?

Log in

No account? Create an account

July 27th, 2019

22-й урок для XXI века

Нелепая история с подменой главы об аннексии Крыма главой о ложных заявлениях Трампа в русском издании книги израильского "интеллектуального шоумена" Юваля Ноя Харари "21 урок для XX века" могла бы оказаться просто печальной иллюстрацией, характеризующей личность автора непритязательных бестселлеров и современные российские нравы.

Но на самом деле это тенденция, а не иллюстрация. Это 22-й урок для XXI века: российские деньги не пахнут, а когда пахнут, нужно зажать нос и попытаться выловить их из того самого сортира, в котором Владимир Владимирович Путин в незапамятные времена обещал замочить террористов.

Именно потому, что российские деньги не пахнут, западные политики из числа правых радикалов, левых радикалов и просто из добропорядочных совершают чудеса в поисках "диалога и взаимопонимания" со страной, которая последовательно разрушает мировой порядок и причастна к гибели сотен тысяч невинных людей в разных странах мира.

Именно потому, что российские деньги не пахнут, российская делегация триумфально вернулась в Парламентскую ассамблею Совета Европы, не выполнив ни одного из условий снятия санкций и добившись изменения правил, которые не позволят наказывать агрессоров впредь.

Именно потому, что российские деньги не пахнут, продолжается строительство "Северного потока - 2" и никто - ни Трамп, ни Порошенко, ни другие ведущие политики современного мира - не смогли этому помешать, хотя риск начала большой войны на европейском континенте после окончания строительства повышается в разы.

Именно потому, что деньги не пахнут, друзья и соратники нового украинского президента, включая его первого помощника, выражают надежду, что уже через пару лет смогут продавать свои ухахатывающие сериалы в стране, оккупировавшей часть территории их родины и причастной к убийствам, пыткам, издевательствам над их согражданами.

Просто не нужно заморачиваться. Просто рынок. Просто можно договориться - и продать, это тебе не добиваться успеха в цивилизованном мире. Просто можно получить партийное финансирование для каких-нибудь лиг, фронтов и прочего отребья без заполнения налоговых деклараций и исполнения требований скучного западного законодательства. Просто можно хорошо заработать. Как Шредер. Как целый выводок бывших австрийских канцлеров. Как греческие "леваки" и немецкие "праваки". Как обычные "заробитчане", которые горбатятся на страну, уничтожающую перспективы их собственного государства, их близких, их семей. На все это есть один простой ответ, который раньше можно было написать над всеми границами тусклого постсоветского мира и который, как воздушный шар, перемещается на Запад.

Не мы такие - жизнь такая. И не очень страшно, что от нас вовсю несет дерьмом. Это не от нас - это от российских денег в наших карманах. На самом деле они пахнут.

Но деньги большие. Можно и перетерпеть.

https://graniru.org/opinion/portnikov/m.276848.html
Репресії, які російська влада розпочала проти незалежних кандидатів до Московської міської думи, можуть, на перший погляд, викликати подив і здатися не дуже логічними з точки зору самого Кремля. Якби кандидатів зареєстрували і хтось із них виграв би вибори, це ніяк не змінило б баланс сил у Московській міській думі. Якби після відмови від реєстрації не почалися б масові репресії проти кандидатів і їхніх прихильників, на ситуацію могли б не звернути увагу провідні світові медіа. Навіщо ж Кремль діє з такою, як виглядає, демонстративною жорсткістю?

Такою є логіка авторитаризму. Коли Володимир Путін прийшов до влади, у нього не було навіть більшості в Державній думі – довелося створювати коаліцію з комуністами. Однак незабаром партія «нових облич» Путіна – «Єдність» – об'єдналася з партією номенклатури «Отечество». Так виникла «Єдина Росія», яка ніколи вже не втрачала більшості в Державній думі країни. Тоді ж відбулася «зачистка» телевізійних каналів, олігархів Бориса Березовського і Володимира Гусинського позбавили контролю над «Першим каналом» і НТВ.

Місцева влада в цьому встановленні тотального контролю над суспільством відігравала особливу роль. На відміну від виборів до парламенту, які швидко були зведені до змагання між «Єдиною Росією» і партіями-сателітами путінського режиму, на місцевих виборах нерідко балотувалися і перемагали незалежні кандидати. Путін на початку свого правління скасував вибори регіональних губернаторів, але опозиціонери отримували посади мерів великих міст. І кожного разу після цього опинялися у відставці або навіть у в'язниці. Адже коли режим повністю контролює правоохоронні органи в авторитарній країні, він може позбутися кого завгодно.

Москва в цьому списку пріоритетів путінського режиму стоїть осібно. Будь-який авторитарний правитель хоче, у першу чергу, встановити контроль над столицею, без такого контролю він не відчуває повноти влади, не впевнений в тому, що зможе боротися з протестними настроями.

Команда Путіна довго змагалася із представником клану конкурентів, мером Москви Юрієм Лужковим. А коли Лужкова все ж вдалося позбутися, віддала Москву голові адміністрації президента Сергію Собяніну – своїй людині. І точно так, як Путін прагне до відсутності конкуренції в Росії, Собянін прагне до відсутності конкуренції у Москві! Саме тому інтереси Кремля і «місцевого самоврядування» збігаються – не допустити до виборів у столичний парламент нікого, хто міг би мати альтернативну точку зору. Будь-яка конкуренція, будь-яка дискусія – катастрофа для авторитаризму. Тому російська влада вважає, що краще нічні обшуки, ніж чесні вибори!​

Подивіться, яка потворна виходить картина. Нікому не відома людина, яка прийшла до влади як «нове обличчя» два десятиліття тому – ніяк не піде з влади. Слухняний парламент, навіть не парламент, а принтер, депутати якого просто виконують будь-яке побажання оточення президента. Деградація місцевого самоврядування. А якщо ти насмілишся висловлювати альтернативну точку зору, то у денний час ​на тебе нападуть «хулігани», а вночі до тебе завітає поліція. Просто тріумф демократії!

Як же Росія всі ці роки розвивалася при такому режимі? А дуже просто – завдяки нафтовій ренті. Коли ціна на нафту знизилася, а економічний тиск Заходу посилився, розвиток припинився. Ніякого економічного дива не було. Була нафта. Але роки «жирних нафтодоларів» сприяли тому, що більшість росіян перестала цікавитися політикою, а режим забронзовів.

Україні в цьому сенсі пощастило набагато більше: великих родовищ нафти в країні давно немає. І це – не прокляття, а удача. Тому що багатство допомагає тільки країнам із розвиненою демократією і відповідальним суспільством.

А країнам, які тільки вибираються з комуністичного минулого, де немає відповідального суспільства і сучасної економіки, доводиться розвивати демократичні інститути і протистояти авторитаризму. Іншого шляху до благополуччя для них просто не існує.

https://www.radiosvoboda.org/a/30078279.html

Latest Month

August 2019
S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by chasethestars