March 30th, 2021

Krynica

"Спутнік V" вигнав Матовича

Прем'єр-міністру Словаччини Ігорю Матовичу довелося залишити свою посаду після того, як коаліційні партнери відмовилися брати участь в його уряді. Відставка Матовича стала головною умовою збереження правлячої коаліції
І в результаті Матович поступився своєю посадою міністру фінансів з власної партії Едуарду Хегеру, а сам вирішив пересісти у його крісло. Це влаштувало і коаліційних партнерів Матовича, і президентку країни Зузанну Чапутову. До приведення нового уряду до присяги залишається всього кілька годин і зараз спостерігачі у Братиславі намагаються зрозуміти, чи стане Хегер самостійним політиком або ж виявиться лялькою в руках Матовича. У будь-якому випадку до колишньої популярності Матовича, якого у рідній країні називали "словацьким Зеленським", новому прем'єру далеко.

Чому ж Матовичу довелося відмовитися від влади? А тому, що "словацький Зеленський" виявився схожий на справжнього Зеленського з точки зору здатності організувати боротьбу з пандемією і вакцинацію співвітчизників. І коли виявилося, що вакцин для словаків категорично не вистачає, вирішив, що кращий вихід - це закупити російську вакцину. Коаліційні партнери Матовича висловилися різко проти - "Спутнік V" не отримав схвалення у Європейському агентстві медичних препаратів, а приклад сусідньої Угорщини, у якій давній друг Путіна Віктор Орбан пішов на покупку російської вакцини, виявився не дуже переконливим.

І тоді Матович і його соратник, тепер уже колишній міністр охорони здоров'я Словаччини Марек Крайчі, організували закупівлю і ввезення вакцини потай від партнерів, та ще й зустрічали вантаж у аеропорту Кошице. До того ж Матович ще й невдало пожартував, що взамін за вакцину пообіцяв Кремлю українське Закарпаття. Це і стало початком великої кризи, яка призвела до розвалу і переформатування словацького уряду.

І ця криза довела, що російська вакцина, як перед цим російський газ, стала інструментом гібридного політичного впливу Кремля. "Спутніка V" не вистачає для самих росіян, вакцинація в Росії проходить повільно, але Кремль з радістю відправляє вакцину туди, де це може підкреслити його дружбу з союзниками або спровокувати кризу. Цікаво, чи розуміє сам Ігор Матович, що просто потрапив у пастку?

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-sputnik-v-vignav-matovich
Krynica

Чапський. Білий павільйон

Про відомого польського художника і письменника, в’язня совєтських таборів.

Коли я вперше опинився в щойно відкритому павільйоні Юзефа Чапського в Кракові, відразу подумав, що його творцям вдалося вибудувати сучасний античний храм — і в плані елегантності, і в плані емоційної насиченості. У цьому невеличкому музеї я відчув себе як удома — і на його даху, з якого відкривався краєвид на старий Краків, і в його затишній кав’ярні, де так добре ласувати десертами із запашним чаєм, і в його саду... Так, і, звичайно ж, у самій експозиції про Чапського, його сім’ю, долю, картини.

І якби сам Чапський прийшов до свого павільйону, він усе ж був би зі мною, а не з відвідувачами експозиції, присвяченій його ж життю, — так, він сидів би в кав’ярні, прогулювався б у саду, був би на даху. Тому що Чапський був великим життєлюбом! Хіба митець, який змішував такі фарби на своїх полотнах, пропустив би захід сонця з краєвидом на краківські передмістя? Хіба він не пішов би на неспішну вечірню прогулянку затишним садом — від павільйону до сімейного будиночку?

Тому що елегантність і емоційна насиченість — це насправді не про павільйон. Це про самого Чапського. Він був на диво елегантний, навіть вишуканий — і цю елегантність не змогли розтрощити ні війни, ні полон, ні совєтський концентраційний табір. Уявляючи молодого Чапського, я бачу, як він подає жакет незрівнянній Зінаїді Ґіппіус. Уявляючи зрілого Чапського, я бачу, як він читає товаришам по нещастю лекції про Марселя Пруста у концентраційному таборі або простує ташкентською вулицею під руку з великою Анною Ахматовою. Кожна така зустріч — фотографія епохи, в якій поетеси були королевами, а художники створювали світи.

Але при цьому Чапський — зовсім не людина з фантастичного світу, ні. Він прийняв виклик «століття-вовкодава», зумів дивним чином поєднати творчість із вічною боротьбою за правду і справедливість. Одна з найкращих його книжок — про совєтський концтабір для польських військовополонених у Старобільську «Старобільські спогади» Юзефа Чапського ввійшли в його українськомовне видання «На нелюдській землі» 2017 року в перекладі Олеся Герасима.. Одна з найважливіших його місій — оприявнення істини про долі знищених сталінським режимом у Катині. Одне з найвидатніших його дітищ — паризький журнал «Культура», який він створював із Єжи Ґєдройцем, журнал, який змінював світовідчуття поляків і в еміграції, і у самій Польщі. І при цьому — відмова від компромісів з реальністю, точна і жорстка оцінка того, що відбувається насправді — і епохи, і людей. Далеко не в кожного художника така насичена політична і публіцистична біографія, далеко не кожен публіцист і видавець створював такі картини! Саме тому Юзеф Чапський так пасує до свого білого павільйону, а павільйон, цей античний храм універсальності й самовідданості, так точно передає образ Чапського.

Особливо на даху, коли, завмираючи у вікнах краківських будинків, сонячні промені раптом нагадують палітру його картин — і ти відчуваєш свободу життя, яку він завжди випромінював.

https://novapolshcha.pl/article/chapskii-bilii-pavilion/