May 12th, 2021

Krynica

"Послушай, Тарапунька!" Виталий Портников – о политическом дуэте

В сообщении об очередном телефонном разговоре президентов Российской Федерации и Республики Беларусь отмечается, что Владимир Путин и Александр Лукашенко обсудили ситуацию в Украине и "стремление этой страны к тесному взаимодействию с НАТО". Само это обсуждение украинской ситуации не выглядит стандартной темой российско-белорусских консультаций, раньше такого не было. На своей апрельской встрече Путин и Лукашенко разыграли забавную сценку: Путин предлагал президенту Украины Владимиру Зеленскому обсуждать донбасский кризис с руководителями "народных республик", а Лукашенко поддерживал, возмущался украинским нежеланием возвращаться на переговоры в Минск и советовал Зеленскому учиться хорошим манерам. Причем Путин подавал реплики в традициях советских эстрадных дуэтов, а Лукашенко охотно подхватывал – и, кажется, ему даже нравилась эта новая роль!

Я понял, какой именно дуэт мне напоминают эти двое. Конечно же, Тарапунька и Штепсель, украинские комики Юрий Тимошенко и Ефим Березин, любимцы публики далеких 1970-х. Даже типажи совпадают: Штепсель невысокого роста, но с большими амбициями, говорил на хорошем русском языке; Тарапунька долговязый, немного ироничный и сконфуженный, говорил, чтобы были слышны нотки украинского языка, а в результате получалось примерно так, как у Лукашенко. Штепсель, как правило, подавал реплики на правах "старшего брата", а Тарапунька реагировал. Послушай, Тарапунька! Послушайте, Александр Григорьевич!

Это и есть главный на сегодня внешнеполитический результат белорусских протестов и делегитимизации белорусского правителя на международной арене: Путин и Лукашенко превратились в дуэт! Лукашенко всё еще не готов к интеграции по-путински, Путин все ещё не стремится одалживать деньги просто за обещания продолжить переговоры по бесконечным "интеграционным картам". Но теперь, когда возможности маневра белорусского президента на международной арене сузились до ширины щели, Лукашенко вынужден подхватывать путинские реплики с ловкостью опытного комического артиста – и во время личных встреч и, как видим, во время телефонных разговоров. Лукашенко лишился права на собственную позицию даже по вопросам, которые всегда использовались для доказательства его независимой позиции – например, по отношениям с Украиной. Дуэт с Путиным стал для него не просто единственным доказательством легитимности, но и важным инструментом сохранения власти.

Трудно предсказать, как далеко продвинется кремлёвский Штепсель, сможет ли он приучить Тарапуньку не только соглашаться с каждой его фразой и вовремя кивать, но и превратить Беларусь в еще один российский регион, пусть с фиктивным суверенитетом. Понятно, что Путину этого очень хочется, – иначе российские спецслужбы не разыграли бы историю с подготовкой "переворота" в Минске и не пугали бы белорусского президента покушениями.

https://www.svoboda.org/a/31248882.html
Krynica

Медведчук обвиняется в измене. Что означает удар по главному пророссийскому лоббисту

Генеральный прокурор Украины Ирина Венедиктова заявила, что народные депутаты от пророссийской партии ОПЗЖ Виктор Медведчук и Тарас Козак подозреваются в государственной измене и попытке расхищения национальных ресурсов. Речь идет о трех эпизодах, среди которых передача российскому чиновнику информации о дислокации секретного военного подразделения Вооруженных сил Украины.

Эти обвинения выглядят даже более серьезным ударом по Медведчуку – главному лоббисту российских политических интересов в Украине и куму президента Владимира Путина, – чем недавние санкции украинского Совета национальной безопасности и обороны. Санкции СНБО не предусматривают уголовного преследования, они могут лишь ограничить экономическую активность. А тут мы можем говорить именно о начале уголовного преследования ведущего пророссийского политика Украины.

В связи с этим, конечно же, важно понять, каким может быть ответ России и насколько этот ответ просчитан президентом Владимиром Зеленским. Наблюдатели в Киеве не раз указывали, что беспрецедентная концентрация российских войск на границе с Украиной могла быть ответом Владимира Путина на санкции против Медведчука и Козака и закрытие пророссийских телевизионных каналов.

КАКОЙ МОЖЕТ БЫТЬ РЕАКЦИЯ КРЕМЛЯ НА УГОЛОВНОЕ ПРЕСЛЕДОВАНИЕ МЕДВЕДЧУКА?
Насколько в связи с этим можно реалистично обсуждать желание Владимира Зеленского встретиться с Владимиром Путиным? Как теперь будут проходить украинско-российские консультации, если куратор украинского направления в администрации Путина Дмитрий Козак – еще одна пикантная деталь – и есть тот чиновник, которому Медведчук передал секретную информацию? Будет ли Генеральный прокурор возбуждать уголовное дело не только по подозрениям Тарасу, но и по подозрениям Дмитрию Козаку?

На эти вопросы мы, возможно, получим ответ уже в ближайшие недели. Многое, конечно, будет зависеть и от действий самого Виктора Медведчука. На протяжении всего предыдущего дня распространялись слухи о том, что политик вообще не находится на территории Украины и что подозрение ему специально выписали в тот день, когда он был за границей.

Но ближе к ночи сам Медведчук выступил с заявлением, в котором заявил, что находится в Украине и не собирается прятаться от следствия. И разумеется, назвал действия украинских правоохранителей «политической расправой». Очевидно, что именно в этом духе будут уже сегодня высказываться российские политики и пропагандисты.

КРАХ МЕДВЕДЧУКА ЕЩЕ НЕ КРАХ ПРОРОССИЙСКИХ
Что же касается Владимира Зеленского, без одобрения которого Генеральная прокуратура вряд ли могла бы решиться на столь решительные действия, то президент, без сомнения, увеличит популярность среди патриотически настроенных потенциальных избирателей и утратит сторонников в пророссийской части общества.

При этом вряд ли политический крах Медведчука – если он, конечно же, состоится – приведет к краху пророссийских сил как таковых. Просто неформальное лидерство в ОПЗЖ от Медведчука перейдет к бывшему главе администрации президента Виктора Януковича Сергею Левочкину – опытному «серому кардиналу» украинской политики, имеющему, по данным из информированных источников, влияние и на действующего главу государства. Другое дело, что Левочкин, в отличие от Медведчука, не имеет личных отношений с российским президентом.

А украинский пророссийский избиратель всегда голосует за того, на кого указывает Владимир Путин.

https://vot-tak.tv/novosti/12-05-2021-medvedchuk-portnikov/
Krynica

Війна ракет і війна каменів: що відбувається на Близькому Сході

Ракетні обстріли території Ізраїлю з боку контрольованого радикальним рухом ХАМАС сектору Газа і відповідна антитерористична операція ізраїльських силовиків у самому секторі виглядають для глядачів телевізійних новин справжнісінькою війною, безпрецедентним загостренням ситуації, яке може призвести до непередбачуваних наслідків.

Хоча насправді ракетні обстріли Ізраїлю з Гази і відповідні дії ізраїльтян – це цілком звична для Близького Сходу ситуація, яка регулярно повторюється протягом багатьох років – хоча зрозуміло, що інтенсивність обстрілів і дій у відповідь буває різною.

Можемо для прикладу просто подивитися статистику. У цьому місяці по Ізраїлю вже було випущено близько 900 ракет (у квітні – тільки 42). Але у 2019 році ракет було випущено 1300, у 2018-му – 41 ракета, у 2014 році – 3686 ракет і так далі. Зрозуміло, що у проміжках бувають і мирні роки, однак це перемир’я все одно приречене перериватися. У самих цих загостреннях є своя політична логіка.

ХАМАС, який перебуває у протистоянні не тільки з Державою Ізраїль, але й зі своїми більш помірними конкурентами з руху ФАТХ, які контролюють Західний берег річки Йордан і формують уряд Палестинської автономії, просто не може не обстрілювати Ізраїль. Тому що у цьому випадку ХАМАС просто перестане відрізнятися від ФАТХ, і, крім того, стануть куди більш очевидними управлінські провали організації в Газі, які ще більше проявилися під час епідемії коронавірусу.

Ми звикли читати у новинах, що Ізраїль – світовий лідер з вакцинації, але ж буквально за кілька кілометрів, у Газі, куди ізраїльтянам ходу немає – справжнісінька катастрофа.

Ну і, звичайно, якщо ХАМАС перестане стріляти, він, як і інші радикальні угруповання в Газі, позбудеться іранського – і не тільки іранського – фінансування.

Радикалам платять за те, що вони стріляють, а не займаються інфраструктурою. Ну і, звісно, ці гроші – основа для широкомасштабної корупції у керівництві радикалів. Зрозуміло, що терористична верхівка живе зовсім інакше, ніж звичайні жителі Гази, і тероризує, за великим рахунком, самих своїх співвітчизників не менше, ніж ізраїльтян.

Тому ХАМАС завжди використовує будь-який привід для того, щоб нагадати про свою політичну спроможність.

Зараз таким очевидним приводом стало рішення ізраїльського суду, яке визнає за іудейськими релігійними громадами право на землю в єрусалимському районі Шейх Джаррах і вимагає виселення арабських сімей з цього району на підставі закону, що дозволяє єврейському населенню шукати повернення власності, конфіскованої після 1948 року. Саме це рішення вже призвело до масових заворушень в Єрусалимі.

Не випадково операція, яку почав ХАМАС, називається “Меч Аль-Кудсу” – “Єрусалимський меч”, а спецоперація Ізраїлю – “Страж стін” – зрозуміло, стін Єрусалиму.

Так, в основі нинішнього конфлікту – земельне питання, яке завжди загострює ситуацію на Близькому Сході. І для ХАМАС це безпрограшна ситуація, бо ж на підтримку єрусалимських арабів висловилися практично у всіх арабських країнах, зокрема і в тих, хто встановив дипломатичні відносини з єврейською державою і визнав її право на існування.

Водночас на Західному березі річки Йордан ситуація є досить спокійною, поки що масових заворушень тут немає. Тож є всі підстави вважати, що ракетна війна завершиться таким самим перемир’ям, як і всі попередні.

В Ізраїлі розуміють це і намагаються за час до встановлення перемир’я завдати якомога більших збитків терористичній інфраструктурі, ліквідувати якомога більшу кількість об’єктів і лідерів радикалів – це запорука мирних часів найближчими роками, коли ця інфраструктура буде відновлюватися.

Хоча очевидно, що за такої інтенсивності обміну ударами жертв серед мирного населення не уникнути. Але це – логіка будь-якої війни, українці тепер знають про це не з чуток.

Насправді головною особливістю моменту є зовсім не ракетна війна і навіть не ескалація у Східному Єрусалимі. Це – класика близькосхідного конфлікту. А от що не класика – то це масові заворушення й сутички між євреями та арабами у містах спільного проживання, перш за все у Лоді й Рамле.

Ізраїльські спостерігачі навіть говорять про закінчення ілюзії мирного співіснування, а лідер партії ізраїльських арабів РААМ Мансур Аббас, від підтримки якого зараз залежить сама можливість формування нового ізраїльського уряду, звернувся до співвітчизників із закликом до мирного протесту.

І якраз ця ситуація – те, про що варто серйозно задуматися керівництву Ізраїлю та ізраїльському суспільству. Якраз у той момент, коли здалося, що ізраїльські араби успішно інтегруються до політичної системи країни, виявилося, що прірва між єврейською та арабською громадами у самому Ізраїлі є набагато глибшою, ніж прийнято було вважати, і конфлікт навколо судового рішення може перетворитися на насильство.

Не випадково ж Яїр Ревіво, мер ізраїльського Лоду, в якому спалахнув найбільш інтенсивний конфлікт, назвав те, що відбувається, “громадянською війною”.

І якраз ця “громадянська війна”, а не війна ракет, і становить найбільшу небезпеку для стабільності Ізраїлю і всіх його досягнень в економіці, розвитку громадянського суспільства та пошуці шляхів примирення з арабським світом.

https://bykvu.com/ua/mysli/vijna-raket-i-vijna-kameniv-shho-vidbuvaietsja-na-blizkomu-shodi/