November 28th, 2020

Krynica

Лукашенко розраховує на допомогу Кремля. Але в Путіна після Криму є свої проблеми

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров тепер буває у Мінську буквально кожні кілька тижнів. Про конкретний зміст його перемов із Олександром Лукашенком та очільником білоруського зовнішньополітичного відомства Володимиром Макєєм повідомляють не так вже й багато. Адже очевидно, що візит Лаврова – це не для підписання якихось конкретних документів про російсько-білоруське співробітництво. А це насамперед демонстрація того, що Кремль готовий надалі підтримувати Олександра Лукашенка та його намагання зберегти владу в Білорусі і перемогти масовий протестний рух.

Тим більш промовистим цей візит виглядає на тлі намірів новообраного американського президента Джозефа Байдена запросити до Вашингтону колишню кандидатку на посаду президента Білорусі Світлану Тихановську. У Кремлі немовби дають зрозуміти, що у кожного є свій кандидат на посаду президента: у Заходу і протестного руху – Тихановська, а у Кремля і білоруських силовиків – Лукашенко. І невідомо ще, хто переможе.

Однак у цій схемі протистояння, яка була чергового разу продемонстрована під час перемов Лукашенка і Лаврова – обидва політики лаяли Захід й дорікали західним очільникам і правозахисникам за подвійні стандарти – є свої проблеми. Лукашенко не поспішає із новими рішеннями щодо інтеграції Білорусі з Росією. І його можна зрозуміти: у ситуації, що зараз склалася, у Кремля немає іншого виходу як надалі підтримувати білоруського диктатора. З інтеграційними документами чи без них.

Але і у Володимира Путіна є свої проблеми з Лукашенком. Він збирався домовлятися про інтеграцію Білорусі з президентом, легітимність якого не піддавалася сумнівам ані власними громадянами, ані міжнародним співтовариством – за всіх претензій щодо порушення прав людини, які у світі мали до Лукашенка і до останніх президентських виборів в його країні.

А тепер домовлятися доведеться із людиною, легітимність якої не визнають сотні тисяч власних співвітчизників, які продовжують виходити на вулиці Мінська та інших білоруських міст і селищ з вимогою проведення нових, чесних президентських виборів і негайної відставки Олександра Лукашенка.

Вже чимало країн не визнають Лукашенка чинним президентом Білорусі, вважають його людиною, що просто захопила владу силою. Світлана Тихановська вже наголосила, що будь-які міжнародні угоди, які підпише Лукашенко, не матимуть чинності, бо підписуються людиною, що немає для цього жодних повноважень.

Таким чином, ситуація із російсько-білоруською інтеграцією – навіть якщо Кремлю вдасться дотиснути білоруського правителя – нагадуватиме ситуацію, яка склалася із анексією Криму. Нібито і «референдум» вдалося провести, і відповідне рішення кримського парламенту отримати, і провести рішення про приєднання Криму через російські Конституційний суд та парламент – а ніякої поваги до цих рішень у міжнародного співтовариства немає. Всі прекрасно усвідомлюють, що мали справу із правовою бутафорією, яка була покликана замаскувати звичайнісіньку окупацію чужої території.

І ніхто у світі не визнає Крим російським, навіть Лукашенко у своїй нинішній ситуації не робить таких заяв. Єдина людина, яку вдалося схилити до визнання російської приналежності Криму і відкрити там почесне консульство – це президент Нікарагуа Даніель Ортега, давній союзник Кремля ще з часів Леоніда Брежнєва. І відбулося це тільки через 6 років після російської окупації півострова.

Так може бути і з російсько-білоруського інтеграцією також. Лукашенко, щоб утримати владу, може і погодитися на будь-які вимоги свого кремлівського покровителя. Будуть ухвалені відповідні рішення білоруського парламенту і російської Держдуми, внесені зміни до конституцій обох країн. Але у світі будуть все одно вважати, що мали справу із звичайнісінькою правовою бутафорією, яка мала на меті закамуфлювати окупацію Білорусі – як і Криму. І найголовніше – так буде вважати білоруський народ, який остаточно ототожнюватиме диктатора й окупанта.

І потрібно зрозуміти: чи дійсно сьогодні Володимиру Путіну є вигідною інтеграція з режимом, який остаточно втратив легітимність і повагу?

https://www.radiosvoboda.org/a/30973491.html
Krynica

Галлюцинации утопленника Лукашенко: Украина подстрекает Европу «душить Беларусь»

К тому, что в любых неприятных ситуациях Александр Лукашенко пугает белорусов Майданом и обещает им, что так, как в Украине, не будет, мы уже привыкли. Страх перед Майданом – это одна из «скреп», которые объединяют Владимира Путина и Александра Лукашенко и побуждают Кремль поддерживать белорусского правителя даже тогда, когда Лукашенко отчаянно сопротивляется путинским «интеграционным» предложениям.

Этот страх так прочно засел на подкорке не только Путина и Лукашенко, но и многих белорусов. Даже оппозиционные активисты уже после начала расправ над участниками протестов, как заклинание повторяли, что Майдана в Беларуси не будет.

Хотя и в Беларуси, и в Армении перед этим – классический Майдан. Майдан – это когда люди выходят на мирный протест, а власть их бьет. Ну а дальше уже вопрос, кто победит – диктатор или народ.

И именно поэтому когда в Беларуси начался настоящий протест, Лукашенко не просто стал пугать белорусов Майданом, а еще и утверждать, что Киев непосредственно участвует в дестабилизации ситуации в соседней стране – чтобы Майдан устроить.

Последней иллюстрацией такой пропаганды стало заявление Лукашенко о перехвате белорусскими чекистами телефонного разговора глав внешнеполитических ведомств министров иностранных дел Украины и Германии. В этом разговоре глава украинского внешнеполитического ведомства Дмитрий Кулеба якобы предлагает коллеге Хайко Маасу «душить» Беларусь:

«Мы теряем наши возможности, не предпринимая решительных мер. Евросоюзу следует ввести серьезнейшие санкции против Беларуси, чтобы парализовать деятельность государства, бизнеса и производств».

Комментировать подлинность такого разговора даже смысла нет хотя бы с точки зрения политической логики. Украина – не член Европейского Союза. Ее министр иностранных дел даже в самых смелых фантазиях не может советовать коллеге из Берлина, руководителю внешнеполитического ведомства одной из ведущих стран ЕС, какие санкции и против кого вводить.

У Украины как у страны, подписавшей Соглашение об ассоциации с ЕС, существует исключительно возможность выбора – присоединяться к тем или иным шагам ЕС или нет. И, кстати, страны, которые избрали своим ориентиром путь европейской интеграции, используют такую возможность по-разному. Украина, как правило, присоединяется к решениям Евросоюза. А Сербия, которая уже ведет с Брюсселем диалог о членстве, санкции против России и Беларуси вводить не стала: на суверенитет стран-кандидатов никто не покушается.

Но Лукашенко не до таких тонких дипломатических материй. Для него главное – создание теории заговора. То в Украине создан какой-то американский подрывной центр, пытающийся уничтожить Беларусь. То ее министр на расшифровке КГБ якобы рассказывает коллегам, что нужно сделать, чтобы это уничтожение состоялось наверняка. Это самые настоящие галлюцинации утопленника, пытающегося утащить за собой на дно целую страну.

И поэтому логичен украинский министр иностранных дел, который ответил Лукашенко, что выступает принципиально против того, чтобы «“душить” Беларусь, ее бизнес и производство», а за то, «чтобы дать Беларуси дышать свободно».

Вот с этим «дышать свободно» Александр Лукашенко изо всех сил и борется.

https://vot-tak.tv/novosti/gallyutsinatsii-lukashenko/