February 20th, 2021

Krynica

Зеленский продолжает войну с Медведчуком. И с Путиным

Анонсированное еще несколько дней тому назад как сенсационное заседание Совета национальной безопасности и обороны Украины завершилось действительно серьезными новостями. СНБО ввел санкции против одного из руководителей парламентской фракции партии «Оппозиционная платформа – За жизнь», близкого друга российского президента Виктора Медведчука, его супруги Оксаны Марченко и целого ряда лиц, которые считаются связанными с бизнесом Медведчука.

Предыдущие санкции СНБО были направлены против другого депутата от ОПЗЖ – Тараса Козака, номинального владельца телевизионного холдинга, который все в Украине называют «телеканалами Медведчука». В результате три телеканала, на которые опирался в своей политической деятельности Медведчук и которые были настоящим пропагандистским рупором как его партии, так и Кремля, исчезли из украинского телевизионного эфира. Но тогда эти санкции не касались Медведчука напрямую, так как он не был ни формальным владельцем телеканалов, ни владельцем авиационного парка «своих» самолетов, на использование которых также был наложен арест.

ПРЯМОЙ ВЫЗОВ
Зато новые санкции касаются уже непосредственно бизнеса Медведчука и его супруги, а секретарь СНБО Алексей Данилов говорит о поддержке террористов. «За 14 километров от нашей границы, на территории Российской Федерации находится один из нефтеперерабатывающих заводов, которым владеет Медведчук вместе со своей женой и Козак, тоже вместе со своей женой. И поставки нефтематериалов осуществляются на территорию террористов, которые убивают наших бойцов», — подчеркнул Данилов в телевизионном эфире вскоре после обнародования решения СНБО.

Еще после обнародования первых санкций – против Козака и «его» телеканалов – наблюдатели в Киеве подчеркивали, что президент Украины Владимир Зеленский бросил персональный вызов Виктору Медведчуку и опосредованный – его покровителю Владимиру Путину. Но тогда можно было говорить не о самом Медведчуке, а о его информационном ресурсе. Сейчас же под ударом вся бизнес-империя главного лоббиста российских интересов в Украине.

КТО ПРИДЕТ НА ПОМОЩЬ?
Особой поддержки в украинской элите Медведчук в своих попытках защититься не найдет. Говорят о его серьезном конфликте с олигархом Ринатом Ахметовым – предприниматель на недавних президентских и парламентских выборах предпочел поддерживать не ОПЗЖ, а другую политическую силу, не добившуюся, впрочем, реального успеха. В собственной партии у Медведчука, бывшего главы администрации президента Леонида Кучмы, конфликт с бывшим главой администрации президента Виктора Януковича Сергеем Левочкиным, классическим «серым кардиналом» украинской политики. Но зато у Медведчука есть защитник вне Украины. Это Путин.

И сейчас главный вопрос того, что будет происходить после решения о санкциях – как все же заступится Путин за своего давнего сторонника и кума. Ведь не отреагировать – поставить под сомнение все кремлевское «могущество». И отнюдь не только в Украине. Очевидно, не случайно первым вопросом заседания СНБО, на котором рассматривалось введение новых санкций, было все же обсуждение ситуации на Донбассе, где обстановка стала обостряться сразу же после предыдущего санкционного указа Зеленского.

https://vot-tak.tv/novosti/20-02-2021-portnikov-medvedchuk/
Krynica

Самоізоляція Росії. Мюнхенська конференція тепер відбувається без Путіна

Мюнхенська конференція з безпеки, нехай навіть і у віртуальному форматі – завжди символічна подія у світі великої політики. Керівники держав, представники великого бізнесу, дипломати та аналітики звіряють годинники за мюнхенським часом вже багато десятиліть поспіль. І зараз, у часи пандемії і після зміни влади у Сполучених Штатах, така дискусія є особливо актуальною. Для України – у великій мірі хоча б тому, що тема українського суверенітету звучить у виступах провідних учасників конференції.

Президент Сполучених Штатів Джозеф Байден наголошує на підтримці територіальної цілісності України. Федеральний канцлер Ангела Меркель відзначає відсутність прогресу у захисті цієї територіальної цілісності і непродуктивність Мінського процесу.

Цікаво, звичайно, було б дізнатися, як відреагував би на ці заяви російський президент Володимир Путін. Але ані Путін, ані ніхто інший з російських керівників у Мюнхенській конференції участі не бере. Та й сама конференція зараз не передбачає присутності росіян, бо є насамперед діалогом лідерів США та Євросоюзу.

Повернення Кремля до курсу радянських часів
Так було аж ніяк не завжди. Президент Росії й інші представники цієї країни регулярно використовували майданчик Мюнхенській конференції для презентації своїх поглядів.

Саме у Мюнхені в лютому 2007 року Володимир Путін виступив зі знаменитою промовою, яка, по суті, ознаменувала остаточну відмову Росії від співпраці з Заходом і повернення Кремля до зовнішньополітичного курсу радянських часів. «Росія – країна з більш ніж тисячолітньою історією і практично завжди вона користувалася привілеєм проводити незалежну зовнішню політику. Ми не збираємося змінювати цієї традиції і сьогодні», – наголошував тоді російський правитель.

Через 14 років ми добре розуміємо наслідки такого погляду на світ. Уже тоді Путін був упевнений, що незалежна зовнішня політика – це не природний наслідок суверенітету тієї чи іншої країни, а «привілей». І якщо Росія таким привілеєм володіє, то такі країни, як Україна чи Грузія, ймовірно, на нього «не заслуговують». І якщо не хочуть рухатися у фарватері російської політики, то, очевидно, є «західними проєктами» – як недавно охарактеризував Україну прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков.

Це сприйняття сучасної цивілізації як світу, в якому повинні розпоряджатися ті, хто має «привілеї», призвело до воєн Росії проти Грузії і України. І до наростання ізоляції Росії. Я б навіть сказав – до самоізоляції. Путіну стало просто не потрібно полемізувати зі своїми західними колегами. Коли вони нагадують Кремлю про необхідність дотримуватися норм міжнародного права або поважати права власних громадян, це сприймається російськими керівниками так, як сприймалося їхніми радянськими попередниками – як ворожий випад.

Тепер, коли до Москви прибуває високопоставлений західний візитер, його можуть просто образити і висміяти – як це сталося з очільником європейської дипломатії Жозепом Боррелем. Такого не було навіть у радянські часи. І це ще один індикатор посилення самоізоляції. У світі, де факти доступні кожному, Путіну тепер буквально нічого робити. На Мюнхенській конференції йому нема про що сперечатися із Байденом або Меркель. Тому він вважає за краще виступати в аудиторіях, де йому ніхто не заперечить. І зустрічатися тільки з тими, хто буде захоплено дивитися йому в обличчя, або з тими, хто від нього залежить – із Олександром Лукашенком або з Віктором Медведчуком, наприклад.

І ця відсутність комунікації – ще один важливий показник не тільки того, як змінюється ставлення цивілізованого світу до Росії, але і того, як змінюється ставлення Росії до цивілізованого світу. Коли міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров погрожував Євросоюзу повним розривом в разі продовження санкційної політики, він зовсім не жартував.

https://www.radiosvoboda.org/a/myunkhenska-konferentsiya-samoizoliatsiya-rosiyi/31112849.html