, але він керувався неправильною установкою, вважав, що найголовніше – це перекинути гральний столик під час гри, але так, щоб не покалічити американського президента.

А тепер столики почав перекидати Байден. І все, що залишається Путіну – то це викаблучуватися перед журналістами і на тлі тверджень Байдена про те, що довіри так і не виникло, цитувати слова Льва Толстого про “зірниці довіри”, які десь там промайнули під час переговорів президентів.

До речі, Лев Толстой – і це теж хороший підсумок зустрічі – нічого подібного ніколи не писав, Путін цитував іншого російського письменника, Івана Буніна, який приписував ці слова Толстому. І цей набір містифікацій – найкраща ілюстрація того, як працює з аудиторією Путін.

Мабуть, завершуючи цей текст, наведу іншу цитату Буніна – якщо вже Путін і його спічрайтери є такими освіченими, хай звернуть на неї увагу: “Взагалі, тепер найжахливіше, найстрашніше і найганебніше – навіть не самі жахи й ганьба, а те, що треба роз’яснювати їх, сперечатися про те, хороші вони чи погані”.

Власне, саме цим усім нам тепер і доводиться займатися після саміту в Женеві. І мені, і багатьом моїм колегам, і навіть Байдену.

https://bykvu.com/ua/mysli/bajden-putin-samit-perevernutih-stoliv/
Krynica

Зеленському слід готуватися до візиту в США

Як і слід було очікувати, американсько-російський саміт у Женеві завершився без будь-яких конкретних результатів, у тому числі і на українському напрямку
Президент Сполучених Штатів Джозеф Байден знову нагадав своєму російському колезі про прихильність територіальної цілісності і суверенітету України, а Володимир Путін знову нагадував про "державний переворот" у 2014 році і дорікав Україні у невиконанні Мінських угод. Що і треба було довести: саміт просто нагадав про фундаментальні розбіжності з принципових питань.

Але в тим більшою мірою Володимиру Зеленському необхідно готуватися до візиту в США - якщо, звичайно, цей візит знову не скасують, як уже скасували запланований приїзд українського президента до Вашингтона напередодні саміту Байден-Путін. Так що готуватися - це, у першу чергу, не робити необдуманих вчинків. Наступити на горло власній пісні і, головне, аріям власного олігархічного оточення. Перестати розповідати самому собі казки як можна обійтися без Заходу. Перестати розраховувати на ганебні домовленості з Володимиром Путіним - ну не буде цих домовленостей!

Зрозуміти, що візит до США стане непростим завданням, оскільки ніякої особистої довіри немає і не буде, а захищати національні інтереси доведеться. Зрозуміти, що без захисту цих національних інтересів популістський режим впаде, скільки б українців його не підтримувало, скільки б не голосувало.

Тому що не має ніякого значення рейтинг, якщо цей рейтинг на глиняних ногах, якщо його власник не думає про державу. Блискуче доведено ще Януковичем.

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-zelenskomu-slid-gotuvatisya-do-vizitu-v-ssha