January 14th, 2020

Krynica

Іран переживає свій серіальний "Чорнобиль"

Міжнародні коментатори і спостерігачі в самому Ірані порівнюють протести, які зараз відбуваються в цій країні, з атмосферою в Радянському Союзі після аварії на Чорнобильській АЕС
Тоді люди в тоталітарній країні теж були ошелешені не тільки технологічної катастрофою, а й мовчанням влади, яка не бажала розповісти правду про те, що трапилося. Саме аварія на Чорнобильській АЕС і стала важливим сигналом для змін в СРСР, які завершилися не тільки крахом комуністичного режиму, але і зникненням з політичної мапи світу самої "імперії зла" - Радянського Союзу.

Одразу скажу, що на мою думку, Іран переживає зараз не стільки реальний, скільки серіальний "Чорнобиль" - не випадково на фарсі перекладаються монологи героїв цього фільму, а не справжніх учасників подій. Приховування правди про те, що сталося під час аварії на Чорнобильській АЕС, не призвело до масових протестів в Радянському Союзі, які можна було б порівняти з протестами в Ірані. Ба більше: Україна - союзна республіка, на території якої і сталася аварія, довгий час залишалася однією з найконсервативніших союзних республік країни. Як, втім, і Білорусь, територію якої так сильно торкнулися наслідки катастрофи. Комуністична номенклатура зберегла тут провідні позиції практично до самого краху СРСР. На перших чесних виборах до Верховних Рад УРСР і БРСР більшість виборців проголосувала за комуністів, а не за представників національних і демократичних сил, які залишилися маргіналами навіть після проголошення незалежності. Такими ж маргіналами завжди залишалися і екологічні активісти - і це після Чорнобиля, так!

Щось подібне відбувається в Україні і після катастрофи літака в небі над Тегераном. Іранська громадськість ставить просте питання - чому влада брехала? Але таке ж питання може задати собі і будь-який українець - чому його влада не говорила про справжні причини катастрофи, хоча знала про них? Чому очільник держави дозволяв собі заперечувати правду навіть тоді, коли про неї говорили керівники провідних країн світу? Чому українські керівники, за визнанням секретаря РНБО, змушували брехати українських дипломатів в Ірані? Що взагалі відбувається з українською владою? Як впливає на її рішення страх перед можливістю розсердити Путіна - головного союзника іранських аятол, який і поставляв автократичному режиму смертоносні ракети? Або це не страх, а домовленості?

Небажання ставити ці питання, відсутність протестів в країні показує, що реальна Україна не сильно змінилася з часів реального Чорнобиля. Громадяни, які здатні виходити на Майдани або голосувати за національно орієнтовані сили, тут як і раніше в меншості - арифметично в такій самій, що і на початку 90-х. А більшість продовжує жити вірою в чудеса і страхом перед Москвою. Ну або просто тікає з країни - наприкінці 80-х такої можливості просто ще не було.

Так що іранцям дійсно варто рівнятися на серіальний "Чорнобиль". А нам - на іранців, якщо ми дійсно зацікавлені жити не у брехні.

https://espreso.tv/article/2020/01/14/vitaliy_portnykov_iran_perezhyvaye_sviy_serialnyy_quotchornobylquot
Krynica

Запрограммированный психоз

Ликвидация Соединенными Штатами иранского генерала Сулеймани буквально через несколько дней привела к трагедии украинского пассажирского самолета, сбитого в небе над Тегераном.

Конечно, можно утверждать, что это не прямое следствие американской операции. Но зато - прямое следствие психоза, охватившего иранское политическое и военное руководство. Именно этот психоз привел к тому, что вначале самолет был по ошибке сбит, потом иранские руководители несколько дней подряд отрицали хорошо известную им причастность к его уничтожению, а потом взяли на себя ответственность.

Сама эта трагедия лучше, чем любые слова и декларации, иллюстрирует правоту тех, кто опасается превращения Ирана в ядерную державу. Потому что психоз - не лучший помощник в политике. И если сегодня иранские власти использовали имеющееся у них ракетное оружие, чтобы случайно сбить пассажирский самолет, вылетавший из аэропорта их собственной столицы, то что может произойти по ошибке с ядерным оружием?

Этот вопрос - отнюдь не праздный. Иран - не классическое авторитарное государство. Все время существования Исламской Республики в ней и дня не проходило без борьбы кланов, без скрытого и явного противостояния светских политиков и религиозных лидеров, без конкуренции самих религиозных лидеров, без сражения руководителей регулярной армии и парамилитарных идеологизированных отрядов, командиром одного из которых был генерал Сулеймани.

Стороннему наблюдателю, далекому от политических реалий Ирана, все это не так заметно. Но очевидно, что "Корпус стражей исламской революции" - не армия; что над избираемым (пусть даже из числа отбираемых кандидатов) президентом находится фактический монарх - религиозный лидер; что рациональные соображения нередко перечеркиваются религиозными догмами, а сами эти догмы используются для оправдания коррумпированной диктатуры, установленной в Иране после «исламской революции» аятоллы Хомейни.

Когда на такой сцене вывешивают ружье, оно обязательно стреляет. И, как видим, отнюдь не всегда в «нужную» сторону.

В этой связи важные вопросы возникают к тем, кто развешивает ружья. И к европейцам, которые не раз доказывали, что готовы пренебречь иранской опасностью ради прибыли - собственно, сейчас тот же трюк они повторяют с российским режимом. И к Кремлю, который никогда не боялся ни поддерживать Иран, ни вооружать аятолл, ни создавать условия для получения режимом в Тегеране ядерного оружия. Конечно, в Москве никто никогда не признает даже косвенную ответственность за гибель самолета в небе над Тегераном - хотя и само российское политическое и военное руководство в состоянии аналогичного психоза оказалось причастным к уничтожению малайзийского пассажирского самолета в небе над Донбассом. И, тем не менее, эта ответственность есть.

В России вначале придумали реально несуществующую угрозу, которая якобы исходит для этой страны от цивилизованного мира, прежде всего - от Соединенных Штатов. Придумали прежде всего потому, что так проще оправдывать существование и процветание коррумпированного авторитарного режима – в этом Россия вполне похожа на Иран. А придумав, стали выискивать себе союзников среди других таких же «выдумщиков» и помогать им. Понятно, что режим аятолл оказался в числе первых. Просто вспомним, сколько усилий Москва прилагала, чтобы продолжать поставлять Ирану оружие, чтобы строить АЭС в Бушере даже тогда, когда стала очевидной возможность использования этой атомной электростанции для создания ядерного оружия. Как в Москве насмехались над теми, кто говорил о последствиях российской политики.

Теперь, конечно, уже не до смеха. Потому что гибель самолета - это не конец истории. Потому что противостояние с США продолжится, попытки шантажировать мир ядерной программой продолжатся, антиизраильская истерия продолжится, ибо иранский режим просто не может жить без этого шантажа и противостояния.

Как, впрочем, и российский режим.

А это означает, что все мы остается фактическими заложниками психопатов, способных как на преднамеренные преступления, так и на совершение ошибок в состоянии психоза.

https://detaly.co.il/zaprogrammirovannyj-psihoz/