November 11th, 2020

Krynica

Путін знову "миротворець"

Російські війська в спішному порядку розгортаються на території Нагірного Карабаху. Тепер саме ці війська будуть гарантами безпеки карабахських вірмен. Про це в ніч з 9 на 10 листопада домовилися президенти Росії і Азербайджану Володимир Путін та Ільхам Алієв і вірменський прем'єр Нікола Пашинян.
Таким чином, Путін - знову "миротворець". До чого призвели миротворчі місії Кремляу інших регіонах колишнього Радянського Союзу, згадати не так вже й складно. У Придністров'ї російські "миротворці" вже майже три десятиліття не дають можливості відновити територіальну цілісність Молдови. В Абхазії і Південній Осетії російські "миротворці" влаштували війну з Грузією, після чого Росія визнала "незалежність" грузинських автономій. Тепер ось "миротворці" з'являться і у Карабасі. Офіційно –на 5 років з автоматичним продовженням на чергові п'ять років, якщо жодна зі сторін не заявить за 6 місяців до закінчення терміну про свій намір припинити їхнє перебування. Фактично - на час, який буде вигідним для Росії. Тому що тепер Азербайджану вже потрібно буде воювати не з Вірменією. А з Росією. І від Росії буде залежати можлива транспортна комунікація Вірменії з Карабахом і Азербайджану з Нахічеванню. Та й потім - скільки було рішень про виведення російських "миротворців" з Придністров'я. І що, хтось пішов? Російські війська йдуть тільки тоді, коли їх країна зазнає краху - як у випадку з Афганістаном і країнами Центральної Європи. Але ані хвилиною раніше.

І нам потрібно уважно придивитися до того, що зараз відбувається на Кавказі - тому що цей же варіант Кремль намагатиметься нав'язати і Україні. "Прямі переговори" зі своїми маріонетками і російські "миротворці" на Донбасі. Або - нова війна і російські "миротворці". Важливо, щоб російську роль "покровителя" Донбасу було закріплено і щоб Росія міцно тримала Україну за горло - так, як вона зараз буде тримати Вірменію і Азербайджан.

І не кажіть, що цього не буде ніколи. У Кремлі вміють чекати і створювати потрібні ситуації. Ще кілька місяців тому ані в Баку, ані в Єревані і не думали, що сьогодні в Карабасі будуть росіяни.

https://espreso.tv/article/2020/11/10/vitaliy_portnykov_putin_znovu_myrotvorec
Krynica

Найдет ли Зеленский общий язык с Байденом?

Украинский президент Владимир Зеленский одним из первых зарубежных лидеров поздравил с победой на выборах избранного президента США Джозефа Байдена. Еще готовился к поздравлениям французский президент Эммануэль Макрон, еще находился в поиске нужных слов – чтоб и Байдена приветить, и Трампа не обидеть – Биньямин Нетаниягу, а Зеленский уже радовался в своем микроблоге в «Твиттере» победе Байдена и выражал надежду на укрепление дружбы между Украиной и США.

И это – хотя еще совсем недавно украинский президент не просто рассказывал президенту Трампу, как вдохновлялся его примером, но и упоминал на своей пресс-конференции о пресловутом компромате: обнародованных украинским парламентарием Андреем Деркачем пленках с записями беседы украинского экс-президента Петра Порошенко с бывшим американским вице-президентом Джозефом Байденом. Конечно, тогда Зеленский вряд ли думал, что через считанные месяцы этот «бывший» станет избранным президентом США!

Стремление Зеленского как можно быстрее продемонстрировать свою лояльность новой американской администрации можно понять. Когда он решил заняться политикой, никто и предположить не мог, что всего через несколько месяцев после избрания президент Украины станет одной из главных фигур скандала, из-за которого палата представителей американского конгресса подвергнет президента США импичменту. И что в день приезда Зеленского в США американские медиа будут интересоваться только одним – стенограммой беседы президентов США и Украины, обнародованной Белым домом.

Давил Трамп на Зеленского, почти что требуя добыть ему желанный компромат на возможного конкурента – или не давил? Раньше Зеленский уверял, что на него никто не давит. Повторит ли он тоже самое и на встрече с Байденом? Особенно с учетом новых обстоятельств, когда сегодня перед Трампом открываются перспективы новых расследований всего, что связано с деятельностью его соратников в Украине, где они искали компромат на Хантера Байдена, сына избранного президента. Так, корреспондент The Times в беседе с украинским бизнесменом Харесом Юссефом получил подтверждения того, что Юссефа просили лгать о Хантере Байдене и его бизнесах с целью нанести ущерб Джо Байдену. В обмен на нужные показания ему обещали американскую визу и иммунитет от американского правосудия.

В соответствии с показаниями Льва Парнаса, одного из сообщников Джулиани, они пытались нанести ущерб репутации Джо Байдена. Задействован в этом был и прокремлевский олигарх Дмитрий Фирташ, которому пообещали снять требования об экстрадиции в США в обмен на любые свидетельские показания, связанные со скандалом вокруг Байдена (напомним, что имя Фирташа уже упоминалось в расследованиях против Пола Манафорта). Друг Фирташа, Харес Юссеф, украинский бизнесмен и советник Януковича, сообщил, что его попросили выдумать связи между Хантером Байденом и одной из сделок его бывшего партнера. Но это было ложью, и Юссеф, по его утверждению, отказал Фирташу.

Юссеф родился в Сирии, имеет двойное сирийско-украинское гражданство. Он учился в России в 80-е годы, где и сделал состояние на сделках в сталелитейном бизнесе (по информации Kyiv Post Юссеф был связан с российскими ОПГ и властями Сирии, а также проходил по делу об отмывании средств в Испании). Юссеф был близким другом и соседом Фирташа, экстрадиции которого добивается США по обвинениям в рэкете и отмыванию денег. Сам Юссеф был арестован в Вене в 2017 году по запросу испанских властей, которые обвиняли его в отмывании средств вместе с Фирташем и российской мафией (он отрицает эти обвинения), и его американская виза была аннулирована. Юссеф сообщил, что к нему обращались люди Фирташа и предлагали решить проблему с США, если он им поможет с показаниями против Хантера Байдена. Но, по утверждению Юссефа, он отказался.

Так что Трамп вполне мог ждать от Зеленского понимания, и небезосновательно. Ведь даже само избрание Зеленского – ярчайший пример того, сколь огромное влияние оказало избрание Трампа на окружающую среду. Трамп обещал осушить «вашингтонское болото», противопоставлял себя профессиональным политикам, играл роль «простого парня» в жизни и на телевидении, хоть и был миллиардером.

Зеленский точно так же противопоставлял себя профессиональным политикам и играл роль простого парня в жизни и на телевидении, хоть и был миллионером. Оба новых политика не скрывали своей страсти к почестям, кортежам и льстецам – каждый в своем масштабе, разумеется. И при этом оставались кумирами хотя бы для своего «ядерного» электората, не желавшего всего этого замечать. Оба делали все возможное, чтобы избавиться от опеки ненавистной системы и профессионалов как таковых – но не понимали, что делать без этой опеки. Потому Трамп вполне мог рассчитывать, что Зеленский его поймет – тем более, что Зеленский четко говорил ему: все получится, стоит только захотеть, и даже генпрокурор – свой парень, все сделает. Какой еще украинский президент смог бы так отреагировать на эти предложения?

В своем общении с Зеленским Трамп не учел, однако, одного важного обстоятельства. Зеленский – не последователь Трампа, а актер, его изображающий. Потому и не способный действовать так, как Трамп – размашисто, нахраписто, без страха перед завтрашним днем.

Для таких людей ценности – не цель и не ориентир, а лишь инструмент для достижения цели. И если цель – власть – достигнута, о ценностях можно благополучно забыть. Из этого же следует презрение к словам. И Трамп, и Зеленский в частных беседах и публично могут сказать что угодно, даже не задумываясь о последствиях сказанного и о доказательствах своих речей. Упоминание Зеленским украденных телефонных бесед Байдена и Порошенко – из этого же ряда.

Именно поэтому не имеет никакого значения, в каких выражениях Зеленский поздравил Байдена. Имеет значение только то, что ему не удастся найти общего языка с новым американским президентом. Я не буду утверждать, что Джозефу Байдену удавалось находить общий язык с предшественником Зеленского Петром Порошенко потому, что оба политика придерживались ценностных ориентиров – я не столь наивен. Но я могу с уверенностью сказать, что и Байден, и Порошенко подозревают о том, что ценности существуют на самом деле и учитывают это в своей политической деятельности – и это ровно то, что отличает их от пары Трампа и Зеленского. Да, кстати, и от других сердечных конфидентов Трампа или от людей, которым он искренне симпатизировал.

И тут возникает вопрос: может ли Украина позволить себе такую роскошь, как несколько лет недопонимания с Белым домом?

https://detaly.co.il/najdet-li-zelenskij-obshhij-yazyk-s-bajdenom/
Krynica

Що зробить Ердоган?

Президент Туреччини Реджеп Ердоган повідомив про досягнення домовленостей щодо створення спільного турецько-російського центру з контролю і моніторингу режиму за припиненням вогню у Нагірному Карабасі
Ці домовленості підтверджують і в Кремлі. І, поза всяким сумнівом, вони викличуть новий потік коментарів про послаблення ролі Росії та посилення ролі Туреччини на пострадянському просторі.

Проте неупередженому спостерігачем неважко помітити, що сама ідея існування центру значно відрізняється від інформації, яка виходила від президента Азербайджану Ільхама Алієва у перші години після досягнення домовленості про припинення вогню у Нагірному Карабасі. Алієв говорив про російських і турецьких миротворців. А це все ж таки не те ж саме, що російсько-турецький моніторинговий центр. Миротворці - це коли на території Азербайджану, більш того - безпосередньо у зоні конфлікту присутні військові обох країн. Моніторингової центр - це коли турецькі офіцери разом із російськими спостерігають за тим, як сторони дотримуються досягнутих домовленостей. А якщо врахувати, що моніторинговий центр буде знаходитися поза зоною конфлікту, то російським і турецьким офіцерам доведеться спостерігати саме за діями азербайджанської армії, а не за карабахськими силами, якщо ці сили взагалі тепер збережуться.

Ільхама Алієва можна зрозуміти. Він став першим азербайджанським президентом, який впустив на територію країни російські війська, виведені з території Азербайджану при першому і останньому націонал-демократичному президентові країни Абульфазі Ельчибеї. Саме падіння Ельчібея, що сталося за безпосередньої участі Кремля, призвело до встановлення у Азербайджані правління сім'ї Алієвих, другим представником якої є чинний президент. Він не може не пам'ятати, за яких обставин став президентом Азербайджану його батько. Тому Ільхаму Алієву дуже хочеться себе убезпечити від можливих російських провокацій. Тому йому і потрібні були турецькі миротворці.

Але турецьких миротворців у Азербайджані не буде. Будуть офіцери турецького генштабу, позиція яких по відношенню до Баку буде залежати від того, як спрацюються між собою Володимир Путін і Реджеп Ердоган. Більш того, сам факт того, що рішення про створення спільного центру є ухваленим Москвою і Анкарою без участі азербайджанських представників, вже говорить про те, як Росія і Туреччина насправді ставляться до суверенітету Азербайджану. Це приблизно те ж саме, як якщо б Росія і Німеччина ухвалили б рішення відкрити спільний моніторинговий центр у Дніпрі або Харкові і просто поінформували б про це українську сторону.

При цьому потрібно зрозуміти, що сьогодні ніяких проблем із самою появою центру у Азербайджану не буде. І Володимир Путін, і Реджеп Ердоган є зацікавленими у збереженні в Азербайджані правління Ільхама Алієва. Тому що це зрозумілий їм лідер, президент авторитарного штибу, здатний маргіналізувати опозицію і домовлятися про позицію своєї країни одноосібно, без врахування думки суспільства. Проблеми почнуться, якщо ситуація зміниться, якщо у Алієва виникнуть складнощі, якщо з’являться передумови до демократизації Азербайджану. Ось тоді ми і зрозуміємо яку реальну роль зіграють у долі цієї країни російські миротворці у Карабасі і російсько-турецький моніторинговий центр.

https://espreso.tv/article/2020/11/11/vitaliy_portnykov_scho_zrobyt_erdogan
Krynica

Даниэль Ортега и «российский» Крым

Возможно, у многих вызвал удивление сам факт визита в Крым посла Никарагуа Альбы Асусенны Торрес и открытие на аннексированном Россией полуострове почетного консульства этой латиноамериканской страны. Но я удивлен тому, что визит никарагуанского посла состоялся только через шесть лет после российской оккупации Крыма. Думаю, это – блестящий пример то ли дипломатической изоляции России в крымском вопросе, то ли российской жадности. То ли того и другого сразу.

России не впервой использовать Никарагуа в качестве доказательства «правовой обоснованности» своих решений. 2 сентября 2008 года президент Никарагуа Даниэль Ортега заявил о признании независимости грузинских автономий Абхазии и Южной Осетии, ранее «признанных» Кремлем. Ортега стал единственным на тот момент руководителем суверенной страны, сделавшим такое заявление – не считая, разумеется, российского президента Дмитрия Медведева. Но тогда прошло всего несколько месяцев со времени признания Россией независимости Абхазии и Южной Осетии. А здесь – шесть лет. Почему же?

Ответы стоит поискать в политической биографии президента Никарагуа. Даниэль Ортега – не какой-то безвестный политик, волею случая оказавшийся во главе латиноамериканской республики. Он – вождь повстанцев, которые в 1979 году свергли местную диктатуру и заручились поддержкой Советского Союза. Впрочем, Никарагуа все же удалось стать демократической страной, а Ортеге – вернуться к власти после нескольких поражений на выборах. И тут он вновь возобновил свои исторические отношения с Москвой.

Но называть Даниэля Ортегу убежденным революционером я бы не спешил. Он, думаю, революционер, конечно, но уж очень меркантильный. Этот политик левых убеждений обещал своим избирателям, что как только станет президентом, немедленно разорвет дипломатические отношения с Тайванем и установит с Китайской Народной Республикой. Угадайте – установил? Нет, конечно. Потому что Тайвань оказывает значительную поддержку странам, которые имеют с ним дипломатические отношения. А ведь утверждали, что и Россия готова была поначалу помогать тем, кто признает независимость Абхазии и Южной Осетии. Желающих практически не нашлось, но ведь Ортега-то не отказал!

И вот такого традиционного союзника – я бы сказал, союзника с 50-летним стажем сотрудничества с Москвой – пришлось шесть лет уговаривать открыть в Крыму несчастное почетное консульство. Если вам нужны были доказательства никчемности «российского» статуса Крыма, то, уверен, Даниэль Ортега Сааведра их только что предоставил.

https://ru.krymr.com/a/vitalij-portnikov-ortega-i-rossijskij-krym/30942631.html