August 28th, 2019

Krynica

Трамп, Обама и «крымская хитрость» Путина

На саммите «Большой семерки» во французском Биаррице президент Соединенных Штатов Дональд Трамп говорил о «хитрости» российского президента Владимира Путина, с помощью которой тот обманул Барака Обаму и аннексировал Крым. Сейчас, спустя пять лет после аннексии, поступки Путина действительно могут выглядеть изощренной хитростью. Однако стоит вспомнить, что западные лидеры в 2014 году оказались не готовы не к хитроумным поступкам Путина. Они, думаю, оказались не готовы к нарушению правил игры, к отказу соблюдать классические нормы международного права.

Можно даже не напоминать о соглашениях в Ялте или Хельсинки, определивших границы в Европе и гарантировавших их нерушимость даже в моменты самых непростых отношений между Востоком и Западом. Хочу вспомнить о другом – о развале Советского Союза. Поскольку этот развал смог пройти относительно мирно только при общем согласии всех союзных республик, по умолчанию было принято, что ни одна из них не покушается на территории другой.

Россия, уверен, и здесь оказалась отнюдь не примером для подражания, ее президенты – вначале Борис Ельцин, а затем и Владимир Путин –​поддерживали квази-государства, созданные еще в период агонии СССР. Однако Россия никогда официально не отказывалась от признания территориальной целостности соседних стран и уверяла, что хочет содействовать ее восстановлению. Первая «красная линия» была перейдена после нападения на Грузию, когда Кремль признал государственность грузинских автономий и открыл их посольства в Москве. Но даже в этой ситуации фактической аннексии территории Грузии Москва не стала присоединять Абхазию и Южную Осетию. Не было присоединено и молдавское Приднестровье, хотя на территории этой самопровозглашенной республики несколько раз проводились референдумы о присоединении к России.

Почему же в 2014 году Барак Обама должен был думать, что Владимир Путин пойдет другим путем? Что он не ограничится поддержкой квази-независимого Крыма, а в нарушение международного права, законов Украины и самой России и соглашений, подписанных между двумя этими странами, пойдет на аннексию Крыма, на присоединение этой территории? Если готовность нарушить сразу все – это хитрость, то да, Путин, похоже, обхитрил Обаму. Но российский президент в Крыму действовал не с помощью хитрости. Он, как видим, просто каждый день переходил одну «красную линию» за другой – пока не дошел до «присоединения Крыма».

Мы можем говорить не столько о хитрости, сколько об искушении. Путин прекрасно понимал настроения российского общества. Знал, что простая поддержка «независимой Республики Крым» не добавит ему столько популярности, сколько аннексия полуострова и его «присоединение» к России. Что «независимый Крым» будет восприниматься как территория, которая рано или поздно будет возвращена Украине – так, как сейчас воспринимается Донбасс. И он, думаю, пошел по самому простому пути, принял решение, взметнувшее его рейтинг в России до небес. И поставившее в непростую ситуацию Запад.

В результате этого искушения, уверен, в ловушке оказались и Путин, и его западные партнеры, и Украина. Эффект крымской популярности российского президента, как и следовало ожидать, оказался краткосрочным. Но никакого решения проблемы полуострова на сегодняшний день не существует. Для Путина этот вопрос закрыт, Крым вписан в Конституцию России. Для Киева и всего остального мира Крым – это часть территории Украины. Любая нормализация отношений с Россией будет рано или поздно утыкаться в проблему полуострова. И не случайно некоторые близкие к Кремлю российские эксперты в частных беседах любят утверждать, что это не Путин обхитрил Обаму, а Обама – Путина.

Что это Обама загнал Путина в крымский тупик, выйти из которого достойно уже не получится.

https://ru.krymr.com/a/vitalij-portnikov-tramp-obama-i-krymskaya-hitrost-putina/30132897.html
Krynica

Інтереси олігархії та охлократії співпали

Коли Ігор Коломойський був непублічним бізнесменом, а згодом і непублічним головою адміністрації Дніпропетровщини, він міг здаватися невтаємниченими одним з найбільш адекватних й компетентних людей у країні
Його епізодичні інтерв’ю - отримати їх було серйозним успіхом для журналістів - мали тільки посилити впевненість у цій компетентності й адекватності.

Коломойський висловлювався настільки нечасто, що було не дуже важливим, що він взагалі говорить. Кожна його цитата була на вагу золота.

Зараз Ігор Коломойський розмовляє майже щоденно, насолоджується результатами власної перемоги. Й кожний може сам переконатися в тому, наскільки він є адекватним й компетентним в усьому, що не стосується його безпосереднього прибутку.

Й справа тут зовсім не тільки у Коломойському. Якщо б будь-хто з українських олігархів почав розмовляти, було б те ж саме. Й якщо б заговорив з такими інтервалами будь-хто з великих бізнесменів сучасного світу - тих, хто сам заробив свої статки, а не отримав у спадщину - було б те ж саме. Наші відрізняються від західних тим, що не стільки заробили, скільки вигризли. Але це - деталі, на Заході також вигризали кілька сторіч тому. А Україна поки що живе у далекому минулому.

Потрібно зрозуміти одну просту річ. Людина тому й стає мільярдером, що у житті її цікавлять тільки гроші. Тільки. Гроші. І все. Там, де закінчується прибуток, закінчується життя. При цьому вона впевнена, що всі інші керуються аналогічними категоріями - просто не вміють заробляти. Те, що інші люди можуть керуватися іншими цілями та ідеями, вони зрозуміти абсолютно не здатні.

Коломойський ніколи не зрозуміє, що люди можуть виходити на Майдан не тільки заради заможного життя і не тільки заради абстрактної справедливості - а якщо бути точним, ненависті до тих, хто є багатшим, а у першу чергу заради України. України як країни й цивілізації, а не годівниці. Однак найбільш небезпечним є те, що Коломойський ніколи не зрозуміє Путіна. Він не повірить, що Путін є відданий не просто владі, а й імперській ідеї, відновленню держави, що померла 1991 року. І ця ідея для нього є набагато важливішою, ніж добробут Росії, скасування санкцій і прибуток російських бізнесменів.

Коломойський не може зрозуміти Путіна саме тому, що думає у категоріях бізнесу, а не політики. Так само не розуміє Путіна Дональд Трамп. Нічого нового в цьому нема. Наприкінці 30-х років впливовий американський бізнесмен Джозеф Кеннеді не міг зрозуміти Адольфа Гітлера и вірив, що з диктатором можна домовитися. Це нерозуміння реальності вартувало йому політичної кар’єри. Старший син бізнесмена загинув на фронті, однак середній став президентом США. Вихований у логіці свого батька, він саме так не розумів Микиту Хрущова, Фіделя Кастро та інших авторитарних правителів свого часу. «Карибська криза» ледве не призвела до третьої світової війни.

Однак ця історія жодного олігарха нічому не навчить - тому що олігархи не читають історичних книжок. Вони у кращому випадку читають книжки про бізнес - інакше звідки у них були б мільярди? Й люди, що їх оточують, також так вважають.

Коли люди з такою самооцінкою відповідають тільки за власний бізнес, це у найгіршому випадку може призвести до банкрутства, до проблем тисяч, але не мільйонів людей. Коли бізнесмени починають займатися політикою, їхньою відповідальністю стають цілі держави, які лихоманить. Коли бізнесмени не бажають реальної відповідальності, але намагаються керувати за допомогою зв`язків і ресурсів, це руйнує державні інституції.

2014 року інтереси українських олігархів, що бажали демонтажу кримінального режиму і українських державників, які бажали будувати свою країну, тимчасово співпали - і Україна отримала шанс, якого у неї не було протягом всіх років незалежності.

2019 року тимчасово збіглися інтереси української олігархії, що злякалася Української держави і української охлократії, якій ніяка держава не потрібна взагалі.

Таке співпадіння інтересів може призвести тільки до великої катастрофи для держави і народу.

https://espreso.tv/article/2019/08/28/vitaliy_portnykov_interesy_oligarkhiyi_ta_okhlokratiyi_spivpaly