December 18th, 2020

Krynica

Похищение Боснии: балканское турне Сергея Лаврова

Украденная в Луганске старинная икона, которую член президиума Боснии и Герцеговины от сербской общины Милорад Додик подарил министру иностранных дел России Сергею Лаврову, стала настоящим символом балканского турне главы российского внешнеполитического ведомства. Додик дарит Лаврову украденную икону. Лавров – думает о том, как бы «украсть» Боснию.

Главные слова этого визита, произнесенные уже после отъезда Лаврова из боснийской столицы Сараево, были произнесены министром уже в хорватской столице Загребе. Отвечая на вопрос о возможном членстве Боснии и Герцеговины в НАТО, Лавров вначале заявил, что у России нет обыкновения кому-то что-то запрещать, и Босния – суверенное государство, самостоятельно выбирающее свои стратегические приоритеты, но при этом сразу заявил, что «необходимо уважать решение Республики Сербской о военной нейтральности».

Загребская газета «Jutarni list» отметила по этому поводу, что подобное «уважение» делает вступление Боснии и Герцеговины в НАТО практически невозможным. И хотя в Сараево сразу же напомнили, что решения такого рода принимаются государственными институциями Боснии и Герцеговины, а не ее составными частями, Лавров, по мнению хорватских журналистов, ясно дал понять, что будет опираться на Республику Сербскую и Милорада Додика, использовать их как российский механизм влияния на Боснию и Герцеговину и регион в целом.

В Кремле прекрасно понимают, что нужно ковать железо, пока оно горячо – после вступления Боснии и Герцеговины в НАТО и Европейский Союз никакой Додик Путину и Лаврову уже не поможет.

Отличное доказательство этого появилось как раз в дни пребывания главы российского внешнеполитического ведомства на Балканах. Глава нового правительства Черногории – сформированного пророссийским и просербским большинством – Здравко Кривокапич посетив Брюссель для переговоров с генеральным секретарем НАТО Йенсом Столтенбергом, заявил, что вступление в НАТО значительно упрощает процесс европейской интеграции Черногории и что он «советует другим странам идти по этому пути». Тогда же стало известно, что Черногория вновь – но впервые при новом правительстве – присоединилась к европейским санкциям против России.

Поэтому сейчас России важно удержать от вступления в НАТО Боснию. Во-первых, потому что это вступление будет «плохим примером» для последнего российского союзника на Балканах – Сербии. Во-вторых, потому что Россия вообще может поддерживать свое влияние в мире только с помощью дестабилизации других стран, это – государство-террорист. В-третьих, потому что дестабилизация Боснии и замедление процессов ее евроатлантической и европейской интеграции замедляет общий процесс интеграции стран Западных Балкан. А замедление интеграции стран Западных Балкан не дает возможности открыть окно интеграции для стран Восточной Европы, прежде всего – для Украины. Поэтому у России появляется дополнительное время для возможного демонтажа Украины, Беларуси и Молдовы и включения территорий этих стран в состав новой путинской империи.

Так что все довольно просто, Босния и ее дестабилизация – просто один из инструментов российской агрессии против цивилизованного мира. Именно поэтому Лавров демонстративно провел отдельную встречу с Милорадом Додиком, а не со всеми членами президиума Боснии и Герцеговины (и на этой встрече действительно не было флага Боснии и Герцеговины – и это на встрече с председателем президиума Боснии и Герцеговины, то есть с фактическим высшим репрезентантом государства. И этот флаг мог хотеть не выставлять не Додик, его мог не хотеть видеть Лавров, а Додик просто выполнил пожелание «куратора»). Поэтому Лавров посещал Белград – уж не для того, чтобы «вечный огонь» туда привести, а чтобы понять, насколько руководство Сербии готово участвовать в новой кремлевской авантюре и вновь, хотя бы для виду, поразмахивать флагом «Великой Сербии» – продемонстрированный министром при отлете из Белграда символ этой самой «Великой Сербии» из трех «правильно расставленных» «кремлевским Риббентропом» пальцев дорогого стоит.

И поэтому Лавров впервые за 16 лет посетил Загреб. Потому что в России хорошо знают, что в Хорватии недовольны тем местом и влиянием, которое занимает в современной Боснии и Герцеговине хорватская община – в частности, тем, что хорваты не могут избрать «своего» члена коллективного руководства страны и при нынешней системе власти и мусульманский, и хорватский представители избираются, фактически, голосами мусульман-боснийцев, а вот сербский – голосами исключительно сербского населения страны. И поэтому визит в Загреб – это разведка боем: как отнесутся хорватские руководители к дестабилизации Боснии, если она принесет дивиденды хорватской общине. И поэтому свои главные слова о Боснии Лавров сказал не в Сараево, а в Загребе.

Проще говоря, осторожным западным попыткам «перезагрузить» Боснию и Герцеговину и превратить ее в эффективное европейское государство Россия готова противопоставить свой собственный план дестабилизации этой страны, рассчитывая заодно втащить в ловушку нового боснийского конфликта, столкнуть и дестабилизировать Сербию и Хорватию. Простой людоедский план – именно такими планами Путин и живет, именно такими планами, как вампир, и питается.

https://lb.ua/world/2020/12/18/473363_pohishchenie_bosnii_balkanskoe_turne.html
Krynica

Інший кордон. Польське Чикаґо, українське Чикаґо

Коли вимовляєш слова «українсько-польський кордон», відразу ж уявляєш прикордонний перехід, чергу автівок, людей у ​​формі й думаєш про час, коли все це врешті завершиться і по обидва боки кордону майорітимуть поруч із державною символікою прапори Європейського Союзу. Але є й інший українсько-польський кордон, майже невловимий — між польським та українським Чикаґо.

Зараз цей кордон ще важче «намацати», ніж кілька десятиліть тому. І поляки, й українці розосередилися по різних районах американського мегаполіса, вони стали сусідами вже не по дільницях, а по будинках і квартирах і, зрозуміло, сусідами американців із інших громад. А втім, в історичних районах Чикаґо ще можна зрозуміти, яким було це сусідство у недавньому минулому, й побачити, як польська цивілізація перетинається й уживається з українською.

Мені пощастило кілька днів прожити в самому центрі Українського селища Також Українська околиця — місцевість у Чикаґо, що належить до адміністративного району Вест-Таун, де розташовані зокрема Український національний музей Чикаґо, Український інститут модерного мистецтва, українські крамниці, відділення організацій «Пласт» та «Міст Карпати»., одного з найбільш комфортабельних і мальовничих районів не тільки Чикаґо, а й усієї Північної Америки. Я жив за кілька кроків від православних і греко-католицьких храмів, від Українського музею й офісів банків і радіостанцій української громади. Але я знав, що буквально в кількох хвилинах прогулянки від Українського селища починається світ, який мені був добре відомий за польськими книгами, статтями і телепрограмами — світ польського Чикаґо.

Мені навіть не потрібно було долучатися до спеціальної екскурсії — досить просто пройтися. Через якийсь час Українське селище з його затишними будиночками і білками, які перебігали через дорогу, переходило у будівлі, що нагадували скоріше невеличке польське, а не американське провінційне містечко. З’являлися костели, замість української я вже краєм вуха чув на вулицях польську мову і бачив польські назви ресторанів. Так від Українського музею я дійшов до Польського музею Америки і вкотре здивувався: яке ж все це схоже й не схоже водночас! В Українському музеї мені показували унікальні експонати, пов’язані з життям митрополита Андрея Шептицького, який понад 100 років тому приїжджав до своєї пастви у Північній Америці, а тут, в Польському музеї, був буквально культ неперевершеного Іґнація Падеревського, який помер у Сполучених Штатах. В Українському музеї я не міг пройти повз експонати, які розповідали про Український павільйон на Всесвітній виставці 1933 року, а Польський музей виявився власником визначної колекції польського живопису з Всесвітньої виставки 1939 року, яка залишилася у США після початку Другої світової війни і стала надбанням польської громади Чикаґо.

Це була зустріч цивілізацій у декількох кілометрах, без кордонів і пред’явлення паспортів. І ще мене, звичайно, вразили «прикордонні» супермаркети, у яких звичні товари українських крамниць сусідили зі звичними товарами польських «склепів». «Моршинська» чи «Kropla Beskidu»? Де ще таке побачиш?!

Але найголовніше це, звичайно, люди. Я відвідував Чикаґо, коли ще був співголовою української частини Польсько-українського форуму, заснованого міністрами закордонних справ наших країн задля діалогу інтелектуалів. І попросив друзів з української громади Чикаґо організувати зустріч із представниками польських організацій.

Запрошення прийняли. Керівники польських організацій Північної Америки приїхали в Українське селище. Я й досі (хоча минуло вже кілька років) пам’ятаю нашу розмову. Так, зовні це був просто обмін думками між людьми, які зустрічаються не так вже й часто. Але ці люди — і поляки, й українці — насамперед американці. І це помітно за рівнем взаємоповаги, делікатністю, вмінням вислухати опонента. За плечима цих людей не було досвіду комунізму, але був досвід життя у демократичній країні. І це відчувалося. І саме це я відчув в українському та польському Чикаґо: життя вільних людей, які завжди вірили у вільну Україну й вільну Польщу.

https://novapolshcha.pl/article/inshii-kordon-polskii-chikago-ukrayinskii-chikago/