January 9th, 2021

Krynica

«Белорусский след» и украинские сомнения

Обнародование записей, на которых бывший руководитель КГБ Беларуси Павел Зайцев обсуждает с подчиненными возможность ликвидации белорусских оппозиционеров, стало одной из важных тем, обсуждавшихся украинскими общественными деятелями и журналистами прежде всего из-за продолжающегося расследования убийства Павла Шеремета.

Шеремет оказался единственным убитым из упомянутых на «пленках Зайцева», которые в Украине сразу же окрестили «пленками Шеремета». При этом его убийство произошло спустя четыре года после записанного разговора — что, впрочем, отнюдь не отменяет реальности «белорусского следа» в уничтожении человека, находившегося в конфликте с Александром Лукашенко с 90-х годов и освобожденного из белорусской тюрьмы только благодаря прямому заступничеству Кремля: тогда прекращения преследования Шеремета требовал лично Борис Ельцин, фактически запретивший Александру Лукашенко поездки по российским регионам.

А в 90-х продолжение этих поездок для Лукашенко, верившего в то, что он сможет стать преемником Ельцина и стремившегося понравиться российским губернаторам, было куда важнее, чем месть одному отдельно взятому журналисту — тем более, что Шеремет был сразу же определен на работу в Москву. Но о том, что Лукашенко о мести не забывает никогда, свидетельствовала трагическая судьба арестованного и освобожденного вместе с Шереметом оператора корпункта телеканала ОРТ (и бывшего личного оператора диктатора) Дмитрия Завадского, бесследно исчезнувшего спустя три года после освобождения. Если Лукашенко не забыл о Завадском, то почему он должен был забыть о Шеремете?

Но если говорить о важности опубликованных материалов для украинского расследования убийства белорусского журналиста, то сразу же возникает масса вопросов. Почему из всех, кто был упомянут Зайцевым, убит один Шеремет? Можно ли думать, что журналист, проживавший в последние годы жизни в России и в Украине, был более легкой мишенью для белорусских спецслужб, чем другие упомянутые, которые находятся на Западе? И означает ли смерть Шеремета, что о безопасности этих людей нужно позаботиться специально? Почему запись появилась именно сейчас, в момент обострения ситуации в Беларуси и еще большего сближения Лукашенко с Кремлем? И — самое главное — как соотнести записи разговоров Зайцева с обвинениями в причастности к убийству Шеремета, которые выдвинуты украинским гражданам, участвовавшим в добровольческом и волонтерском движении 2013-2014 годов?

Последний вопрос, пожалуй, наиболее интересен. В МВД Украины говорят о том, что подозреваемые — это непосредственные исполнители убийства, а записи могут навести на заказчиков преступления. Но логику все равно не отыщешь. Если бы, например, появились бы записи, в которых Шеремет обвинялся бы в работе на российские спецслужбы или в связях с чиновниками времен Януковича, тогда еще можно было бы понять, как заказчики преступления убеждали бы украинских патриотов поучаствовать в ликвидации опасного «чужого агента». Но на пленках Зайцева Шеремет однозначно характеризуется как нежелательный для белорусского режима оппозиционер. И зачем тогда украинским волонтерам его убийство? Как это объяснить?

Это и есть, на самом деле, самый главный вопрос. И он может быть адресован не только полицейским, но и президенту Владимиру Зеленскому, по не совсем понятным причинам лично участвовавший в пресс-конференции, на которой объявлялось о задержании возможных подозреваемых в совершении убийства белорусского и российского журналиста. Популярность Зеленского испаряется с каждым днем не в последнюю очередь из-за отсутствия именно таких вот конкретных ответов на конкретные вопросы и из-за стремления главы государства брать на себя ответственность даже в вопросах, к которым он не имеет никакого реального отношения — как, например, расследование резонансного убийства. Именно вовлеченность Зеленского, его попытка использовать первоначальные выводы следствия для дешевого пиара, превратила расследование убийства Шеремета в актуальный политический вопрос, еще одну линию противостояния главы государства с патриотической общественностью. И именно поэтому о «пленках Зайцева» в Киеве вспомнят еще не раз.

https://vot-tak.tv/novosti/9-1-21-portnikov-zaitsev/
Krynica

«Боротьба навколо «Північного потоку-2» – це боротьба за Україну»

Після того, як Конгрес США подолав вето президента Дональда Трампа на проєкт військового бюджету, стало очевидним, що у «Північного потоку-2» виникли величезні проблеми. З одного боку, залишилося добудувати усього кілька десятків кілометрів підводної магістралі. З іншого – нові американські санкції поставили під сумнів саму можливість такої добудови й – що є найбільш небезпечним для проєкту – можливості його сертифікації.

Зокрема, відмова норвезької компанії DNV GL, що співпрацювала із проєктом останні п’ять років, видати необхідні сертифікати, поставила керівництво «Північного потоку-2» перед необхідністю пошуку нового партнера. А все це – час і гроші. Й можливе розчарування: чи не відступить такий новий партнер перед новими американськими санкціями так, як це зробили норвежці?

Але вважати, що лобісти проєкту просто так складуть зброю й будуть спостерігати, як американські санкції остаточно руйнують один із омріяних проєктів Володимира Путіна, також було б наївним. Свідченням того стало останнє – фактично, надзвичайне засідання земельного парламенту Мекленбургу-Передньої Померанії, під час якого було затверджено рішення щодо створення спеціального фонду для добудови газопроводу й допомоги компаніям, що потраплять під американські санкції. Поки що важко оцінити, наскільки існування такого фонду дійсно допоможе добудувати «Північний поток-2». Проте саме створення фонду говорить, що боротьба за проєкт «Газпрому» перейшла на новий рівень.

До останнього часу будівництво газогону виглядало як приватне партнерство, яке декларативно підтримувалося політиками з точки зору користі нового маршруту для німецької економіки й диверсифікації маршрутів постачання газу до Німеччини. Створення фонду у Мекленбурзі-Передній Померанії свідчить про пряму державну участь у будівництві, ба більше – про готовність витрачати державні гроші для підтримки приватних компаній.

Те, що така державна участь почалася саме з земельного фонду, також не є дивним. У Берліні давно вже точаться дискусії щодо майбутнього «Північного потоку-2», є чимало політиків й експертів, що виявляють сумніви щодо потрібності проєкту.

До того ж зараз федеральний канцлер Ангела Меркель буде конче зацікавлена у встановленні дружніх стосунків із новим американським президентом Джозефом Байденом. А позиція Байдена щодо добудови «Північного потоку-2» навряд чи серйозно відрізнятиметься від позиції його попередника Дональда Трампа.

У цій ситуації краще діяти за допомогою федеральних земель. Й не просто федеральних земель, а східних федеральних земель, де економічно зацікавлені у добудові газогону й де завжди – ну ще з часів колишньої НДР – були сильними російські впливи. Прем’єрка Мекленбургу-Передньої Померанії Мануела Швезіг неодноразово виступала на підтримку проєкту, а зараз вона перейшла від слів до реальних справ. Й реальних грошей.

І так буде відбуватися ще достатньо довго – аж до моменту, поки стане очевидним, що за нинішніх умов газопровід добудувати не вдасться і ніякі земельні фонди не спонукають західні фірми потрапляти під американські санкції. Або до моменту, коли стане очевидним, що американські санкції не можуть стримати будівництво. Це серйозна боротьба. І це боротьба не за газ, не за прибутки Росії, Сполучених Штатів чи Німеччини.

У кінцевому рахунку це боротьба за Україну. Проєкт «Північний потік-2» покликаний подавати паливо із Росії до Німеччини дном Балтійського моря в обхід України.

https://www.radiosvoboda.org/a/pivnichny-potik-putin-sankciyi-hazprom/31039664.html