February 11th, 2021

Krynica

Суверенная свора

Министр иностранных дел России Сергей Лавров утверждает, что "западные коллеги" пытаются сделать его страну "послушной". Мария Захарова, верная оруженосица путинского Риббентропа, утверждает, что Запад отправлял главу европейской дипломатии Жозепа Борреля в Москву, чтобы устроить "публичную порку". А когда это не получилось - впал в истерику.

Лавров и Захарова ошибаются. Запад вовсе не хочет, чтобы в России его "слушались". Запад хочет, чтобы российские войска не пересекали границы соседних стран, не убивали и не грабили. Запад хочет, чтобы российское руководство не применяло запрещенное во всем мире химическое оружие - ни за границами страны, ни у себя дома. Запад хочет, чтобы опричники этого самого российского руководства не избивали собственных граждан. Это не вопрос послушания, господин Лавров. Это вопрос человеческого поведения. Люди не должны вести себя как дикие звери, даже если работают на должностях министра иностранных дел или президента России. Нахождение на такой должности - это вовсе не привилегия быть чудовищем.

И никакой "публичной порки" России в ходе визита Жозепа Борреля тоже не предполагалось. Как раз Боррель проявил классические качества западного дипломата, уверенного, что даже у откровенных бандитов должны оставаться хоть какие-то человеческие мотивации, хоть какое-то чувство перспективы, хоть какой-то инстинкт самосохранения. И в ответ на это убеждение, давно устаревшее для путинской России, действительно произошла публичная порка.

Не публичная порка России, нет. Публичная порка Борреля. Лавров с компанией гопников, выдававших себя за дипломатов и журналистов, в буквальном смысле слова издевался над гостем из Брюсселя, который посмел - посмел! - в священных стенах российского Министерства иностранных дел заикнуться о Навальном и об избиении людей. Хотя самим правителем было русским языком сказано: захотели бы отравить - отравили бы! И если продолжить эту блестящую мысль, то захотели - и посадили! Захотели - и избили! И дальше будем бить по почкам того, кто подвернется под руку! Потому что хотим! Потому что мы - банда! Государство-банда!

И в лучших понятиях банды они буквально гоготали над этим пожилым человеком, который вдруг решил, что может с ними разговаривать на человеческом языке. Они буквально кричали ему в лицо "у вас в Америке негров линчуют!". Не в переносном, а в прямом смысле слова - вот именно эту фразу, которая еще в советские времена была индикатором идиотизма, а сейчас стала вполне приемлемым доказательством дипломатической и журналистской состоятельности.

На Западе эту публичную порку называют позором и провалом Борреля. Может быть! Но это прежде всего позор России - услужливый лживый циник, притворяющийся дипломатом, развязная невежественная бандерша, притворяющаяся "говорящей головой" этого отвратного МИДа, толпа проходимцев, притворяющихся журналистами, - пришедшие на казнь, на публичную порку человека, прилетевшего к ним с добрыми намерениями, а потом нагло уверяющие, что это их подлую толпу собирались пороть, а они благополучно увернулись, чтобы не стать "послушными". И эта стандартная тактика, которую избирает в суде любая банда, обвиняемая в издевательстве над своей жертвой, теперь гордо именуется в России политикой. Теперь это называется дипломатией. Теперь это оказывается журналистикой. А на самом деле остается обычной низостью, которую можно измерять в Боррелях.

https://graniru.org/opinion/portnikov/m.281039.html
Krynica

Cвобода слова - не свобода інформаційної війни

Міністерство закордонних справ Російської Федерації назвало "політичним демаршем» і зазіханнямна свободу слова рішення Національної ради з електронних ЗМІ Латвійської Республіки, яким обмежено ретрансляцію цілої групи російських телевізійних каналів. Серед них і головний пропагандистської рупор, телеканал «Росія 1», який вже давно перетворився на символ безпардонної брехні.
Міністр закордонних справ Латвії Едгар Рінкевич у ефірі московського телеканалу «Дождь» пояснив, що це рішення Національної ради ніяк не пов'язане із позицією уряду - для російського телеглядача ця заява вже сама по собі виглядає посланням з іншого світу, бож більшість росіян просто не розуміє, що таке незалежний регулятор і розділення повноважень влади. Разом з тим очільник латвійського зовнішньополітичного відомства зазначив, що потрібно проводити чіткі межі між свободою слова і інформаційною війною.

І це визначення латвійського міністра є актуальнім не тільки для балтійських країн, воно є актуальнім і для України. Україна - це поле битви. Ми повинні, нарешті, зрозуміти, що Росія розв'язала проти України справжнісіньку інформаційну війну, яка і стала грунтом для справжньої, «гарячої» війни і окупації українських територій. У цій війні беруть участь як самі російські політики і пропагандисти, так і їхні найманці-колабораціоністи у нашій країні. «Телеканали Медведчука» - тільки частина цієї величезної імперії брехні, яка стала створюватися Кремлем відразу ж після проголошення незалежності України і розквітлау похмуру епоху Путіна. При цьому серед найманців є як щирі прихильники «русского мира», так і звичайні «заробітчани», які готові за невелику платню продати і рідну матір, і Україну. Власне, російських пропагандистів це теж стосується. Ті ж Дмитро Кисельов і Володимир Соловйов у молодості невтомно зображали з себе великих демократів, а потім перетворилися на дорогу обслугу авторитарного режиму. Але коли режим впаде, вони перші почнуть поливати Путіна брудом, щоб зберегти гроші, майно і можливість жити у телевізорі.

Нам варто зрозуміти, що ментальність прихильників «русского мира» у нашій країні ми не змінимо. Ці люди завжди будуть жити мрією про ліквідацію Української держави, а паспорт громадянина України вони розглядають в якості зручного інструменту, який допомагає сприяти цій ліквідації. І ці люди завжди будуть голосувати за проросійські партії та підтримувати будь-яку антиукраїнську владу - у Києві, Донецьку, Луганську чи Сімферополі. Але таких людей у нашій країні меншість.

Тому ми повинні думати не про них, а про мерзенну продажну публіку. Простіше кажучи - ми повинні позбавити цих людей можливості заробляти. Ми повинні закрити всі борделі - раз і назавжди. Політична проституція в Україні повинна бути поставлена ​​поза законом.

Звичайно, патріотами України ці люди не стануть навіть тоді, коли залишаться без своїх срібняків. Просто тому, що у жодного з них немає навіть натяку на серце, совість, душу. Просто тому, що вони люблять тільки гроші. Бажано долари і євро, звичайно - скільки б вони не брехали, що люблять рублі.

Але якщо борделі закриються, всі ці мерзотники, принаймні, позбудуться можливості шкодити нам і нашій країні, перестануть розтлівати душі наївних інфантильних співгромадян.

З політичних гвалтівників - депутатів, експертів і журналістів - вони швидко перекваліфіковуються в управдоми і будуть просто жити на доходи від нерухомості, яка дісталася їм за відомі послуги. І це вже буде не проблема країни, а проблема їхніх квартирантів.

https://espreso.tv/article/2021/02/11/vitaliy_portnykov_svoboda_slova_ne_svoboda_informaciynoyi_viyny
Krynica

Владислав Бартошевський. Незручний герой

«Він ніколи не підлаштовувався під державу, і в результаті держава підлаштувалася під нього».

Професор Владислав Бартошевський ще за життя зайняв почесне місце у пантеоні польських героїв. І не дивно. Боєць Армії Крайової, в’язень Аушвіца, учасник повстань, дисидент, один із будівничих нової Польщі й водночас шанований історик, популярний публіцист і громадський діяч — що ще потрібно для високої оцінки сучасників і вдячності нащадків?

Але при цьому Владислав Бартошевський дуже незручний герой. Незручний саме з позиції життєвої розсудливості. Він завжди обирав найважче рішення. Був готовий боротися, коли більшість співвітчизників воліла перечекати. Був готовий допомагати польським євреям, коли не тільки в Польщі, а й загалом у світі про їхню трагедію вважали за краще не згадувати. Був готовий говорити про євреїв і Голокост, коли польське комуністичне начальство культивувало антисемітизм — і знаходило відгук у суспільстві. Був готовий співпрацювати із «Радіо Вільна Європа», коли багато хто не те що співпрацювати — слухати це радіо боявся! Його нічому не навчили ані нацистський концентраційний табір, ані комуністичні в’язниці. Він знову і знову ліз на рожен — але зі своєю знаменитою добродушною і трохи скептичною посмішкою. Не те щоб він не боявся ризикувати — він жив так, ніби для порядної людини ніякого ризику взагалі не існує.

Така людина неодмінно повинна була загинути — якщо не в Аушвіці, то в якійсь із в’язниць нового режиму. Але Бартошевський не просто вижив, він прожив довге і плідне життя, не зупиняючись буквально ні на хвилину. Свою останню промову, присвячену повстанню у Варшавському ґетто, він проголосив за п’ять днів до смерті. Така людина неодмінно мала б стати невдахою, маргіналом, і її життя було приречене бути ілюстрацією для інших — менш відчайдушних і більш розсудливих. Не потрібно діяти, не думаючи про наслідки, потрібно все зважувати, потрібно іноді промовчати, потрібно дочекатися, потрібно...

Але у тому-то й парадокс, що Бартошевський завжди — з юності — був щасливий і успішний. Йому вдавалося рятувати людей у, здавалося б, критичних ситуаціях, коли не залишалося жодних шансів. Він зумів вижити в Аушвіці. Був шанованим істориком і публіцистом навіть у ПНР. Він ніколи не підлаштовувався під державу, і в результаті держава підлаштувалася під нього. Так, можливо, це була ще не ідеальна Польща, заради якої він був готовий боротися з комуністами. Але це була Польща, на благо якої він вже міг працювати не як дисидент, а як міністр закордонних справ або сенатор У 1997–2001 роках Владислав Бартошевський засідав у Сенаті, а 1995-го та 2000–2001-го був Міністром закордонних справ Польщі.. І у цій Польщі маргіналами виявилися ті, хто його переслідував.

При цьому Бартошевський завжди ладен був розреготатися: досвід не перетворив його на похмурого проповідника, а такій життєлюбності, такому презирству до дурнів можна було тільки позаздрити. Ізраїльський інститут Яд Вашем назвав його ім’я серед праведників народів світу. Але він був праведником не тільки в тому, що стосувалося Голокосту. Він був праведником і в тому, що стосувалося Польщі. І його сучасники буквально сахалися від цієї праведності, вірніше — від правди. І ніяк не могли зрозуміти, чого йому власне і зараз кортить. Ну літня людина, при посадах і нагородах — чому б тобі хоча б сьогодні не заплющити очі на нашу дурість і цинізм? Ну просто не помітити.

Але у тому-то й річ, що він так не вмів і не бажав. Ніколи в житті він не збирався брехати й не помічати. І старіти, до речі, теж не збирався. Адже старість — це передусім байдужість, тому навколо так багато молодих людей похилого віку. А Бартошевський до останнього дня залишався романтичним юнаком, обтяженим життєвою мудрістю.

І вже тому виявився дуже незручним героєм.

https://novapolshcha.pl/article/vladislav-bartoshevskii-nezruchnii-geroi/