April 22nd, 2021

Krynica

Спасти и обезвредить

То, с каким наслаждением Владимир Путин описывал в своем послании Федеральному собранию России подготовку к "государственному перевороту" в Беларуси, то, как сетовал, что Запад не осуждает это противоправное деяние, то, как сравнивал этот "государственный переворот" с другим "государственным переворотом" - украинским Майданом, продемонстрировало, что российские чекисты уже подготовились к спецоперации по окончательному заманиванию белорусского диктатора в клетку русской любви и выпускать его уже не собираются.

Лукашенко как бы дают понять: либо он соглашается на пребывание в этой клетке и инкорпорацию Беларуси в состав путинского государства, либо о следующем "госперевороте" Лукашенко уже не рассказывают и ликвидируют его вместе с сыновьями.

Сама история о перевороте, разоблаченном в Москве, выглядит по меньшей мере смехотворной. Можно, конечно, нарезать любые фразы из бесед в виртуальных конференциях, вот только люди, которые, по версии следствия, готовили этот переворот и "дают признательные показания", никогда не имели никакого доступа не то что к силовым структурам, но даже к оружию - и показательной в этой связи выглядит фигура публициста Александра Федуты, автора политической биографии Лукашенко. Так и российских активистов или независимых журналистов скоро начнут обвинять в том, что они замыслили убийство национального лидера. Но эти обвинения в перевороте еще впереди.

А пока белорусское телевидение и сам Лукашенко вместе с российскими пропагандистами рассказывают нам очередную историю в стиле поджога Рейхстага или убийства Кирова, стоит напомнить им, что это Гитлер готовился к репрессиям против своих оппонентов и что это Сталин уничтожил в результате всех своих бывших сподвижников. И что это Лукашенко совершил уже несколько настоящих государственных переворотов. И когда в начале своего бесславного правления разгонял белорусский парламент, и когда сейчас, очевидно уже в конце своего пребывания у власти, вновь фальсифицирует выборы и разгоняет белорусский народ.

И выбора у диктатора, в общем-то, после путинского поджога Рейхстага нет. Либо он отказывается от путинских гарантий безопасности - и тогда ФСБ устраивает уже настоящий государственный переворот, ликвидирует Лукашенко с семейством и обвиняет во всем треклятый Запад. Либо соглашается, лезет в клетку, вскоре теряет власть в пользу какого-нибудь путинского губернатора, попадает в Совет Федерации или просто на дачу на Рублевке - и вскоре умирает от сердечного приступа, мало ли у Путина запасов "Новичка", на всех хватит.

Впрочем, во втором случае Лукашенко хотя бы не узнает, что его убили.

https://graniru.org/opinion/portnikov/m.281595.html
Krynica

Предложение предать Родину

То, что одним из первых российских ньюсмейкеров, отреагировавшим на последние заявления украинского президента Владимира Зеленского и его предложение Владимиру Путину встретиться на Донбассе, оказался член Совета Федерации от аннексированного Россией Крыма Сергей Цеков – это, уверен, никакая не случайность. И даже не желание господина Цекова побежать впереди паровоза и высмеять выступление Зеленского – «актерское кривляние» – еще до того, как высказывания украинского президента получили официальную оценку в Кремле.

Нет, такие заявления, по моему опыту, согласовываются пресс-службами, обсуждаются и продумываются. Как и продумывается то, кто эти заявления будет делать. И то, что Сергей Цеков оказался фактически первым московским комментатором – это, уверен, хорошо продуманное намерение кремлевской пропаганды.

Думаю, слова Цекова – это сигнал для украинской элиты. Вернее, для той ее части, которая все еще ориентируется на Москву. Ведь Цеков – бывший украинский политик, который занимал самые высокие должности в структуре власти Автономной Республики Крым. Который уцелел в украинской политике несмотря на то, что был известен своими пророссийскими симпатиями и был активным участником первой попытки российской спецоперации по захвату Крыма, проходившей еще в первой половине 90-х и остановленной только после победы пророссийского кандидата Леонида Кучмы на президентских выборах в Украине.

Тогда в Кремле возникла иллюзия, что можно будет установить контроль над всей Украиной, а не только над Крымом. Москва пожертвовала тогдашним президентом Крыма Юрием Мешковым, навсегда превратившимся в политического пенсионера. А Цеков, единомышленник и конкурент Мешкова, остался работать в крымской власти – так и доработал до 2014 года, когда появилась возможность работать уже во власти российской.

И появление Цекова с его презрительными комментариями – это, наверное, еще одно простое напоминание Кремля тем в украинской элите, кто поддерживает возможную экспансию России, но в то же время опасается ее последствий для своих личных карьер. Бояться не нужно, с вами ничего плохого не произойдет. Если будете вести себя правильно, то пересядете в куда более удобные кресла, получите доступ к финансовым потокам совершенно другого масштаба. Ведь понятно же, что гораздо выгоднее быть членом Совета Федерации, чем депутатом Верховной Рады. А бизнес? А безнаказанность? Ведь в России – никаких там НАБУ, никакого общественного мнения. Делай что хочешь! Главное – не пересекать очерченных правителем линий, понимать свое место в пищевой цепочке коррупции.

Проще говоря, Цеков – это не ньюсмейкер. Он – модель «успеха», включающая предательство своей страны.

https://ru.krymr.com/a/vitaliy-portnikov-predlozheniye-predat-rodinu-sergey-tsekov/31216562.html
Krynica

Мовчання президента Земана

Новий міністр закордонних справ Чехії Якуб Кульганек зажадав від Москви до 12 години сьогоднішнього дня повернути висланих з російської столиці чеських дипломатів – в іншому разі Прага вишле ще одну групу дипломатів з російського посольства, щоб довести чисельність співробітників дипломатичних представництв двох країн до паритетного рівня. Кремль, природно, зарозуміло відмовляється.

Але чехам уже просто нема що втрачати. Після того, як Росія вислала з країни навіть не 18 – за кількістю висланих чехами дипломатів із посольства РФ – а 20 чеських дипломатів, посольство Чеської Республіки фактично паралізоване, в ньому залишилося лише п'ять співробітників.

Чехії набагато простіше просто довести справу до закриття посольства Чехії в Росії і посольства Росії в Чехії, щоб потім затверджувати дипломатів уже на паритетних засадах. Росіяни програють у будь-якому разі, такого великого персоналу, як зараз, у них у Празі вже не буде ніколи. А значить - зменшаться можливості для підривної диверсійної діяльності, якою, власне, і займаються в чужих країнах російські посольства.

Самовдоволений нахаба Лавров – лише формальний начальник усіх цих дипломатів у цивільному. А насправді більшість із них безпосередньо підпорядковується сухому аскетичному Наришкіну, голові Служби зовнішньої розвідки РФ.

Але можлива поразка російської дипломатії - просто ніщо порівняно з тим ударом, якого завдано російським інтересам у Чехії після викриття причетності російських спецслужб до вибухів військових складів у 2014 році. Оприлюднення інформації про цю причетність, зроблене прем'єр-міністром Андреєм Бабішем і віцепрем'єром Яном Гамачеком у буквальному сенсі слова змінило і настрої в чеському суспільстві і розклад сил у чеській політиці.

І найбільш показовим у цій зміні є мовчання чеського президента Мілоша Земана – одного з найбільш проросійськи налаштованих політиків Центральної Європи. Напередодні оприлюднення інформації про російську причетність Земану вдалося досягти приголомшливих успіхів на ниві просування російських інтересів у країні. Фактично шантажуючи Бабіша можливою відставкою його уряду, президент домігся відставки міністра охорони здоров'я Яна Блатни, який виступав проти закупівель російської вакцини «Спутнік V», і міністра закордонних справ Томаша Петршичека, який був проти участі «Росатому» у тендері на добудову атомної електростанції «Дуковани» і, знову-таки, проти закупівель вакцини з Росії. Віцепрем'єр Ян Гамачек уже мав вилітати до Москви на переговори про постачання горезвісного «Спутніка», а в чеських медіа стверджувалося, що «Росатом» майже напевно виграє тендер.

А потім з'явилися Петров і Боширов – саме цих невдалих агентів російської розвідки підозрюють в участі в підривах складів зброї. І все змінилося за кілька годин, буквально. Земан мовчить, навіть на представленні нового міністра закордонних справ Кульганека цей старий лис ані слова не сказав про російську ганьбу. Гамачек скасував свій візит до Москви – яка вже тут вакцина. «Росатом» попросили на вихід. Бабіш змушений був перепрошувати після того, як сказав, що російські дії в Чехії – не акт державного тероризму (а що, цікаво?). Кульганек, кандидатуру якого до МЗС лобіював сам Земан, виставляє Москві небачені ультиматуми.

Отже, все стало на свої місця. Росія – ніяка не дружня Чехії держава, а країна-терорист. І тепер на цю аксіому, яка стає переконанням величезної кількості чехів, доведеться зважати навіть таким «відмороженим» політикам, як президент Земан, та іншим лобістам російських інтересів у чеській еліті.

Петрову і Боширову варто було б поставити пам'ятник, якби тільки злочини цих Бівіса і Батхеда російської розвідки не призводили до загибелі людей.

https://lb.ua/world/2021/04/22/483020_movchannya_prezidenta_zemana.html
Krynica

“Війна дипломатів” тільки починається

Посол Сполучених Штатів в Росії Джон Салліван сьогодні відлетів до Вашингтону
Саллівана, по суті, змусили виїхати з російської столиці. Таку “пропозицію” зробив йому помічник президента Росії Юрій Ушаков після того, як були запроваджені нові американські санкції і вислані з США російські дипломати, які займалися шпигунством. Російського посла у Вашингтоні немає вже кілька тижнів - Москва відкликала Анатолія Антонова після того, як президент США Джозеф Байден погодився із точним визначенням Володимира Путіна як “вбивці”.

Одночасно Росія намагається паралізувати роботу американських дипломатичних представництв. МЗС Росії приступив до оформлення рішення про заборону дипмісіям США наймати на роботу громадян Росії і, між іншим, інших країн теж. Якщо враховувати, що американські дипломатичні представництва, як правило, наймають технічних співробітників на місці, це стане серйозною проблемою. При цьому Росія відмовляє у візах не тільки співробітникам посольств, але і технічному персоналу, який міг би приїхати з США. Так що посольство США у Москві, ймовірно, буде поставлено в ситуацію 1986 року. Тоді технічний персонал теж був відкликаний, а посол Артур Хартман сам сів за кермо службового автомобіля.

Якщо американське посольство тільки готується до паралічу - і при цьому власних співробітників у нього ще чимало - так посольство Чехії практично є паралізованим після того, як Москва вислала 20 чеських дипломатів у відповідь на рішення Праги про висилку 18 росіян, які займалися в посольстві Росії шпигунською і диверсійною діяльністю. У посольстві Чехії залишилося всього 5 співробітників і міністр закордонних справ цієї країни Якуб Кульганек поставив Москві ультиматум: або висланих дипломатів будуть повернуто, або Прага вишле ще одну групу росіян, щоб у російському посольстві залишилося стільки ж, скільки і у чеському. Зрозуміло, Кремль ультиматум Кульганека негайно відкинув. А це означає, що справа йде до закриття посольств у Москві і в Празі. Що, в принципі, у інтересах Чехії. Оскільки в російському посольстві був куди більший дипломатичний персонал, ніж у чеському, на новому етапі дипломатів можна буде набирати за принципом паритету.

Згадаймо, що російські дипломати за шпигунство були вислані також з Польщі. Ну і на цьому тлі затримання українського дипломата у Санкт-Петербурзі, його подальша висилка і висилка російського дипломата з Києва виглядають, звичайно ж, дуже скромною участю України у цій “війні посольств” - якщо тільки не пам'ятати про озброєну до зубів орду у наших кордонів. Але, у будь-якому випадку, ми повинні розуміти, що така конфронтація на рівні дипломатичних представництв - точний індикатор початку нової “холодної війни”, яка буде супроводжуватися “гарячими” інцидентами.

І ця війна тільки починається.

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-viyna-diplomativ-tilki-pochinaetsya
Krynica

Ґданськ, який повернувся

Про атмосферу відродженого польського міста.

Моя перша поїздка до Ґданська була пов’язана з подорожжю до російського Калінінграда. Я вважав, що журналісту, який працює в Москві, просто необхідно відвідати Калінінградську область, зрозуміти, чим живе регіон, який після Другої світової війни і розпаду Радянського Союзу дивним чином опинився, по суті, всередині іншого союзу — Європейського, між Литвою і Польщею.

Але перша поїздка до Калінінграда стала суцільним розчаруванням. То було відразу після розпаду СРСР, і я не виявив у Калінінграді навіть тіні Кенігсберга — все, що ще могло нагадувати знамените європейське місто, дбайливо знищили. Я не побачив міста Канта — сиротливий собор, у стінах якого похований великий філософ, був скоріше експонатом, ніж частиною міського пейзажу. Я не побачив міста Донелайтіса — хіба тільки краєвиди дорогою з аеропорту нагадували, що колись Караляучус Литовська назва Калінінграда, що означає «Королівська гора». був цивілізаційним центром Малої Литви. Ніщо не говорило про Крулєвец Польська історична назва Калінінграда. — одну зі столиць польського книгодрукування й університетського життя. Правду кажучи, Калінінград не був і російським містом, а сумною совєтською провінцією, що примудрилася упхати хрущовки прямо в історичний центр. Потім я дізнався, що і тут є люди, які вперто опираються його багаторічній деградації. І все ж можна зрозуміти мій відчай, коли я побачив це байдуже запустіння.

За кілька днів я поїхав до Ґданська — тоді між Росією й Польщею налагодили залізничне сполучення. І тільки-но поїзд прибув на вечірній вокзал, я зрозумів, що атмосфера Ґданська вельми відрізняється від атмосфери Калінінграда. І це відчуття було пов’язане з... Шопеном. У фойє готелю, де я оселився, грав піаніст — музика повернула мене до життя.

Як і моя перша прогулянка у балтійських сутінках. Я гуляв містом — стародавнім і живим, блукав провулками, зупинявся біля храмів... Данциг, як і Кенігсберг, загинув наприкінці Другої світової війни, але містяни дбайливо повернули його до життя. Тут не було місця байдужості, однак було місце причетності. І я, звичайно, кажу не лише про стіни. Я говорю ще й про дух — я зрозумів тоді, чому саме в цьому місті, яке стало таким своїм й таким сильним, з’явилася «Солідарність». Я став відданим читачем письменників «ґданської школи», які намагалися передати атмосферу довоєнного Данцига. І здається, Павел Хюлле і Стефан Хвін, присвятивши життя рідному місту, розуміли його навіть краще, ніж вимушений залишити домівку Ґюнтер Ґрасс... І ця любов до кожної цеглинки й кожного перехожого, який назавжди розчинився у тумані північних вулиць — багато чому мене навчила...

Потім я ще не раз сюди повертався — навіть із Калінінграда. І зрозумів, яким різним може бути Ґданськ — якщо дивитися на нього польськими, кашубськими, німецькими, єврейськими очима. Або очима просто звичайної людини, що живе в цьому місті і не уявляє себе без нього. Або очима людини незвичайної: якось я прилетів до Ґданська рівно на 24 години, щоб побачити його очима Лєха Валенси...

І все ж першої подорожі, цього свого повернення до життя, я не забуду ніколи. Так, напевно, за це відчуття я маю дякувати не тільки Ґданську, а й тим, хто не залишив шансу Калінінграду. Але ввійшовши у фоє старого готелю й почувши Шопена, я забув про цих людей.

Я просто зрозумів, яке чудове життя й приголомшливі зустрічі ще попереду — і ось вона, переді мною, перша зустріч із Ґданськом…

https://novapolshcha.pl/article/gdansk-yakii-povernuvsya/