July 9th, 2020

Krynica

Российская охота на журналистов

Не успели еще высохнуть чернила под абсурдным приговором, вынесенным в Пскове журналистке Светлане Прокопьевой за ее профессиональную деятельность, как в Москве сообщили о задержании еще одного известного журналиста – бывшего корреспондента деловых изданий «Ведомости» и «Коммерсантъ» Ивана Сафронова, известного своими разоблачениями так называемой «оружейной мафии». Сафронова подозревают в государственной измене и работе на одну из разведывательных служб европейских стран.

То, что эти события происходят аккурат после референдума, который позволил действующему президенту России Владимиру Путину переписать под себя Конституцию и получить возможность оставаться во власти на долгие годы – отнюдь не совпадение. Это, уверен, доказательство того, какой именно Россией собирается руководить Владимир Путин – Россией чекистского произвола. Потому что в сложившейся в России эпидемиологической, экономической и социальной ситуации, думаю, уже только спецслужбы, а вовсе не российский народ – опора стареющего правителя.

Вот эти спецслужбы и запугивают – прежде всего запугивают тех, кто хотя бы потенциально может рассказывать людям правду о той реальной ситуации, где они оказались. Похоже, границы свободы слова в России каждый день переносятся как можно ближе к пропасти, к тюремной решетке, к баланде и вертухаям. Уже не ближе к Путину, а ближе к Сталину. Уже вообще не должно быть никаких журналистов – только обслуга. Уже вообще не должно быть никаких активистов, правозащитников, просто порядочных людей – нужны только те, кто восхваляет власть. А у остальных простая задача – бояться.

И теперь ясно, зачем российскому президенту понадобился Крым. Не только как символ «собирания российских земель», не только как повод для разжигания шовинистического угара в стране. Но еще и как полигон.

Вначале – как полигон для фальшивого референдума: спустя шесть лет такой же проведут в самой России и «обнулят» Путина.

А затем – и как полигон для чекистского беспредела. Стоит напомнить, что нашего коллегу Николая Семену тоже преследовали именно за профессиональную деятельность. Стоит напомнить, что крымчанам тоже предъявляли и предъявляют нелепые обвинения в «шпионаже» и работе на украинские спецслужбы. Стоит напомнить, что тех, кто не согласен с властью, в Крыму арестовывают буквально «пачками», без разбора – только лишь для того, чтобы на оккупированном полуострове царила атмосфера страха.

И вот теперь такая же атмосфера страха, похоже, должна воцариться в самой России – потому что в стране, воздух которой не будет отравлен этой гнетущей атмосферой, путинский режим, уверен, просто не выстоит.

https://ru.krymr.com/a/vitalij-portnikov-rossijskaya-ohota-na-zhurnalistov/30713786.html
Krynica

Крымская "десяточка"

Уже приходилось отмечать, что одной из главных целей путинских изменений в Конституцию Российской Федерации было не только "обнуление" сроков правления действующего президента и превращение России в бесконечную автократию, но и создание условий, которые сделали бы невозможным даже теоретическое обсуждение преемниками Путина вопроса восстановления суверенитета Украины над оккупированным Россией Крымским полуостровом.

Через несколько дней после референдума выяснилось, что "крымская статья" в Конституции будет "разъяснена" соответствующими законодательными инициативами. В Государственной думе собираются внести поправки в федеральный закон "О противодействии экстремистской деятельности", чтобы приравнять действия по "нарушению территориальной целостности России" к экстремизму. А это, в свою очередь, приведет к изменениям в Уголовном кодексе. Проще говоря, наряду с существующей уголовной статьей о призывах к сепаратизму (до 5 лет лишения свободы) появится статья о "нарушении территориальной целостности России" - от 6 до 10 лет.

Инициаторы этих изменений, в общем-то, и не скрывают, что речь идет прежде всего о Крыме - хотя, конечно, в определенных ситуациях новое законодательство может "сыграть" и в случае переговоров о судьбе Курильских островов, и когда начнется очередной виток противостояния Кремля с народами Северного Кавказа или Поволжья. Но Крым сегодня - это, конечно, самое главное.

Ведь с точки зрения международного права Крым как был, так и остается частью территории Украины. На географических картах его изображают как часть российской территории только в самой России. О неготовности признать законность российской аннексии полуострова неоднократно заявляли не только лидеры западных стран, но и руководители государств, находящихся в союзнических отношениях с Российской Федерацией. Да и в самом Крыму действие западных санкций ощущается сильнее, чем в самой России: сюда до сих пор боятся заходить ведущие российские компании и банки, здесь "своя" мобильная связь и железная дорога. Крым по-прежнему имеет все атрибуты оккупированной территории, а Россия в крымском вопросе остается страной-изгоем в еще большей степени, чем с признанием ею независимости отторгнутых грузинских автономий.

И вот что же получается: теперь любые переговоры на тему "чей Крым" превращают инициатора и участника таких консультаций в обычного уголовника? Да, именно так. Именно на это и направлены изменения в законодательстве. Именно для этого все это придумывалось, голосовалось, фальсифицировалось. Чтобы никогда никто и не подумал, что может вывести Россию из крымского тупика. Из этого тупика есть теперь только одна дорога - на нары.

Конечно же, все это будет иметь разрушающие последствия для самой России. Реставрация сталинизма в ХХІ веке добром не закончится. Но самое главное - когда речь пойдет уже не о Крыме, а о вполне возможных национальных и территориальных конфликтах, их участникам в буквальном смысле слова нечего будет терять, это вам не 90-е годы. И я не исключаю, что историки будущего найдут отправную точку распада Российской Федерации в окаянных днях "обнуления".

https://graniru.org/opinion/portnikov/m.279447.html
Krynica

Путін “зачищає” еліту

Арешт в Хабаровську місцевого губернатора Сергія Фургала за підозрою у організації замовних вбивств може, на перший погляд, здатися демонстрацією готовності Кремля позбавлятися злочинців на найвищих посадах
Якби тільки справи не були 15-річної давності, а сам Фургал - один з небагатьох у Росії губернаторів, хто не належить до “Єдиної Росії”. Цей хабаровський підприємець завжди був пов'язаний з ЛДПР Жириновського, а 2018 року виграв вибори у кандидата від “єдиноросів” Власне, вже тоді він міг задуматися про неминучість в'язниці.

У тому, що Фургал - злочинець, я навіть якось і не сумніваюся. Російська влада - це взагалі союз чекістів і бандитів, а ЛДПР Жириновського завжди була клубом злодіїв і вбивць. Але я не сумніваюся і в іншому: ніякої таємниці для правоохоронних органів у причетності Фургала до вбивств ніколи не було. Просто чекістів і правоохоронців, у середовищі яких Фургал був своєю людиною, ця причетність абсолютно не турбувала. Хід новим розслідуванням дали, коли хабаровський губернатор став викликати незадоволення у Кремлі. Ситуація прискорилася, коли один з попередників Фургала на посаді губернатора Хабаровського краю, впливовий у регіоні чиновник Віктор Ішаєв вступив у конфлікт з соратником Путіна, главою “Роснєфті” Ігорем Сечіним. Сечін брав участь у розправі над Михайлом Ходорковським, домігся арешту і ув'язнення колишнього міністра економіки Олексія Улюкаєва. А у березні 2019 року дійшла черга і до Ішаєва, який керував Хабаровським краєм понад два десятиліття: його теж заарештували. З цього моменту доля Фургала було фактично визначено, адже зрозуміло, що жоден бізнес (і жодні розправи) у регіоні не могли відбуватися без відома і заступництва всесильного губернатора Ішаєва.

Коли Фургала обрали губернатором Хабаровського краю, він стверджував, що “люди бажають змін”. “Люди хочуть обирати собі самі того, кого вони бажають. І не потрібно позбавляти людей цього права”, - говорив Сергій Фургал в інтерв'ю Бі-бі-сі. Його арешт - це сигнал Путіна “декоративним” партіям у російській політиці, ЛДПР і комуністам: не варто використовувати можливе соціальне невдоволення для власного посилення, не потрібно намагатися конкурувати з “Єдиною Росією”. Комуністи, до речі, отримали свій сигнал: їхній колишній кандидат на виборах президента Сергій Грудінін, який дозволив собі надмірну активність під час кампанії, днями програв черговий суд і може втратити контроль над “Радгоспом імені Леніна”, фактичним господарем якого він був до початку своєї політичної діяльності.

Таким чином, російській еліті показують, якою буде країна п'ятого і шостого термінів Путіна - авторитарною державою, у якій ніхто не має право конкурувати ані з самим Путіним, ані з його ставлениками. Тільки Путін, а зовсім не якісь там “люди”, вирішуватиме, кому бути губернатором, кому - чекістом, а кому - придворним бандитом.

https://espreso.tv/article/2020/07/09/vitaliy_portnykov_putin_zachyschaye_elitu
Krynica

Кремлю потрібна тільки капітуляція України

За округлими словами з інтерв'ю заступника глави адміністрації президента Росії Дмитра Козака агентству ТАСС - все та ж вимога капітуляції, до якої Кремль протягом багатьох років після окупації Криму і Донбасу закликає Україну
Так, при цьому можна стверджувати, що немає ніяких ультиматумів, що Росія прагне до завершення конфлікту у своїх західних кордонів, що заморожений конфлікт їй не потрібен, а триває конфлікт через "неконструктивність" української сторони.

Тільки це все - велика брехня Дмитра Козака та його начальника, Володимира Путіна. Тому що конфлікт на Донбасі триває рівно з однієї причини - через присутність окупаційних військ та їхніх найманців на українській території. Не буде ніяких військ - не буде ніякого конфлікту. Росія у цьому конфлікті - ніякий не посередник, вона - окупант. Маріонеткова влада не виражає ніякої думки "народу Донбасу", вона висловлює виключно думку своїх "кураторів" з ФСБ і СВР. Якщо вигнати російські війська - як вони були вигнані зі Слов'янська або Краматорська - так конфлікт завершиться через 24 години без всякого "особливого статусу". При тому що жителі звільнених територій можуть голосувати на виборах за ОПЗЖ або Оппоблок, що з того? Україна - демократична держава, це вам не путінська Росія.

Все, що насправді робить Козак - намагається легітимізувати російську окупацію Донбасу і домогтися розширення російського впливу на всю територію України. Саме тому переговорний процес у глухому куті. І він залишиться у глухому куті, поки Путін і його соратники залишаються в Кремлі.

https://espreso.tv/article/2020/07/09/vitaliy_portnykov_kremlyu_potribna_tilky_kapitulyaciya_ukrayiny
Krynica

Театр абсурду Дмитра Козака: що Кремль сказав Україні через одне інтерв’ю

Розлоге інтерв'ю заступника глави адміністрації президента Росії Дмитра Козака агентству ТАРС — це цілий набір сигналів, які кремлівський чиновник посилає Україні й західним посередникам на переговорах в "нормандському форматі". Але одночасно це і демонстрація того, якою насправді може бути політика Кремля на Донбасі зокрема й щодо України в цілому.

По-перше, Козак вкотре повторює давню кремлівську тезу про те, що будь-який “прогрес” на переговорах з боку Москви можливий тільки в тому разі, “якщо команда Зеленського буде вести послідовний, прямий і чесний діалог з Донбасом”.

Про необхідність такого “діалогу” російські керівники говорять вже з 2014 року, вони намагалися схилити до нього і Петра Порошенка, і Володимира Зеленського. При цьому “Донбас” для Козака — це саме керівники так званих “народних республік”, а зовсім не представники переселенців, з якими збирається обговорювати питання майбутнього регіону команда Зеленського. Ще й надто, пропозицію української влади спілкуватися з цими переселенцями Козак взагалі називає “анекдотичною” – як і слід було очікувати.

По-друге, Козак прагне будь-що-будь дезавуювати будь-яку інформацію української сторони про прогрес у переговорному процесі. “Все більше підозрюю, що закони українського політичного жанру – демонструвати успіх, видаючи бажане за дійсне». Так ось, тепер російська сторона буде робити все можливе, щоб переконати й українців, і Захід в тому, що ніякого прогресу на переговорах не спостерігається – зрозуміло, через неконструктивний підхід української сторони й відсутність у неї конкретних політичних планів і намірів.

У цьому сенсі можна констатувати, що в Кремлі перестали розраховувати на будь-які реальні домовленості з Володимиром Зеленським та його командою — так, як свого часу перестали розраховувати на реальні домовленості з Петром Порошенком. І тепер основна ставка робитиметься на крах Зеленського і прихід до влади вже “справжнього проросійського” українського президента, який виконає всі вказівки з Москви. Те, що такий президент після відходу Зеленського може не з’явитися, ні Путіна, ні Козака абсолютно не хвилює. Вони вважають за краще жити у власному театрі абсурду і логіка того, що відбувається на інших сценах , їх просто не цікавить.

По-третє, важливою частиною дезавуювання української інформації про прогрес на переговорах є спростування самої можливості проведення “нормандського саміту” в доступному для огляду майбутньому. Власне, особливої ​​несподіванки в цьому немає. Уже після паризького саміту доводилося пояснювати, чому він взагалі відбувся. А відбувся він виключно тому, що оточення Володимира Зеленського, який готував той саміт, просто обдурило оточення Володимира Путіна і створило враження про можливість домовленостей на російських умовах. А обман цей проводився з благою метою: задовольнити палке бажання Володимира Зеленського зустрітися з Володимиром Путіним і домовитися про закінчення конфлікту. А вже це бажання Зеленського базувалося на щирому нерозумінні українським президентом причин, які призвели до війни, причин її продовження і перспектив закінчення.

І, як слід було очікувати, весь цей картковий будиночок завалився, щойно вони зустрілися. Ми можемо скільки завгодно обговорювати”проміжні підсумки” паризького саміту, але насправді це було запрограмоване фіаско з відкладеними наслідками. І ось тепер ці наслідки настають. Тепер будь-який новий “нормандський саміт” може відбутися лише в обмін вже не на обіцянки, а на дії Зеленського. Причому ці дії повинні привести навіть не до врегулювання на Донбасі, а до дестабілізації в самій Україні.

По-четверте, саме на цю дестабілізацію і розраховує Козак, коли розповідає про “опір націоналістів”. Його справжнє завдання — спонукати нинішню українську владу до такого протистояння з суспільством, яке б полегшило прихід до влади “справжнього проросійського президента” або хоча б нові територіальні захоплення “на західних кордонах Росії”.

Що в цій ситуації робити Зеленському та його соратникам?

По-перше, не піддаватися на провокації й не тішити себе ілюзіями. Зрозуміти, що жодного реального прогресу на переговорах з Росією не буде без капітуляції України. Припинити брехати про політику попередньої влади. Якнайшвидше почати чесну розмову з громадянами про справжні причини й перспективи закінчення цієї війни. Навіть якщо це буде коштувати голосів виборців. Краще втратити владу, ніж країну.

По-друге, припинити розраховувати на безглузді зустрічі з Путіним і думати, щоб ще зробити, щоб такі зустрічі відбулися. Потрібно оцінювати реалістично самих себе і свої можливості. Путін погодиться на зустріч із Зеленським тільки в тому разі, якщо він буде точно розуміти, що здатний використовувати Зеленського для дестабілізації ситуації в країні й краху України. А Зеленський не може використовувати Путіна. І не лише через недосвідченість і неадекватність. А ще й тому, що це російські війська на українській землі, а не навпаки.

По-третє, потрібно продовжувати дотримуватися Мінських угод — але не їх кремлівської інтерпретації. Ці угоди прямо передбачають в перших же своїх пунктах виведення іноземних військ з української території. Ось що повинна зробити Росія передовсім — прибрати окупантів і їх найманців з української землі. І після цього — а це прекрасно розуміють і Путін, і Козак — всі решта пунктів стануть просто неактуальними й нікому не потрібними без всякого “особливого статусу”. Тому що так званий конфлікт на Донбасі за 24 години вичерпається сам собою — як вичерпався конфлікт в Краматорську, Слов’янську або Маріуполі після вигнання окупантів.

І, по-четверте, потрібно розуміти, що конфлікт з Росією — це забіг на дуже довгу дистанцію, що він не розв’яжеться сам собою, що він буде вичерпуватися в міру деградації та маргіналізації путінського режиму. Тому у будь-якої української влади просте завдання — зберегти й розвивати Україну, робити її сильною здатною чинити опір агресору. І здатною дочекатися його краху, а не впасти до нього або разом з ним.

https://bykvu.com/ua/mysli/teatr-absurda-dmytryia-kozaka-chto-kreml-skazal-ukrayne-cherez-odno-ynterviu/