March 3rd, 2021

Krynica

Российские чиновники под западными санкциями

Вслед за Европейским союзом Соединенные Штаты ввели санкции против высокопоставленных российских чиновников и ряда научных учреждений, которые могут быть причастны к отравлению оппозиционера Алексея Навального.

Это первые американские санкции после отравления и задержания Навального и первые санкции новой администрации президента Джозефа Байдена. И они, уверен, демонстрируют, что Белый дом не собирается отказываться от давления на Кремль по всему спектру проблем, связанных с нарушением Россией норм международного права и прав человека в самой стране.

Совсем недавно президент Джозеф Байден говорил о том, что США никогда не признают аннексию Крыма. Теперь вот – санкции против чиновников, среди которых оказались не только одиозные силовики, но и архитектор внутренней политики Кремля, первый заместитель главы администрации президента Сергей Кириенко. А это означает, что в Вашингтоне уверены: за преследованием Навального стоят отнюдь не только силовые структуры, они лишь исполнители политических решений. И действительно, арест Навального продемонстрировал, что в своем «диалоге» с оппозицией российские власти больше не собираются уважать даже нормы собственного законодательства. Но это, уверен, – закономерный путь развития «посткрымской» России, когда с аннексией Крыма Кремль продемонстрировал такое же безразличие к нормам международного права.

Очевидно, что в Москве на новые санкционные меры Вашингтона ответят очередными заявлениями о недопустимости давления и о бессмысленности точечных санкций для российской экономики. Действительно, после того как решение о новых санкциях было обнародовано, курс российского рубля только укреплялся, а эксперты говорили о том, что угроз для российского рынка нет.

Зато есть другая угроза – нарастающей политической изоляции российского руководства. А политическая изоляция, думаю, рано или поздно неминуемо приводит к экономическому разрыву и технологическому отставанию – через это уже проходил Советский Союз.

А пока что даже наиболее заинтересованные в сотрудничестве с Москвой западные политики вынуждены признать, что Россия не собирается договариваться с Западом и соблюдать хотя бы самые элементарные правила. Визит в Москву главы европейской дипломатии Жозепа Борреля оказался в этом смысле своеобразным моментом истины – на попытку диалога российское руководство ответило откровенными оскорблениями в адрес высокого гостя.

Что ж, думаю, новый государственный секретарь США Энтони Блинкен вряд ли вскоре соберется в гости к Сергею Лаврову.

https://ru.krymr.com/a/vitaliy-portnikov-rossiyskie-chinovniki-zapadnye-sankcii/31130965.html
Krynica

Україна могла б бути "найкращим учнем"

Візит голови Європейської Ради Шарля Мішеля в Україну - ще одна демонстрація того, що у Брюсселі до співпраці з нашою країною ставляться з особливою увагою.
Зараз, у епоху пандемії, кожен "справжній" візит на вагу золота, політики вважають за краще обмежуватися віртуальними зустрічами. І, тим не менш, у Брюсселі вітали президента України Володимира Зеленського, а зовсім недавно - прем'єр-міністра Дениса Шмигаля. Тепер в Україну прибув і сам голова Європейської ради. Більш того - прибув не просто із протокольним візитом до української столиці, а почав свою поїздку з відвідин Донбасу. І це ще один важливий сигнал не лише Києву, але й Москві - в ЄС не збираються забувати про агресивні дії Росії проти України. "На жаль, Росія не відповіла на ті політичні позитивні кроки, які зробила Україна для виконання Мінських угод. Саме тому наші економічні санкції проти Росії залишаються. Росія є частиною цього конфлікту, а не посередником" - підкреслив європейський чиновник після цієї поїздки.

Варто звернути особливу увагу на той факт, що поїздка Шарля Мішеля в Україну - це частина його дипломатичного турне країнами пострадянського простору, що підписали угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Однак політична ситуація в цих країнах є далекою від стабільності. У Грузії після затримання лідера опозиції Ніканора Мелії знову загострився конфлікт між владою і її опонентами, так що Шарлю Мішелю довелося згадати свій бельгійський політичний досвід і виступити в ролі посередника на перемовинах. А у Молдові новий президент Майя Санду намагається домогтися проведення дострокових парламентських виборів після своєї перемоги на виборах глави держави. Парламент досі контролюється опонентами Санду, в країні працює тимчасовий уряд.

У цій ситуації Україна з її парламентською більшістю, яка орієнтоване на главу держави, могла б виступити в ролі "кращого учня" Європейського Союзу, показати приклад проведення реформ і виконання угоди про асоціацію. І це дійсно шанс - і з точки зору подальших європейських перспектив, і з точки зору отримання фінансової допомоги від ЄС.

Звичайно, в тому випадку, якщо до проведення таких реформ є налаштованою сама влада і якщо реформи не підміняються розмовами про реформи і гучними обіцянками. І якщо влада сама не провокує конфлікт з активною частиною суспільства - бо у цьому випадку ситуація в Україні швидко може стати схожою на ситуацію в Грузії та європейські чиновники приїжджатимуть до нас щоб бути посередниками, а не закликати до прискорення реформ.

https://espreso.tv/article/2021/03/03/vitaliy_portnykov_ukrayina_mogla_b_buty_naykraschym_uchnem
Krynica

Медведчук чи Порошенко: кого боятися Зеленському

Медведчук не просто лякає Зеленського. Він намагається довести йому, що боротьба з проросійськими силами неминуче призведе до посилення патріотичних.

У першому великому інтерв’ю, яке з’явилося після запровадження персональних санкцій, Віктор Медведчук стверджує, що якщо дострокові президентські вибори відбудуться в найближчі пів року або рік, на них переможе Петро Порошенко.

Це дуже сміливий прогноз навіть для такого політичного провидця, як Медведчук, який у 2004 році стверджував, що Віктор Ющенко ніколи не стане президентом України. На користь цього прогнозу не свідчить жодне з соціологічних опитувань — так, ми спостерігаємо постійне і цілком природне зниження рейтингів Володимира Зеленського і таке ж постійне і теж цілком природне підвищення рейтингів Петра Порошенка. І ця зміна в симпатіях пов’язана навіть не з особистостями, а з не менш природним дрейфом від захоплення популізмом до повернення до державності — так завжди буває після гучної гулянки, коли жодного цілого стільця не залишається не лише в ресторані, але навіть й у твоєму власному будинку. Але пів року? Рік? Навіщо про це говорить Віктор Медведчук?

Його посил, втім, легко пояснити, якщо зрозуміти, що він адресує його не масовій аудиторії, а одному-єдиному читачеві, Володимиру Зеленському. Він не просто лякає Зеленського. Він намагається довести йому, що боротьба з проросійськими силами неминуче призведе до посилення патріотичних, а посилення патріотичних — до перемоги на виборах того, хто залишається головним подразником для Зеленського.

Зеленський сам забезпечив нескінченне експлуатування теми Порошенка будь-ким, хто хоче прийти до бажаного результату. Не потрібно бути великим психоаналітиком, щоб помітити, що президент повертається до фігури свого попередника майже в кожному своєму публічному виступі, а боротьба з Порошенком — така ж нагальна для нього потреба, як в недавньому минулому виконання гумористичних скетчів. І важко зрозуміти, що в цій зацікавленості постаттю Порошенка переважає — особиста образа чи внутрішнє усвідомлення того, що сам ти займаєш чуже місце. Але це, звичайно, не по-президентськи. Байден не коментує виступів Трампа і не дорікає попереднику за те, що той поводиться так, ніби він ще президент — хоча Трамп саме так і поводиться. І така реакція природна для чинного глави держави.

Але не для Зеленського. І його страхом і пристрастю намагається скористатися кожен, кому не лінь. Медведчук лякає Зеленського посиленням Порошенка і пророкує, що той вже дуже скоро може повернутися в президентський кабінет. А царедворці, зацікавлені в ослабленні Медведчука, навпаки, доводять Зеленському, що санкції проти лідера проросійських сил послаблять не тільки Медведчука, але і Порошенка — ще й надто якщо нагадувати, що Порошенко не наважився зробити те, що зробив Зеленський, чим сприяв посиленню позицій Медведчука і заодно влаштовувати вкидання розмов Медведчука з Сурковим, які мають підтверджувати справедливість цих оцінок.

І кому Зеленському вірити — Медведчуку чи його ворогам, тим більше якщо рейтинг Порошенка і “Європейської солідарності” продовжуватиме рости, а рейтинг Зеленського і “Слуг народу” — падати? Кого оголошувати винуватим? І що робити? Скасовувати санкції проти Медведчука? Але тоді доведеться визнати, що Порошенко, який залучав Медведчука до переговорного процесу, мав рацію — і це може допомогти не ослабленню, а посиленню Порошенка … На місці Зеленського я б зовсім заплутався. Хоча, цілком можливо, те, що ми спостерігаємо останнім часом, і свідчить про те, що він вже заплутався — ось тому і крутиться, як дзиґа.

Насправді в українській політиці існує невіра в об’єктивні процеси розвитку ситуації. Якщо за тебе голосував різношерстий електорат, який об’єднав в собі й проросійських, і проукраїнських, і політично індиферентних виборців, то ніякий “радикальний центризм” та інші політтехнологічні благоглупості не дадуть змоги тобі задовольнити всіх одразу.

Якщо ти запроваджуєш санкції проти Медведчука — ти відштовхуєш від себе проросійський електорат і жоден вирок Стерненку не дає змоги тобі його повернути. Якщо ти відмовчуєшся з приводу вироку Стерненку, ти відштовхуєш від себе проукраїнський електорат — і жодні санкції проти Медведчука не дають змоги тобі його повернути. Якщо ти не можеш забезпечити соціальну стабільність і життя людей погіршується — ти потроху відштовхуєш від себе політично індиферентний електорат і жодні “відосікі” не дають змоги тобі його повернути, тому що “відосікі” не покладеш в холодильник, ними не нагодуєш дітей, на жаль.

Тому ти повинен запитати себе — а куди, власне, твій колишній електорат йде? Ну зрозуміло ж, куди. Проросійський електорат йде до ОПЗЖ, куди йому ще діватися? Проукраїнський електорат йде до ЄС. Він би йшов і до”Батьківщини”, якби та так відчайдушно не рвалася час від часу у твої обійми, і до “Голосу”, якби там ще був Вакарчук і якби ця партія іноді не виявляла б прагнення якось тобі допомогти. Ну а індиферентний електорат нікуди не йде. Ну, може, трохи до Шарія, але не факт. Індиферентний електорат сидить, насупившись, як скривджена дитина і не розуміє, чому не вийшло, як у “Слузі народу”. Він чекатиме якогось нового Зеленського — а якщо не дочекається, то проголосує за того представника проукраїнського чи проросійського табору, який здасться йому найбільш господарським. Він так завжди робив.

Тому думати потрібно не про конкуренцію, а про те, як допрацювати на посаді президента і як після закінчення терміну повноважень не опинитися “хлопчиком для побиття” для всіх, хто захоче по тобі потоптатися. І про те, хто захоче тебе захистити в цій ситуації? Невже Медведчук? Тому так, союз з націонал-демократичними силами — це природний вихід просто тому, що за цими силами — майбутнє. А у проросійських сил і у твоїх власних прихильників ніякого майбутнього немає. А тобі ж жити в майбутньому, правда? Сьогодення — воно має властивість завершуватися.

Але можна замість цих слушних думок сидіти й думати, як послабити вплив Порошенка, ніби тут річ у Порошенку, а не в тобі самому.

https://bykvu.com/ua/mysli/medvedchuk-yly-poroshenko-koho-boiatsia-zelenskomu/