February 2nd, 2021

Krynica

Зеленському буде недостатньо "зробити вигляд"

У коментарі керівника фракції "Слуга народу" Давида Арахамія щодо виключення з фракції його коллеги Олександра Дубинського є показове визнання: президент Зеленський закликав Дубинського вийти з фракції "хоча б тимчасово", щоб не кидати тінь на її репутацію - і на репутацію самого Зеленського відповідно
Це визнання демонструє досить очевидні речі. Президент Володимир Зеленський не хотів виключення з фракції людини, яку американські інституції вважають учасником втручання у виборчі процеси в США. Для нього було б набагато зручніше, щоб проблема зникла, Дубинський на час пішов би у тінь, Коломойський б не образився, а американці переконалися б, що у оточенні Зеленського немає токсичних персон. І при цьому можна було б продовжувати керувати країною в тісному союзі з цими ж самими людьми і потішатися над американцями в дусі російського колеги Зеленського Михайла Задорного - вони ж тупі!

Але американці - вони не тупі, ні. І вони будуть вимагати від Зеленського не імітації, а реальних дій, які продемонструють, що недавній ставленик хижих олігархічних кланів позбувся їхньої опіки. Що рішення Зеленського - це не спроби догодити Коломойському або Ахметову, а прагнення реформувати країну. Що у своєму прагненні протистояти російській агресії Зеленський думає не про те, як не образити Путіна, а про те, як захистити Україну.

І це повинні бути не просто слова. Зеленський більше не на сцені "95 кварталу", хоч і не може зрозуміти різницю між цією ексцентричною сценою і кабінетом глави держави. Зеленський повинен буде продемонструвати повну і безповоротну відмову від контактів із олігархами та їхніми посіпаками. Справжню, а не імітовану відмову - щоб резиденту ЦРУ не було про що доповідати начальству. Зеленський повинен буде погодитися із кадровими рішеннями, які продемонструють цивілізованому світу, що він - разом з реформаторами і борцями з корупцією, з патріотами і захисниками країни, а не з угодовцями, пристосуванцями і колабораціоністами. Огидне шоу, яке почалося після обрання Зеленського президентом країни, має змінитися нормальним політичним життям цивілізованої держави - а не того жебрацького бантустана без вакцин, на який Зеленський, його оточення і олігархи перетворюють Україну.

І якщо Зеленський цього не зробить – ніхто йому не повірить, не допоможе і грошей не дасть. Навіть якщо він умовить Дубинського і Коломойського на час заховатися.

https://espreso.tv/article/2021/02/02/vitaliy_portnykov_zelenskomu_bude_nedostatno_zrobytyvyglyad
Krynica

Путін у Єльцина: Кремль готується до транзиту

На 90-ту річницю з дня народження Бориса Єльцина його наступник Володимир Путін прибув на Новодівочий цвинтар, щоб покласти вінок на могилу попередника. Відповідаючи критикам Єльцина – а серед цих критиків завжди, між іншим, була чинна у Росії влада – Путін сказав, що «заднім числом ми завжди всі, як то кажуть, розумні, а от коли події накочуються лавиноподібно, це зовсім інша ситуація...»

Спостерігачі в Москві звертають увагу на той факт, що на 85-річчя Єльцина Путін на Новодівочий цвинтар не приїжджав і взагалі про ювілей колишнього президента намагалися не згадувати – хоча тоді не було ніякої пандемії і можна було проводити масові заходи.

Зараз Путін явно подає сигнал про необхідність перегляду оцінок періоду, який після його приходу до влади інакше як «прокляті 90-ті» не характеризувався – хоча сам Путін і почав політичну кар'єру саме в часи Єльцина і зобов'язаний був йому і членам його сім'ї своїм піднесенням.

Для такого перегляду є чимало підстав. По-перше, люди, які жили в 90-ті і яким була адресована така оцінка минулого, старіють і починають згадувати епоху Єльцина не як час соціальних проблем, а як час молодості. Тим більше, що і в путінській Росії чимало своїх соціальних проблем – і ніякі спогади про те, що в 90-ті було набагато гірше, вже не спрацьовують. Ну і все більш активними стають молоді люди, які просто не жили за Єльцина, а жили тільки в часи Путіна. І розповідати їм про те, як жахливо було у 90-ті, просто безглуздо, це те саме, що розповідати про Радянський Союз.

А по-друге, політична біографія Бориса Єльцина – спочатку партійного функціонера, потім опозиційного лідера, далі демократично обраного президента-реформатора, а наприкінці правління – старіючого ретрограда, який віддав владу ФСБ – є настільки суперечливою, що кожен може знайти в ній те, що йому сподобається, опублікувати в себе на сторінці в соціальних мережах фотографію Єльцина з академіком Андрієм Сахаровим або з Володимиром Путіним. Що кому сподобається. І влада явно не хоче «віддавати» Єльцина опозиції. Саме нагадування про те, що політик може повстати проти системи і виграти за підтримки суспільства, б'є по образу путінського режиму, тому свого часу прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков відмовився коментувати порівняння Олексія Навального з молодим Єльциним – за всієї, зрозуміло, умовності такої паралелі.

Простіше кажучи, Путіну не потрібен молодий Єльцин. Путіну потрібен старий Єльцин – людина, яка «освятила» саму конструкцію функціонування російської влади. Адже тоді, коли Єльцин передавав владу Путіну, ситуація в Росії могла скластися зовсім по-іншому. Велика частина номенклатури вважала, що старіючий і хворий Єльцин втрачає владу і потрібно самим вирішити питання, хто стане наступником президента. Була створена номенклатурна коаліція «Отечество» – «Вся Росія», лідери якої дійшли згоди, що новим президентом країни стане колишній прем'єр і глава розвідки Євген Примаков (Путін, до речі, на Новодівичому цвинтарі поклав квіти і до його могили), а очільником уряду – мер Москви Юрій Лужков. З цим варіантом погодилися і деякі представники найближчого оточення самого Єльцина, які почали переконувати президента відразу призначити Лужкова главою уряду.

Але Єльцин вирішив інакше: президентом буде той, кого він обере особисто. Не народ і не номенклатура, а «цар» вирішує, хто буде наступним володарем Росії. І цей володар, а не народ і номенклатура – гарант безпеки попередника та його сім'ї.

І Єльцину за підтримки родичів і частини олігархів на чолі з пронирливим Борисом Березовським вдалося здійснити свій план і зробити президентом людину, про існування якої за рік до її появи у Кремлі практично ніхто не знав. І ця людина стала гарантом безпеки Єльцина і залишається гарантом безпеки його родини.

Звичайно, Путіну подобається саме ця модель. Його ворогами є не тільки росіяни, які починають виходити на вулиці й у яких може з’явитися крамольна думка про те, що вони самі здатні вирішити, кому керувати Росією. Його ворогами є і представники номенклатури і олігархічних кланів, які можуть захотіти скористатися його сьогоднішньою або завтрашньою слабкістю, щоб обрати собі нового ватажка.

А нового лідера Росії і гаранта власної безпеки має обрати сам Путін. У Росії, яка створена Єльциним, просто не може бути більше одного виборця. І, власне, саме тому Путін з'явився на Новодівичому цвинтарі у 90-ту річницю від дня народження попередника. Попередника, який тепер повинен виглядати в очах людей не невдахою, що був не здатен справитися з «лихими 90-ми», а таким собі Іваном Хрестителем, який вчасно розпізнав «божого сина» у нікому не відомому чекісті.

Уже незабаром Путін буде вибирати між двома моделями свого політичного майбутнього – і майбутнього Росії – довічне правління або транзит влади. І якщо транзит почне здійснюватися, то це може бути тільки єльцинський транзит.

https://lb.ua/world/2021/02/02/476728_putin_ieltsina_kreml_gotuietsya.html
Krynica

Лем. Іронічний пілот із майбутнього

«Весь Лем, від ранніх оповідань до останніх публіцистичних колонок, — це політ у світ, який ще буде».

Двадцять років тому я летів із Варшави, а куди — вже й не пригадаю. Важливий був не напрямок, а суть цього не надто довгого перельоту. Напередодні я купив нову книжку розмов Томаша Фіалковського Польський журналіст, літературний критик, публіцист, упорядник кількох видань вибраних творів Станіслава Лема. зі Станіславом Лемом Świat na krawędzi «Світ на краю». І ось коли в салоні літака я дістав книжку, то вельми здивувався: багато моїх попутників теж її мали. Увесь літак читав Лема, причім це була далеко не розвага, а складний текст про майбутнє людства, своєрідне підбиття підсумків, з яких Лем поставав не стільки фантастом, скільки захопленим і критичним футурологом. І ось тепер зрозуміло, куди ми всі летіли тим літаком. Ми летіли в майбутнє!

Власне, весь Лем, від ранніх оповідань до останніх публіцистичних колонок у виданні Tygodnik Powszechny — це невпинний політ у незвідане, політ у світ, який ще буде, і, можливо, не тільки після Лема, а й після всіх нас. І нескінченний діалог — з самим собою, читачем, часом, навіть із Богом. Діалог, який при всій драматичності ніколи не втрачав іронії, що часто змушувала Лема у буквальному сенсі слова пускатися в танок на сторінках своїх книг. Так, цей письменник, який вряди-годи песимістично ставився і до часу, в якому довелося жити, і до людства загалом, був великим насмішником!

Можливо, саме ця іронія (вона нерідко залишалася на дні чашки, як нерозмішана ложка цукру, але найчастіше підсоложувала пігулку лемівських невтішних висновків) і дозволила письменникові вижити у сутінках совєтської цензури. Його вважали фантазером, який розважає публіку в жанрі космічної одіссеї — популярному тоді у світі загалом й світі довкола Кремля зокрема. А він був філософом, творив світи, що доводили нікчемність реальності, в якій опинилися Польща й інші країни соціалістичного табору після Другої світової війни. Він ішов у майбутнє, але його майбутнє нещадним прожектором висвітлювало сьогодення і робило його нестерпним. І смішним.

Я зараз вже й не пригадаю прогнозів Лема з книжки, яку прочитав у літаку, зате добре запам’ятав, як він описував неможливість і приреченість контакту цивілізацій у своєму останньому романі «Фіаско» — менш відомому у нас просто тому, що на момент його видання наукова фантастика просто почала виходити з моди на тлі посилення політично-соціальних проблем й зникнення космічної романтики. Але тепер, 35 років після появи роману, ми живемо на планеті, де люди, занурені у світ соцмереж, виявляються не здатними до контактів навіть із власними сусідами, не те що зі співвітчизниками. Де люди, які отримали можливість жити в царстві своїх переконань і власного уявлення про реальність, вже практично не уявляють собі іншу позицію, а іншу реальність і поготів. Саме тому спроби контакту все частіше закінчуються фіаско і ми спостерігаємо, як реальність міфологізується й ігнорується — і розпадається на сходах Капітолію.

Напевно, це не те майбутнє, про яке мріяв Станіслав Лем. Але принаймні це те майбутнє, про прихід якого він попереджував

https://novapolshcha.pl/article/lem-ironichnii-pilot-iz-maibutnogo/