January 25th, 2021

Krynica

Російська прогулянка і російський крах

Протестів у Росії після затримання засновника Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального спостерігачі очікували як події, яка може докорінно змінити політичну ситуацію в країні, підточити самі основи режиму Володимира Путіна. Звичайно, такі протести в Москві та інших містах Росії – «протести за Навального» – відбувалися і раніше, і з різних приводів. Це було пов'язано і з затриманнями опозиційного активіста, і з його участю (точніше, як правило, неучастю) у виборах, і з антикорупційними розслідуваннями ФБК. Але ж цього разу ситуація докорінно мала відрізнятися від тієї, що виникала досі.

По-перше, Навального намагалися вбити за допомогою хімічної зброї – що було доведено після того, як «пацієнта» відправили на лікування до Німеччини. І вже сам факт отруєння – з подальшою публікацією розслідування про участь співробітників ФСБ у спробі вбивства – мусив переконати багатьох скептиків, що Навальний – не кремлівський і не чекістський «проєкт».

По-друге, активіст після лікування в Німеччині повернувся до Росії – що як таке є сміливим вчинком людини, тільки-но мало не знищеної режимом, на розсудливість якого вона розраховувала.

По-третє, після повернення Навального затримали в аеропорту всупереч будь-якій правовій логіці, а для запобігання його зустрічі з прихильниками, нехай і не дуже численними, влада влаштувала ганебну спецоперацію із перенаправленням борта до сусіднього аеропорту і блокуванням аеропорту «Внуково», де літак із Навальним мав би приземлитися згідно з розкладом.

По-четверте, днями вийшло сенсаційне розслідування ФБК про палац Путіна під Геленджиком. І незважаючи на те, що про сам об'єкт відомо вже понад 10 років, демонстрація цього пишного багатства оголила і злиденність його власника, і саму суть корупційно-мафіозної вертикалі, на яку перетворилася Росія за путінські десятиліття. До того ж розслідування подивилися більш ніж 80 мільйонів разів, ймовірно, його побачило або чуло про нього практично все доросле населення Росії.

При цьому протест, який відбувся після всіх цих знакових подій, знаковим не став. І це дозволяє зробити цілий ряд висновків із «російської прогулянки».

Можна говорити про серйозну деградацію російського суспільства як політичного суб'єкта. Якщо навіть спроба вбивства людини, яка демонструє громадянам увесь рівень нахабства чинної влади, не викликає у людей, які тепер усе знають і розуміють, ніякого особливого інтересу, це говорить про «радянізацію» сучасних росіян. Адже більшість радянських людей – принаймні в Москві – теж усе знала і розуміла: привілеї партійної номенклатури, тодішній рівень розкоші і марнотратства не були особливою таємницею. Але люди точно знали, що вони – окремо, а держава – окремо і що вони не можуть нічого змінити, а значить, не повинні ризикувати своїм майбутнім. Навіть у серпні 1991 року ключову роль зіграла не тільки пробуджена суспільна свідомість, а й існування в Росії паралельної партійним структурам і керівництву СРСР влади. Люди, які виходили на захист Білого дому, виступали на підтримку легітимного президента Росії, російського парламенту і уряду. І те, що позиція керівництва РРФСР була докорінно відмінною від позиції керівництва СРСР, зламало саму модель управління. Радянський Союз, просто кажучи, не був на це розрахований.

Але в сучасній Росії немає ніякого альтернативного центру влади. Навіть коли раптом у якомусь регіоні з'являється губернатор або мер, не погоджений з Кремлем, його незабаром «пакують» і відправляють на нари – і жодні народні протести, як ми це бачили за прикладом Хабаровська, нічого не змінюють. Ба більше, навіть політичної опозиції в Росії, не те що альтернативної влади, теж не існує – в усякому разі на парламентському рівні. Прикладом цього є запропоноване тим же Навальним «розумне голосування», коли виборцю пропонується проголосувати за кого завгодно, тільки не за кандидата «Єдиної Росії». Але фокус у тому, що всі інші парламентські партії – це та сама «Єдина Росія», тільки у профіль. І коли москвичі протестували на Болотній площі проти фальсифікації результатів парламентських виборів на користь «Єдиної Росії», вони вважали, що, наприклад, «Справедлива Росія» набрала більше голосів. Ось тільки лідерам самої «Справедливої Росії» це було абсолютно фіолетово. А вже після окупації Криму всі парламентські партії Росії злилися в єдиному огидному екстазі.

Але тоді треба поставити собі наступне питання: чи змінилася б ситуація, якби на вулиці вийшло набагато більше людей? Відповідь на це питання є очевидною: змінилася б, тільки якби ці люди були готові до протистояння із силовими структурами режиму, хоча б до створення табору опору, який не могли б розігнати бандити у поліцейській формі і який став би осередком і символом волі. Табору, який міг би блокувати Кремль і змусити Путіна залишити Москву.

Але тут ми звертаємося до білоруського варіанта. На вулиці Мінська й інших міст Білорусі після останніх президентських виборів виходило значно більше людей – і фактично, і пропорційно – ніж зараз на вулиці російських міст. При цьому ці люди були переконані у провалі Олександра Лукашенка на виборах президента, тобто в нелегітимності влади. Але головною ідеєю білоруського протесту стала саме демонстрація масовості, яка не грає ніякої особливої ролі при авторитаризмі пострадянського типу.

Тому що авторитаризм пострадянського типу базується на силі, а не на народній підтримці. І поки громадяни хочуть діяти за запропонованими цим режимом правилами, поки вони «гуляють», а не блокують, поки вони бояться силовиків, а не силовики – їх, немає ніякого особливого значення, у якій кількості вони виходять на вулиці. На зміну політичної ситуації це все особливо не вплине. І очікувати, що такі прогулянки і протести вплинуть на результати виборів, теж вельми наївно – просто тому, що ніяких таких виборів ані в Росії, ані в Білорусі вже багато десятиліть немає.

Чи означає все це, що ситуація не може змінитися? Ще як може. Адже суть байдужості – вона не в тому, що населення не підтримує опозицію і Навального. Суть байдужості – вона в тому, що населення і владу не підтримує, йому просто все одно. У 1991 році світ з подивом спостерігав, як радянські люди без емоцій і навіть без розуміння того, що відбувається, проводжали в могилу спочатку КПРС, а потім і Радянський Союз. От і росіяни також. Вони – лише глядачі в театрі, декорації якого незабаром впадуть їм на голови. Я не збираюся пророкувати, як саме це станеться – ніхто ж не знав, як саме впаде Радянський Союз, багато хто навіть не вірив, що він узагалі завалиться.

Але байдужість людей, розуміння ними того факту, що влада складається із злодіїв, бандитів і фальсифікаторів – важлива передумова майбутнього краху.

https://lb.ua/world/2021/01/25/476007_rosiyska_progulyanka_i_rosiyskiy.html
Krynica

На Заході знову говорять про санкції

Коли українські спостерігачі обговорюють сюжет з отруєнням, поверненням і затриманням Олексія Навального і протести в Росії, їхній аналіз нерідко зупиняється на політичних поглядах опозиційного активіста або впевненості, що перемога демократії у сусідній країні створить нові проблеми для України
Але до перемоги демократії - якщо тверезо оцінити масштаб російських протестів - ще дуже і дуже далеко. Та й не став би я недооцінювати наслідків такої перемоги. Демократична Росія - якими б не були політичні погляди її президента і навіть більшої частини громадян - нападати на Росію не стане. У цивілізованому світі проблеми вирішуються за столом переговорів, а не у битвах.

Але поки що все це - з області наукової фантастики, війна Росії з Україною триває і існує реальна небезпека захоплення нових українських територій агресором. Так ось історія навколо Навального - це один з реальних стримуючих чинників цієї війни.

На Заході з перших днів після нападу Росії на Україну ми бачимо очевидне прагнення нормалізувати відносини з Кремлем. Причому нерідко - за рахунок наших національних інтересів. Нехай в Києві закриють очі, підуть на поступки Путіну - тільки щоб задовольнити економічні інтереси цілого ряду західних країн ну і особисті інтереси цілого ряду західних політиків і бізнесменів.

Так ось коли Кремль показує Заходу, як він ставиться до власних громадян, ніяких аргументів у проросійського лобі просто не залишається. Яке скасування санкцій? Зараз і у Європейському Союзі, і у США говорять тільки про посилення санкцій проти Росії. Про необхідність зупинити будівництво трубопроводу «Північний потік-2» заговорили вже і провідні німецькі політики. І це лише початок. Якщо протести у Росії будуть наростати, а репресії Кремля - ​​посилюватися, будуть посилюватися і санкції. А чим складнішою є економічна і політична ситуація в країні, тим важче їй влаштовувати нові війни.

Тому нам потрібно зрозуміти: той, хто підриває авторитет Путіна і Російської держави - союзник України, що б він не думав про Крим або Донбасі. І росіяни, які виходять на вулиці під кийки путінської поліції, своєю небайдужістю збільшують наші шанси жити в мирній і - рано чи пізно - в єдиній країні.

https://espreso.tv/article/2021/01/25/vitaliy_portnykov_na_zakhodi_znovu_govoryat_pro_sankciyi