May 20th, 2020

Krynica

Украина запуталась в соцсетях

Украинский президент Владимир Зеленский подписал указ о продлении на три года блокировки российских соцсетей «В контакте» и «Одноклассники», а также ряда других ресурсов российского происхождения. Тем самым он продолжил политику своего предшественника Петра Порошенко.

Интересно другое: во время предвыборной кампании Зеленский утверждал, что прежде чем блокировать популярные соцсети, нужно объяснить украинцам, зачем это делается и предоставить «другие площадки для общения» — тем более, что «наши начали обходить запрет». «Ты дай людям платформу – вот где украинцы, где мы общаемся, где у нас одинаковое мировоззрение – и хлопни тех», — предлагал Зеленский. Но спустя год после своего избрания президентом он фактически продлил указ Порошенко безо всякого «разъяснения обществу» и уж тем более без создания «альтернативных площадок».

Ничего нелогичного в этом нет. Обыватель Зеленский, который знал российские соцсети исключительно по общению со знакомыми и размещению там материалов собственного сатирического шоу, мог не видеть в их существовании в информационном пространстве Украины ничего угрожающего. Президент Зеленский вынужден учитывать рекомендации спецслужб, которые считают, что российские соцсети и другие ресурсы используются для серьезных информационных диверсий.

Собственно, это перестало быть особым секретом еще с украинского Майдана 2013-2014 годов, когда в сетях множились группы сторонников так называемого «Антимайдана», нередко управляемые российскими администраторами. Эти группы распространяли дезинформацию, которая росла и нередко становилась причиной общественных страхов.

Роль российских соцсетей в оккупации Крыма и Донбасса – это особая тема. Для многих жителей аннексированного полуострова и восточных регионов Украины именно российские соцсети были главным источником информации, и, таким образом, новости российских телеканалов моментально подтверждались «свидетельствами простых людей», которые могли в это время находиться отнюдь не в Симферополе или Луганске, а на «фабриках троллей» в Санкт-Петербурге или в Москве.

Конечно, можно сказать, что информацию все равно не ограничить, и блокировки – тут Зеленский прав – легко обойти. Но, тем не менее, за эти годы «В контакте», «Одноклассники» и «Яндекс» исчезли из списка самых популярных ресурсов украинского интернета, где неизменно занимали первые строчки до Майдана и войны. Украинцы массово мигрировали в «Фейсбук», а в этой соцсети, при всех ее недостатках, проще бороться с дезинформацией. Поэтому российские пропагандисты вынуждены действовать тоньше. И действуют.

Народный депутат Украины Виктор Медведчук, который не скрывает близких личных отношений с российским президентом Владимиром Путиным и который до начала эпидемии коронавируса и самоизоляции Путина регулярно с ним встречался, купил несколько украинских новостных телеканалов. Нужно признать, что пропагандистская деятельность этих медиа превосходит по эффективности российские соцсети. Совсем недавно «каналы Медведчука» обвиняли бывшего президента Петра Порошенко в неконструктивности и неспособности договориться с Кремлем, а сегодня те же обвинения начинают звучать в адрес Зеленского. И это действует – рейтинг президента снижается, причем главным образом за счет пророссийского или равнодушного к будущему страны электората, которому Зеленский во многом обязан и своей парадоксальной телеславой, и победой на выборах главы государства.

Еще одно средство для дестабилизации ситуации – анонимные телеграм-каналы. Тут Украина в точности копирует российский путь развития популярного мессенджера (а, возможно, не сама копирует, а это российские администраторы создают «украинские» каналы). И в этих каналах – раздолье непроверенных данных, прослушек телефонных разговоров, прогнозов и прочей информации, которая тут же становится предметом комментариев в серьезных СМИ и уже привела к нескольким громким отставкам. По сути, анонимные каналы в России и в Украине создали альтернативную информационную реальность, позволяющую манипулировать обществом куда более изощренно, чем это делалось в «Одноклассниках».

Так что, хотя без «Одноклассников» и «В контакте» прожить можно, Россия с украинских границ никуда не делась, и указом Зеленского деятельность ее спецслужб не заблокируешь. России можно только активно сопротивляться – но к этому выводу украинскому президенту, надеющемуся договориться с российским коллегой, еще предстоит прийти.

Впрочем, если сегодня Зеленский «дозрел» до продления блокировки российских соцсетей, завтра он может «дозреть» и до принятия неизбежности такого действенного сопротивления.

https://detaly.co.il/ukraina-zaputalas-v-sotsialnyh-setyah/
Krynica

Можна зберегти довіру, але втратити країну

Весь “сухий залишок” прес-конференції Володимира Зеленського, присвяченій першій річниці його інавгурації - декларація його готовності балотуватися на другий термін
Таким чином, “обнулилося” ще одна обіцянка Зеленського, яку він давав під час передвиборчої кампанії. Тоді Зеленський запевняв співвітчизників, що не зацікавлений у владі і йде на один термін.

Але вже у цей момент було ясно, що колишньому телевізійному коміку сподобається перебування в офісі голови держави і він не зможе так швидко від цього відмовитися. Тому що Зеленський сприймає свою президентську діяльність як продовження телевізійного серіалу - рейтинги, софіти, всенародна популярність і ніякої відповідальності. Відповідальність - вона на інших. Саме тому Зеленський не обіцяє співгромадянам кадрової стабільності. Тому що якщо він збирається балотуватися знову, йому необхідно постійно, за взірцем Лукашенка, “перетрахівать” український уряд, проводити дострокові парламентські вибори, змінювати керівників Генеральної прокуратури та інших силових структур. Тому що саме ці люди будуть винні в тому, що у Зеленського нічого не виходить. А ще - “кадровий голод”, яким тепер пояснюється хронічна нездатність очільника держави до підбору професійних кадрів. А ще - медіа, які не можуть оцінити наміри чесної людини, яка вболіває за країну. А ще ...

Це - класична поведінка популіста, який завдяки щасливому для себе збігу обставин, олігархічній солідарності та суспільній деградації стає на чолі країни. При такому підході до управління - якщо ще й враховувати, що прихильники Володимира Зеленського дійсно відносяться до нього як до “свого хлопця”, якому все заважає здійснити зміни, про зміст яких не знають ані сам Зеленський, ані його виборці - можна зберегти високий рейтинг. Можна зберегти довіру.

А ось країну можна втратити.

https://espreso.tv/article/2020/05/20/vitaliy_portnykov_mozhna_zberegty_doviru_ale_vtratyty_krayinu
Krynica

Шашки та шахи: чого чекати від другого року президентства Зеленського

Насправді головні труднощі для Володимира Зеленського тільки починаються. І йому, і нам час не підбивати підсумки й закидати шапку на другий термін, а задуматися про майбутнє. Про те непросте майбутнє, яке нас чекає.

На сьогоднішній прес-конференції, присвяченій річниці перебування на посаді президента, Володимир Зеленський випромінював абсолютну впевненість і задоволеність. І справді, з точки зору його розуміння влади, він домігся всього чого хотів і спростував побоювання, що не впорається з президентством.

Він як і раніше користується підтримкою населення, нехай не такий приголомшливою, як це було після президентських виборів 2019 року, але все ще безпрецедентною. Він може тасувати управлінські кадри з такою швидкістю і такою впевненістю, як це не міг дозволити собі жоден попередній президент України — і нехай ця перманентне перетасовування вже привело до справжнього хаосу в управлінні країною та її регіонами, він може цього просто не помічати.

Він показав, що у нього немає улюбленців і він може легко витирати ноги об учорашніх фаворитів – такою була доля Богдана, якого вже почали називати «справжнім» президентом України і такою може бути доля Єрмака, якого поки що називають “віцепрезидентом”. Він показав, що може піти навіть проти волі Коломойського — і відсутність вирішальної підтримки у власній партії й тихий саботаж найближчих соратників цьому не перешкода, там, де він не може спертися на допомогу друзів, він легко йде на союз з ворогами.

Він не домігся миру, як обіцяв, але й війни великої не допустив, зате звільняє полонених і розмовляє з Путіним – він може думати, що на рівних, з нього станеться. Скандали з Трампом не поховали його, а зробили більш впізнаваним в Америці – а він може думати, що популярність це і є політика.

Словом, щасливий монарх, що й казати. Але насправді головні труднощі для Володимира Зеленського тільки починаються. І йому, і нам час не підбивати підсумки і закидати шапку на другий термін, а задуматися про майбутнє. Про те непросте майбутнє, яке нас очікує.

Річниця Зеленського якраз відзначається під кінець карантину — під кінець ілюзії, що щойно обмеження будуть скасовані, наше життя повернеться до часу докоронавірусної епідемії. Але зараз вже ясно, що не повернеться. Що країна — та що там країна, весь навколишній світ, занурюється в мул небувалої кризи та переформатування економіки.

При цьому наша криза, звичайно ж, почалася ще до пандемії й була обумовлена некомпетентністю влади. Але навіть якщо припустити, що у 2019 році українці б не обрали Зеленського, що не було б економічного провалу, пов’язаного з його приходом до влади, кризи пандемії все одно не вдалося б уникнути — і в цьому сенсі відповідальні політики повинні дякувати Богові, що ця страшна безодня може поглинути саме Зеленського і пов’язаних з ним пристосуванців, а не тих, хто ще зможе принести справжню користь країні.

Питання в тому, які будуть справжні масштаби кризи, чи не позначаться вони на стабільності самої держави і як довго Зеленський зможе удавати, що він тут ні до чого, тасуючи уряди та виганяючи соратників. Але зрозуміло, що рано чи пізно настане день, коли ця звикла до дешевої популярності людина зіткнеться з ненавистю тих, хто просто не розумітиме, як прожити наступний день і яким коштом купити їжу дітям.

І ось тут почнеться найголовніше — в обійми якого Бога чи демона кинеться виборець, чи не розчарується він не стільки в Зеленському, скільки в Україні — бо може вважати, що цей “чесний простий хлопець” був його останньою надією на зміни в країні і якщо вже він замість Швейцарії влаштував йому Зімбабве, значить, чекати більше нічого. Але, в будь-якому разі з тієї прірви, в яку ми зараз летимо, країну доведеться витягувати саме тим, для кого Україна не асоціюється з Зеленським. І це теж сумна істина завтрашнього дня.

Ще одна серйозна проблема для Зеленського і для всіх нас – так це те, що під час кризи посилиться вплив олігархів, які залишаться єдиними платоспроможними гравцями – і одночасно посилиться залежність самої держави від зовнішнього управління, тому що без міжнародної фінансової допомоги нам просто не вижити.

Зеленський вже побачив, як це — проходити між олігархічною Сциллою і західною Харібдою, коли потрібно було приймати «банківський закон». Такі ситуації будуть лише наростати. Вибір між тим, щоб встати на сторону Коломойського, довести країну до дефолту, але забезпечити собі олігархічну підтримку або встати на сторону державних — а значить, своїх — інтересів і не довести країну до ручки — буде весь час.

Якщо Коломойський сьогодні не готовий на відкритий конфлікт із Зеленським просто тому, що хоче зберегти свій інтерес, то це не означає, що завтра він не буде сприймати Зеленського як невдячного вихованця, якого б краще замінити кимось більш зрозумілим і розсудливим. А ще краще — послабити, адже саме ослаблення президентів — це і є улюблена олігархічна гра.

Ще одна проблема Зеленського незабаром виникне на російському напрямі, вірніше — вже виникла, що і продемонстрував “сепаратний” візит Дмитра Козака до Берліна. У Кремлі, можливо, вже дійшли висновку, що “домовитися” із Зеленським — а точніше змусити його прийняти путінську гру з “прямими переговорами” з маріонетками на Донбасі й зафіксувати існування на українській території трьох державних центрів не вдається.

Від розуміння цієї неможливості нагнути — як свідчить досвід Молдови і її колишнього некоронованого короля Влада Плахотнюка, такого ж монарха, яким став в Україні Зеленський — і до встановлення над “незрозумілою країною” спільного російсько-західного протекторату з подальшим його перетворенням в російську колонію буквально один крок. І Козак вже намагається його зробити. Нас може врятувати хіба що те, що Захід вже навчений досвідом Молдови, та й російський вплив в цій країні зменшується на очах. Але тиснути будуть навсправжки, намагатимуться залучити німців і французів, яким після пандемії буде не зовсім до нас.

Ще один напрям, на якому доведеться зіткнутися з викликами майже безпрецедентними — американський. Сполучені Штати входять в передвиборчу кампанію — причому — явно з непередбачуваним фіналом. І якщо ще вчора великий американський навіжений був упевнений у власних силах, то зараз він починає нервувати й буде, як слон в посудній лавці, громити все навколо і кидатися в пошуках підтримки з широкого периметра, що очевидно включатиме і Кремль. Цей вибір між слоном і ослом може виявитися фатальним для Зеленського, що, до речі, показали останні вибори президента США. Буде дуже велика спокуса підтримати Трампа — але що станеться в разі його поразки? І, навпаки, якщо не підтримати — з чим ми зіткнемося в разі його перемоги? Адже це вже буде другий термін, останній, тут можна буде себе не стримувати в емоціях (Трамп і так не стримував особливо, але на другий термін він розгуляється).

Для того, щоб пройти через всі ці проблеми — загрозу економічного краху, олігархічні чвари, російський тиск і диверсії, американські вибори — потрібно бути гросмейстером міжнародного класу. Але президент Зеленський як і раніше грає не в шахи, а в шашки. В “Чапаєва”.

І з задоволенням записує себе на телефон.

https://bykvu.com/ua/mysli/shashky-y-shakhmaty-cheho-zhdat-ot-vtoroho-hoda-prezydentstva-zelenskoho/