February 12th, 2021

Krynica

Лукашенко: радгосп без масок

Всебілоруські народні збори, оголошені Олександром Лукашенком у розпал протестів проти фальсифікації підсумків президентських виборів у країні, покликані були продемонструвати, як багато у Білорусі прихильників її «вічного» правителя, нагадати, що «простий народ» - зовсім не з тими, хто виходить на вулиці Мінська та інших білоруських міст, а з очільником держави. Але поки до зборів готувалися, виявилося, що ніякого сенсу в них просто немає.

За час підготовки масовий протест проти підсумків виборів президента Білорусі став такою самою сторінкою політичної історії, як і всі попередні протести проти підсумків виборів – хіба що зараз Лукашенку довелося відстоювати свою владу за допомогою куди більш запеклого застосування сили, та й протест явно набув загальнонародного характеру. Але не зміг при цьому вплинути на стійкість диктатури, яка із самого початку ґрунтувалася саме на силі, а не на народній підтримці. І в цьому, звичайно ж, головна особливість протесту 2020 року – те, що його учасники нарешті зрозуміли, що сила Лукашенка – у силовиках і підтримці з Кремля, а не в народній любові. І що мирний протест здатний, звичайно ж, пошарпати владі нерви, але аж ніяк не може призвести до відставки Лукашенка або хоча б до діалогу з опозицією.

Тому чергові Всебілоруські народні збори зовсім не виглядали спробою нагадати суспільству про «легітимність нелегітимного». Лукашенко був упевненим у собі, продемонстрував, що у відставку не збирається, ніяких змін у країні допускати не буде, ніякою владою зі зборами ділитися не збирається. І це при тому, що ще в грудні він називав Всебілоруські народні збори органом, якому готовий навіть – косметично, зрозуміла річ – передати якісь там свої повноваження. «Якщо ми знімаємо деякі обов'язки з президента, їх же треба кудись передавати. В уряд і парламент ці повноваження не годяться. Куди їх пересувати? Треба шукати такий орган. А в нас є Всебілоруські народні збори...»

Але тепер Лукашенко, схоже, про це просто забув. Ще одним доказом його впевненості у власних силах стало успішне повернення до гасел про суверенітет Білорусі – незважаючи на те, що білоруський диктатор у своїй війні із власним народом готовий стояти спина до спини з російським диктатором, ніякими повноваженнями він поступатися не має наміру і на користь Кремля.

Цікаво, що це фактично визнав і сам Володимир Путін, який під час зустрічі з головними редакторами російських медіа досить ухильно відповів на питання про російсько-білоруську інтеграцію і дав зрозуміти, що не буде ніякого «удосконалення» Союзної держави Росії і Білорусі.

Можна сказати, що Путін у своїх відносинах з Лукашенком опинився в парадоксальній політичній пастці. Він зобов'язаний підтримувати правителя сусідньої країни в його сутичці з народом, тому що повалення Лукашенка – навіть якщо на місце диктатора прийде проросійськи налаштований президент – стане небажаним прецедентом для самої Росії. З кремлівської точки зору, влада на пострадянському просторі може передаватися тільки «по-єльцинськи»: від правителя – спадкоємцю, від Єльцина – Путіну, від Назарбаєва – Токаєву і так далі. А участь у цьому процесі обуреного народу – це очевидний непорядок, ось чому Путіна завжди так дратували українські Майдани. Але після того як білоруський правитель захищає свою владу, він знову згадує про незалежність – не стільки білоруську, скільки власну й починає захищати її з подвоєною силою.

Що й відбувалося на Всебілоруських народних зборах, які перетворилися на безглуздий і непотрібний навіть самому Лукашенкові ритуал. Ритуал, що нагадує про те, що білоруський президент сприймає свою країну як великий радгосп, у якому він постійно наводить порядок на власний розсуд. Тільки після народних протестів і розуміння того, що більшість білорусів більше не підтримує Лукашенка і змушена поки що просто змиритися з грубою силою, яку режим кидає на громадян, це вже не просто той пересічний сірий пострадянський радгосп, яким Білорусь була всі лукашенківські роки.

Це озброєний до зубів радгосп без масок.

https://lb.ua/world/2021/02/12/477498_lukashenko_radgosp_bez_masok.html
Krynica

Брюссель требует перемен

Украинский премьер-министр Денис Шмыгаль слетал в Брюссель, чтобы стать участником заседания Совета ассоциации Украина – Европейский союз и провести переговоры с руководителями Европейского Совета и Еврокомиссии.

Еще недавно такой визит имел бы рутинный характер, но в эпоху пандемии, когда большая часть дипломатических мероприятий происходит в основном в виртуальном режиме, сам факт приглашения главы украинского правительства в бельгийскую столицу стал демонстрацией заинтересованности европейцев в украинской тематике – тем более что несколько месяцев назад в Брюсселе уже встречались с президентом Владимиром Зеленским.

ОТГОЛОСКИ «МОСКОВСКОГО ВИЗИТА»
Еще одной важной особенностью поездки Шмыгаля стал тот факт, что она состоялась вскоре после другого «очного визита» — поездки высокого представителя Европейского союза по вопросам внешней политики Жозепа Борреля в Москву. Перед этим визитом многие политики и дипломаты из стран Центральной Европы выражали очевидное непонимание необходимости такой поездки на фоне ареста оппозиционера Алексея Навального и репрессий против участников мирных протестов, а министр иностранных дел Польши Збигнев Рау даже посоветовал Боррелю перед поездкой в Москву посетить Киев.

Боррель действительно перед отлетом в российскую столицу позвонил главе украинского внешнеполитического ведомства Дмитрию Кулебе, чтобы согласовать позицию ЕС и Украины. Однако на теперь уже печально известной совместной пресс-конференции Борреля и министра иностранных дел России Сергея Лаврова украинская тема не прозвучала – вообще. И в Киеве этого не могли не заметить.

Теперь во время переговоров со Шмыгалем Жозеп Боррель, которому постоянно приходится оправдываться за московский визит, заявил украинскому премьеру, что позицию ЕС о непоколебимой поддержке Евросоюзом независимости, суверенитета и территориальной целостности Украины в пределах ее международно признанных границ он довел до сведения Лаврова.

ОБЕСПЕЧИТЬ ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА
Впрочем, Боррель говорил не только об этом. После заседания совета ассоциации он сказал украинским журналистам, что посоветовал сосредоточиться прежде всего на судебной реформе, подчеркнув, что «вы не можете делать вид, что есть верховенство права, права человека без независимой судебной системы».

И эти слова Жозепа Борреля подтверждают обоснованность выводов депутатов Европарламента, которые как раз в дни пребывания украинского премьера в Брюсселе приняли доклад по имплементации Украиной Соглашения об ассоциации с ЕС. В этом докладе помимо признания важности ассоциации и европейских устремлений Украины содержится серьезная критика украинской судебной системы и замедления темпов борьбы с коррупцией.

Депутаты отметили, что именно от обеспечения верховенства права и преодоления коррупции зависят все остальные украинские реформы и дальнейшая европейская интеграция. И это при том, что Европарламент признал европейскую перспективу Украины и ее право подать заявку для вступления в ЕС при условии выполнения копенгагенских критериев. А недавно о поддержке европейской перспективы Украины неожиданно заявил новый председатель ХДС и возможный кандидат на пост федерального канцлера Германии Армин Лашет.

И эта готовность к сближению при наличии жесткой критики расшифровывается просто: Европейский союз действительно заинтересован в Украине и готов поддерживать ее и в реформах, и в конфликте с Кремлем. Однако в ЕС хотят, чтобы Украина сама стремилась к изменениям. А стремление к переменам, конечно же, не заменить никакими саммитами и красивыми словами.

https://vot-tak.tv/novosti/12-02-2021-12-02-21-portnikov-brussels-ukraine/
Krynica

Росія перетворюється на країну отруйників

Нове спільне розслідування видань Bellingcat і The Insider продемонструвало, що співробітники російських спецслужб, які причетні до отруєння російського опозиційного активіста Олексія Навального, стежили за журналістом і політиком Володимиром Кара-Мурзою напередодні його отруєнь
Кара-Мурза пережив дві спроби отруєнь, причому зразки крові журналіста були передані агентам американського ФБР. Автори розслідування стверджують, що ця зловісна історія була однією з тем переговорів, які провів голова ФСБ Бортников під час своєї поїздки до США у 2018 році. Американські спецслужби ніколи не ділилися інформацією про результати своїх досліджень і лише минулого року вказали на наявність у крові журналіста невідомих біотоксинів.

Але якими б не були висновки ФБР, можна з упевненістю сказати, що у Кремлі створили справжню бригаду отруйників, яка подорожує по Росії і всьому світу з метою знищити опонентів авторитарного режиму Володимира Путіна або просто тих, хто не подобається диктатору і представникам його оточення. При цьому ми, швидше за все, можемо отримати інформацію тільки про невдалі отруєння. Якщо ж вбивство відбувається, а отрута не виявляється, нам повідомляють про «серцевий напад» або невідомі причини вбивства. Так було свого часу із загибеллю одного з лідерів ОУН Льва Ребета. Офіційно він помер від серцевого нападу, ніяких слідів замаху виявлено не було. І тільки коли вбивця Степана Бандери втік на Захід і почав давати свідчення, він зізнався не лише у вбивстві Бандери, а й у вбивстві Ребета. Просто загибель Бандери внаслідок помилки агента вдалося кваліфікувати як вбивство. А загибель Ребета - ні.

Путінська Росія відновила цю порочну практику радянських чекістів. Її керівники не бояться ані порушення міжнародного права і суверенітету інших країн, ані порушення власного законодавства. Її отруйники залишають сліди всюди - від Англії до Сибіру, ​​а главар режиму цинічно говорить журналістам, що “якби хотіли отруїти - отруїли б”. При цьому російські керівники продовжують скаржитися на Захід, який нібито хоче “покарати” і “ізолювати” бідну Росію, цю останню берегиню моральності.

Але злочинців, як правило, карають і ізолюють. Це повинен усвідомлювати навіть Володимир Путін.

https://espreso.tv/article/2021/02/12/vitaliy_portnykov_rosiya_peretvoryuyetsya_na_krayinu_otruynykiv