April 24th, 2021

Krynica

Візит депутата Шевченка до Білорусі і фіаско Лукашенка. Таке вже було в часи СРСР

Фракція партії «Слуга народу» в українському парламенті поки що не визначилася, чи залишати в своєму складі депутата Євгенія Шевченка, який відвідав Мінськ для зустрічі з білоруським правителем Олександром Лукашенком. Сам Шевченко, який не приховував свого захоплення «останнім (або передостаннім, тут вже як вважати) диктатором Європи» і заявив Лукашенку, що його хотіла б бачити президентом третина українців, просить виключити його з пропрезидентської фракції.

Але з політичної точки зору справа, звичайно ж, не в долі Євгенія Шевченка, а в тих тектонічних зсувах, які відбулися у долі самого Олександра Лукашенка після недавніх масових протестів проти фальсифікації виборів президента Білорусі.

Ще недавно могло здатися, що білоруський президент прорвав міжнародну ізоляцію і може розраховувати на контакти з лідерами країн Заходу. До Мінська для участі у саміті «нормандського формату» приїжджали канцлер Німеччини Ангела Меркель і тодішній президент Франції Франсуа Олланд. Для спілкування вже з самим Лукашенком у білоруській столиці побували високопоставлені європейські та американські дипломати. Але все це закінчилося після того, як білоруському правителю не вдалося довести легітимності виборів глави держави.

Не вдалося довести ані білоруському народу, ані міжнародному співтовариству. І після цього практично єдиною столицею, яку може відвідувати Лукашенко, залишилася Москва. А для доказу «міжнародної підтримки» йому доводиться зустрічатися зі звичайним депутатом Верховної Ради України – йому, політику, який до цього спілкувався з усіма українськими президентами.

І це підхід, який всі ми добре пам'ятаємо по Радянському Союзу й інших країнах «розвиненого соціалізму». Коли радянським керівникам не вдавалося заручитися підтримкою тих чи інших своїх агресивних дій, на виручку завжди приходили діячі міжнародного комуністичного руху. Які незмінно запевняли, що політика Радянського Союзу і особисто «дорогий Микита Сергійович» або «дорогий Леонід Ілліч» користуються підтримкою світового робітничого класу. І від вторгнення радянських військ в Угорщину або в Чехословаччину всі просто у захваті.

Радянських пропагандистів абсолютно не хвилювало, що велика частина таких візитерів не користується ніяким авторитетом у власних країнах, що їх ніхто там не знає, ніхто за них не голосує. Більш того – міжнародний відділ ЦК КПРС регулярно виділяв гроші радянських платників податків на утримання партійних апаратів, газет, просто на особисті потреби «друзів Радянського Союзу». І точно так діяли інші вожді соціалістичних країн. У Китаю були «свої» комуністичні партії, в Албанії – «свої».

Сотні людей на Заході годувалися за рахунок того, що створювали у жителів соціалістичних країн ілюзію «масової підтримки», якої насправді ніколи не було. Але за цією ілюзією переховувалися банальне політичне підроблення та фактична ізоляція країн соціалістичного табору. І тим більшим був захват пропаганди, коли черговий вождь зустрічався зі справжнім політиком – не з секретарем ЦК якоїсь дутої комуністичної партії, а із президентом США або із канцлером ФРН. Саме такі зустрічі і увійшли до світової історії, а зовсім не промови комуністичних функціонерів на партійних з’їздах.

Саме тому та привітність, з якою невизнаний у світі президентом Білорусі Олександр Лукашенко приймав українського депутата Євгенія Шевченка – очевидний доказ політичної поразки білоруського правителя.

Йому просто, схоже, нема з ким більше зустрічатися.

https://www.radiosvoboda.org/a/sluha-narodu-shevchenko-i-lukashenko/31219909.html
Krynica

Зеленский и Путин вряд ли встретятся

Президент Украины Владимир Зеленский отрицательно отреагировал на предложение российского президента Владимира Путина обсуждать проблемы Донбасса с руководителями так называемых «народных республик», созданных Россией после оккупации части территории Донецкой и Луганской областей Украины.

Собственно, эта реакция украинского президента была вполне предсказуема. Сам Зеленский предложил Путину встретиться в любой точке украинского Донбасса для того, чтобы предотвратить войну. Однако ответ Путина как раз и заключался в том, что встречаться с Зеленским он может, но о ситуации на Донбассе говорить не собирается. А о ситуации на Донбассе Зеленский пусть разговаривает с Пушилиным и Пасечником, руководителями «народных республик».

К этим прямым переговорам Москва склоняет Киев с 2014 года, практически сразу же после начала войны на востоке Украины. И в этой позиции Кремля есть своя политическая логика. Если Киев соглашается на прямые переговоры с Донецком и Луганском и признает, что у него конфликт с «народными республиками», а не с Россией, то тогда Россия из стороны конфликта превращается в посредника.

И ДО КОНФЛИКТА С УКРАИНОЙ РОССИИ ЭТО ВСЕГДА УДАВАЛОСЬ
Российские руководители усаживали за стол переговоров руководителей Молдовы и Приднестровья, Грузии и Абхазии с Южной Осетией, а с прошлого года Россия еще и главный миротворец в карабахском конфликте. И только с Украиной Россия остается посредником исключительно в собственном политическом воображении.

Хотя усилия к превращению в посредника прилагались немалые. В особенности после прихода к власти Владимира Зеленского. После отсутствия прогресса переговоров в «нормандском формате» Москве удалось склонить Киев к переносу центра тяжести консультаций в Трехстороннюю контактную группу в Минске. Главным образом потому, что у нового украинского руководства были неоправданно высокие ожидания от смены «куратора» украинского направления в путинской администрации с помощника президента Владислава Суркова на заместителя главы администрации президента России Дмитрия Козака.

Именно Козак убедил своего украинского визави Андрея Ермака подписать меморандум, предполагающий создание некоего консультативного совета, в котором совещались бы представители общественности Украины и отдельных районов Донбасса, а Россия, Германия и Франция были бы наблюдателями.

ПУТИН НЕ ПОЕДЕТ НА ДОНБАСС, А ЗЕЛЕНСКИЙ НЕ ПОЕДЕТ В МОСКВУ
Но после крайне негативной реакции украинского общественного мнения и отказа Парижа и Берлина от участия в столь странном формате в офисе Зеленского уже не поддавались на подобные приманки. Что и стало, по сути, причиной фактической блокады переговорного процесса, который вряд ли разблокируется после уменьшения концентрации российских войск у границ с Украиной. И, конечно же, Путин не поедет на Донбасс, а Зеленский не поедет в Москву.

Президенты России и Украины вообще вряд ли встретятся в обозримом будущем – и вдвоем, и в «нормандском формате». Ведь если Зеленский хочет говорить с Путиным о войне и мире, а Путин готов говорить с Зеленским о чем угодно, только не о Донбассе и Крыме, то получается, что президентам просто не о чем разговаривать.

https://vot-tak.tv/novosti/24-04-2021-zelenskij-i-putin/