February 27th, 2021

Krynica

Україна це пройшла. А над Росією досі витають тіні Сталіна і Дзержинського

Тінь Дзержинського над Росією
Мер Москви Сергій Собянін заявив, що влада не буде встановлювати пам'ятник на Луб'янській площі, напроти будівлі Федеральної служби безпеки (ФСБ). За радянських часів це була будівля КДБ СРСР, площа називалася площею Дзержинського, а на ній стояв пам'ятник засновнику радянських спецслужб, першому головному кату радянського режиму.

Саме сюди після поразки путчистів у 1991 році прийшли люди, які знесли цей пам'ятник – один із найбільш ненависних для тих, хто пам'ятав про комуністичні репресії, про мільйони невинних жертв режиму.

Незабаром з вулиць Москви зникли багато інших монументів – Володимиру Леніну, Михайлу Калініну, Якову Свердлову, іншим комуністичним вождям. Ніколи не було ніяких розмов про їхнє відновлення. Ці пам'ятники доживають свій вік у спеціальному парку неподалік від Московського будинку художника. Як, втім, і пам'ятник Феліксу Дзержинському.

Але саме цей монумент весь час намагаються повернути на Луб'янську площу. Чому саме його? Тому, що сьогодні Росією керують люди, які вважають Дзержинського своїм «патріархом»? Тому, що рішення про знесення монументу ухвалювала не влада, а народ – приблизно як із пам'ятником Леніну на київському бульварі Шевченка у 2013 році? Тому, що хочеться забути про злочини чекістів і вписати Дзержинського вже в новий іконостас путінської Росії?

Засновник ЧК був однією з найбільш непривабливих фігур навіть у більшовицькому керівництві. Він був не просто організатором масового терору, а й в буквальному сенсі слова зрадником Батьківщини. Саме зрадником! Етнічний поляк, Дзержинський увійшов до уряду «радянської Польщі», яку Ленін і Сталін планували створити замість нової незалежної Польської держави. Так, якби тоді Польща програла більшовикам і перетворилася б на Польську РСР, Дзержинський зіграв би в її історії ту ж роль, що і який-небудь Юрій Коцюбинський – в історії радянської України. Втім, можливо, ця готовність Дзержинського до знищення власної Батьківщини не сильно турбує багатьох росіян, вони можуть про неї і не знати. Але червоний терор! Але ріки крові!

Зараз, коли говорити про відновлення пам'ятника Дзержинському почали такі особи, як одіозні письменники Захар Прилєпін та Олександр Проханов, влада несподівано запропонувала першому чекісту конкурувати з князем Олександром Невським.

Говорили навіть, що Володимир Путін, який стає схожим на некоронованого російського монарха, хотів би бачити на Луб'янці саме Невського. Але голосування в інтернеті показало, що Дзержинський і Невський йдуть майже порівну і у «залізного Фелікса» є всі шанси перемогти князя. Отут голосування і перервали.

Але чи можна при цьому не помічати, як змінилося за путінські десятиліття російське суспільство? Якщо у 1991 році знесення пам'ятника Дзержинському не викликало у суспільстві негативних емоцій, то зараз ми бачимо, як багато людей знову бажають проходити повз пам'ятник катові. Повзуче повернення до сталінізму, прагнення замовчувати злочини, переписування історії – все це позначається на здоров'ї суспільства, змушує його повертатися до гіршого у своєму минулому.

В Україні зараз важко уявити собі спорудження пам'ятника Дзержинському – та й будь-якому іншому комуністичному вождю. А над Росією все ще витають тіні Сталіна, Дзержинського та інших червоних катів.

https://www.radiosvoboda.org/a/putin-stalin-dzerzhynsky-kdb-fsb/31124789.html
Krynica

Предатели вместо олигархов: зачем Зеленскому новые санкции

От нового заседания Совета национальной безопасности и обороны Украины, созванного президентом Владимиром Зеленским, ожидали очередных сенсаций в духе двух предыдущих заседаний. На одном из них ввели санкции против ближайшего соратника главы пророссийского лобби в Украине Виктора Медведчука Тараса Козака и прекратили вещание трех его телеканалов, которые в Украине обычно называют «каналами Медведчука». На другом – ввели персональные санкции против самого Медведчука, его супруги и ближайшего окружения лидера партии ОПЗЖ и кума российского президента Владимира Путина.

От третьего заседания ожидали чего-то аналогичного – тем более, что произошло оно уже после кризиса, начавшегося в Украине после оглашения приговора активисту одесского Евромайдана Сергею Стерненко. Стерненко на этом процессе, который тянулся с 2015 года, но почему-то оживился именно сейчас, обвиняли в похищении местного депутата, функционера радикальной пророссийской партии «Родина».

Многие представители патриотических сил – а среди них и ряд депутатов партии Зеленского «Слуга народа» – сочли решение суда, приговорившего Стерненко к семи годам заключения по фактически недоказанным обвинениям, политически мотивированным. У офиса Зеленского собрались тысячи людей, в субботу должна начаться новая – и уже бессрочная – акция протеста.

И в этой ситуации казалось, что президент, который так и не высказался относительно дела Стерненко – в то время как сам активист обвиняет лично Зеленского в инспирировании приговора – продемонстрирует свою готовность и дальше противостоять пророссийским силам и этим хоть немного успокоит гнев патриотов.

ЖИВУТ В РОССИИ И ВРЯД ЛИ ИНТЕРЕСУЮТСЯ ТЕМ, ЧТО О НИХ ДУМАЮТ УКРАИНСКИЕ ВЛАСТИ
Но заседание СНБО завершилось скорее символическим решением о введении санкций против десяти украинских военных, которые изменили Родине еще в 2014 году, живут в России и вряд ли интересуются тем, что о них думают украинские власти и общество – свой выбор они сделали.

Санкции были приурочены к седьмой годовщине оккупации Крыма, но все равно остался вопрос – для этого ли Зеленский созывал новое заседание Совета нацбезопасности? Не собирались ли принимать другие, куда более резонансные решения (поговаривали, например, о санкциях против предприятий олигарха Дмитрия Фирташа) – но решили повременить?

ТАКИМ ОБРАЗОМ, СИТУАЦИЯ СУЩЕСТВЕННО НЕ ИЗМЕНИЛАСЬ
Президент находится в конфронтации с пророссийской частью своего же собственного недавнего электората – эти люди не скрывают своего негативного отношения к закрытию «каналов Медведчука». И одновременно началась конфронтация с теми, кто президентские санкции против Медведчука поддержал – с патриотической частью общества, представители которой отличаются не только возмущенными постами в социальных сетях, но и уличной активностью. Собственно, это и есть те самые люди, которые выходят на украинские Майданы.

Зачем понадобилось Зеленскому такое тотальное противостояние, сказать трудно. Но возможно, что ни глава государства, ни его окружение просто не могут просчитать последствия собственных решений или действий других структур власти. Иначе санкции против Медведчука вряд ли совпали бы с приговором Стерненко, а новые сторонники Зеленского не превратились бы в одночасье в его непримиримых оппонентов.

https://vot-tak.tv/novosti/27-02-2021-portnikov/