May 7th, 2020

Krynica

Мы за ценой не постоим

Белорусское внешнеполитическое ведомство лишило аккредитации съемочную группу российского Первого канала за репортажи о распространении в стране смертельного коронавируса. Журналисты Первого канала - а его программы могут смотреть не только подданные Владимира Путина, но и подданные Александра Лукашенко - рассказали зрителям о последствиях отсутствия ограничений во время пасхальных праздников и "республиканского субботника", вспышке болезни в небольшом городке Столбцы под Минском и прочих печальных реалиях жизни в стране, жители которой стали заложниками дурости и равнодушия стареющего совкового диктатора. И предупредили, что это может быть только началом кошмара: если не будет ограничительных мер, белорусская система здравоохранения просто не выдержит.

У журналистов Первого канала по большому счету просто нет выбора. Они вынуждены говорить правду о ситуации с коронавирусом просто потому, что если начать хвалить Лукашенко и скрывать факты, это поставит под сомнение меры, которые принимаются в России. Более того, можно предположить что Александр Лукашенко избрал такую стратегию (не)борьбы с коронавирусом именно для того, чтобы поставить эти меры под сомнение. Чтобы показать: в то время как "великий и ужасный" Владимир Путин самоизолировался в новоогаревском бункере, он, Лукашенко, бесстрашно ездит по своей стране, утверждает, что никакой опасности нет, и даже готовится к параду - несмотря на отмену мероприятия в российской столице.

Таким образом, именно Лукашенко оказывается прямым наследником советских бонз - тех самых, что забрасывали немецкие танки телами советских солдат или проводили первомайские демонстрации после Чернобыля. В Советском Союзе ценность человеческой жизни стремилась к нулю и, конечно, никакой генеральный секретарь ЦК никогда не отменил бы парад или демонстрацию из-за какого-то там невидимого коронавируса, даже если бы знал, что в результате вымрут города. Торжественное заседание, парад, демонстрация - во всем этом ритуале, дотошно копировавшем церковные обряды, был смысл существования коммунистической бессмыслицы. И эта бессмыслица всегда гордилась именно тем, что никогда не пасовала перед ритуалом. Заседание - в метро, с парада - на фронт, а есть ли у участников парада оружие, чтобы обороняться от врага, к делу отношения не имеет. Главное - промаршировали перед вождем.

И в этом смысле Лукашенко действительно получает почетный приз в виде парада, получает патент на дальнейшее умерщвление белорусов. Но, конечно, интереснее всего ответить на вопрос: почему он, а не Путин?

Как это ни парадоксально прозвучит, дело не в самих диктаторах. Дело в 90-х - тех самых "проклятых 90-х", которые вызывают такое раздражение у Путина и "запутинцев". Тех самых 90-х, которые были в России и которых фактически не было в Беларуси.

Эти 90-е установили новые "красные линии" именно с точки зрения понимания ценности человеческой жизни, начали процесс излечения общества от сталинизма, прерванный появлением Путина. Именно поэтому сформировалось четкое понимание того, что первомайская демонстрация во время Чернобыля - это преступление, а не доблесть. Именно поэтому еще в начале своего правления Путин так опростоволосился с "Курском". Именно поэтому российское общество так реагировало на Буденновск, Дубровку, Беслан. Именно поэтому российские власти прячут могилы погибших в Украине и Сирии и не позволяют своим пропагандистам рассказывать правду о жертвах новых кремлевских войн. Путин может позволить себе многое - но не демонстративное пренебрежение жизнями россиян.

И именно поэтому Лукашенко оказался сегодня лучшим учеником людоеда, приветствовавшего участников первого победного парада и никогда не задумывавшегося о цене своих побед. И преуспевшего в этом настолько, что даже спустя десятилетия его осиротевшие подданные романтически распевали "мы за ценой не постоим".

Вот это "мы за ценой не постоим" и было советской нормой. И осталось трагической нормой доживающего свое постсовка.

https://graniru.org/opinion/portnikov/m.278845.html
Krynica

Балтійські президенти нагадують про правду

Напередодні 75-ї річниці перемоги у Другій Світовій війні президенти Латвії, Естонії та Литви нагадали світу, що окупація їхніх країн продовжилася і після краху гітлеризму
Тільки це була вже не нацистська, а радянська окупація.

Нагадування балтійських президентів змушує подивитися на підсумки Другої Світової війни куди більш реалістично, ніж так, як це роблять в Москві і з чим готовий погодитися багато хто на Заході і у пострадянських країнах. По-перше, доводиться згадати, що до 22 червня 1941 року радянський режим був союзником нацизму і у згоді з Гітлером окупував і анексував як частини окремих країн Європи, так і цілі держави. І це при тому, що у анексії країн Балтії не було ніякої стратегічної необхідності, адже на момент окупації на їхній території вже перебували радянські війська і військові бази. До того ж сам вступ СРСР у війну на боці демократичного світу був вимушеним і стався через “віроломний”, як любила підкреслювати радянська пропаганда, напад Гітлера на СРСР. Тобто Гітлер підірвав віру Сталіна у свою миролюбність! Який ідіот цей кривавий генералісимус!

По-друге, доводиться визнати, що і після перемоги велика частина Європи свободи не отримала, а балтійські країни так и просто залишилися частиною країни-окупанта. При цьому окупація Сталіна мало в чому відрізнялася від окупації Гітлера - від репресій проти корінного населення і політичних опонентів і до масового переселення “колоністів”, які повинні були змінити демографічний баланс в окупованих країнах. До речі, сьогодні ті ж методи в Криму застосовує гідний спадкоємець нацизму і більшовизму - клептократичний режим Путіна.

По-третє, доводиться згадати, що сам факт окупації і анексії був офіційно визнаний не тільки у самих балтійських країнах, але і вищим керівництвом Радянського Союзу. Саме Державна Рада СРСР визнала відновлення незалежності Латвії, Литви та Естонії. При цьому постанову цього органу було схвалено як президентом СРСР, так і президентом Російської Федерації - республіки, яка підтримала відновлення незалежності балтійських країн ще до рішення керівництва Радянського Союзу.

Таким чином, Путін і його оточення не просто намагаються нахабно переписати історію Другої Світової, а й відмовляються від політичних рішень власної держави. Що, знову-таки, відбувається аж ніяк не вперше. Але це не означає, що Путіну і його співвітчизникам не потрібно нагадувати про правду, про те, що відбувалося насправді.

І тим більше варто це робити у день річниці перемоги у Другій Світовій війні. Президенти балтійських країн вибрали правильну дату.

https://espreso.tv/article/2020/05/07/vitaliy_portnykov_baltiyski_prezydenty_nagaduyut_pro_pravdu