June 24th, 2019

Krynica

Це може бути сесія ганьби

Літня сесія Парламентської асамблеї Ради Європи може увійти в історію цієї організації як справжнісінька сесія ганьби - в тому випадку, якщо депутати ухвалять рішення про скасування санкцій проти російської делегації
Офіційно це робиться для повернення росіян до зали засідань і "продовження діалогу". Але в цих формулюваннях криється головна брехня прихильників скасування санкцій.

Росію із зали засідань ПАРЄ ніхто ніколи не виганяв. Санкції, які були запроваджені проти російської делегації після окупації Криму і Донбасу, лише обмежують голосування росіян на асамблеї - але не заважають їм брати участь в дискусії і перебувати у постійному діалозі з колегами. Росія сама відмовилася від участі в роботі ПАРЄ, сама перестала надсилати делегації на сесії цієї організації, сама перестала платити внески до Ради Європи. У Москви завжди було тільки одна вимога - повне скасування санкцій без будь-яких відповідних поступок з боку Росії. Саме такий ультиматум може бути ухвалений на сесії ПАРЄ "заради діалогу". І це буде не тільки ганьба, а й серйозна дипломатична поразка Заходу з непередбачуваними наслідками - в тому числі і для нашої країни. По суті, мова йде про початок згортання санкційної політики і примирення Заходу і Росії за український рахунок.

Про те, що ймовірність такого розвитку подій є досить великою, стало ясно під час першого офіційного візиту нового українського президента Володимира Зеленського до Парижу і Берліну. Президент Франції Еммануель Макрон вперше не став публічно приховувати бажання своєї країни вжити заходи для повернення Росії. Так, представники Франції і раніше голосували за потрібні для цього рішення, але на такому високому рівні підтримка капітулянтської політики ще не висловлювалася. Ця заява Макрона - сигнал тим, хто готовий до примирення з Путіним і «втомився» від його війни з нашою країною. А у заява Зеленського, який виступив проти повернення Росії до ПАРЄ - сигнал про те, що українська зовнішня політика залишається незмінною.

Однак не варто применшувати силу першого сигналу і перебільшувати значимість другого - принаймні, для депутатів, які сьогодні зберуться у Страсбурзі.

https://espreso.tv/article/2019/06/24/vitaliy_portnykov_ce_mozhe_buty_sesiya_ganby
Krynica

План російської перемоги

Рішення Кремля про скасування авіаційного сполучення з Грузією у відповідь на протести в цій країні стало черговим доказом готовності російського керівництва використовувати економічні важелі в якості інструменту тиску на сусідів. Зараз такий важіль – туристичний потік.

Жителі Грузії повинні вести себе не просто лояльно по відношенню до російських туристів, вони повинні вести себе «струнко», не протестувати, не виходити на мітинги з антиросійськими гаслами – а інакше жоден літак не прилетить, жоден гість не приїде. І грузинська економіка, важливою частиною якої є туризм, понесе значні втрати.

Мандаринова блокада

У такій реакції Володимира Путіна немає нічого нового. Москва у різний час забороняла молдавські та грузинські продукти, припиняла транзит газу через Україну і Білорусь і навіть постачання енергоносіїв до цих країн. Навіть у відносинах з самопроголошеною Абхазією, саме існування якої залежить від російської підтримки, була задіяна «мандаринова блокада» – тобто обмеження на реалізацію цитрусових на російських ринках – коли абхази проголосували «не за того» президента своєї республіки.

Новизна ситуації з припиненням поїздок російських туристів, швидше за все, у суспільній реакції. Саме ця реакція дозволяє стверджувати, що в «гібридній війні» можна перемогти здоровий глузд.

Протести – не проти громадян Росії
Грузинське керівництво – від президента країни до туристичних чиновників – продовжує запрошувати російських туристів на відпочинок і стверджувати, що в країні їм нічого не загрожує. Грузинські опозиціонери також говорять, що протести на проспекті Руставелі спрямовані проти російського керівництва, проти окупації грузинської території російськими військами, але ні в якому разі не проти громадян Російської Федерації – вони тут ні до чого!

Реакція багатьох російських громадян – і насамперед ліберальної частини публіки – також нічим не відрізняється від цих тверджень. Росіяни обурені тим, що Путін вирішує, куди і коли їм літати на відпочинок – в той час як грузини чудово ставляться до гостей і нічого їм не говорять ні про окупацію, ні про поведінку російської влади.

Справжні мракобіси

На цьому тлі російські пропагандисти, які нагадують, що їхні співвітчизники їздять в країну, громадяни якої звинувачують Росію в окупації частини їхньої території, виглядають справжніми мракобісами. Але, якщо задуматися, може в нинішній ситуації вони не такі вже й далекі від істини?

Російські окупаційні війська – саме російські війська, а не якась там «гібридна» армія розташовані на території окупованої Південної Осетії приблизно в годині їзди від Тбілісі. За останні десятиліття Грузія пережила дві кровопролитні війни з Російською Федерацією – і знову-таки, в цих війнах брали участь не тільки «добровольці», а й справжнісінькі російські солдати.

Війни ці завершувалися не тільки втратою території, але і масштабними етнічними чистками на території Абхазії і Південної Осетії. Не вирішена не тільки проблема відновлення територіальної цілісності Грузії, не вирішена до кінця проблема біженців і їхнього майна. Все це – відкриті рани конфлікту.

Рани – окремо, туризм – окремо

Після російсько-грузинської війни 2008 року у Грузії вирішили зробити вигляд, що рани – окремо, а туризм – окремо. Хоча так було не завжди. Коли Росія заборонила поставки на свій ринок грузинських вин і мінералки, Тбілісі рекламував «вино свободи» по всьому світу, а «Боржомі» несподівано перетворилося на улюблений напій українців. Але з туристами вийшло з точністю до навпаки. Вже через три роки після війни Михаїл Саакашвілі в односторонньому порядку скасовує візи для громадян Росії (Москва не відмовилася від візового режиму для грузин донині). Політику колишнього президента продовжив його фактичний наступник, олігарх Бідзіна Іванішвілі. Ця політика дала свої плоди. До Грузії на відпочинок зараз щорічно приїжджають сотні тисяч росіян.

Вони дійсно можуть нічого не почути про окупацію території Грузії російськими військами, про біженців, які десятиліттями змушені були жити в розбитих готелях, про те, що їхня країна визнає відірвані грузинські регіони «незалежними державами» і допомагає їм не тільки грошима, а й зброєю, і присутністю власних військових.

Принизлива ситуація?

Привітні господарі намагаються зробити вигляд, що нічого цього немає. Я і сам в цьому переконувався – і не один раз. Найяскравішим епізодом залишилася поїздка з друзями – громадянами Російської Федерації – в монастир Шемокмеді в околицях Озургеті. В цьому місці похований російський офіцер з українського козацького роду Іван Немирович-Данченко, батько великого театрального діяча. Жителі Озургеті – між іншим, місця народження Володимира Немировича-Данченка – довго говорили з моїми супутниками про російський театрі і любов до Росії. А у мене – адже я український громадянин – поцікавилися тільки, чому це Петро Порошенко позбавив українського громадянства Михаїла Саакашвілі.

Втім, багато хто грузинських громадян може не відчувати принизливості такої ситуації просто тому, що за її рахунок вони виживають в не дуже багатій і упорядкованій країні. Справа, зрештою, не у грузинах, які війну програли, позбулися території, рідного дому, власності, контролю над своїми кордонами – але чи можна маленьку бідну країну звинувачувати в тому, що вона програла величезній державі, яке витрачає мільярди на армію?

Інакше ми продовжимо стріляти

Справа в росіянах, які з кожною поїздкою до Грузії переконуються, що так можна. Що твоя країна може вводити війська, бомбити – а Грузію, нагадаю, бомбили, виганяти людей з їхніх будинків – але на тобі самому це ніяк не позначиться, тебе будуть вітати як дорогого гостя. А якщо хтось раптом вирішить розповісти тобі про трагедію, в якій опинилася його країна або хоча б про своє особисте горе, то його назвуть «радикалом», який заважає людям нормально жити.

Може, саме в цьому і полягає справжня перемога Кремля над Грузією. Адже не випадково ж таку схему поведінки в Москві намагаються нав’язати і населенню Молдови, і населенню України – ми будемо робити все, що хочемо, а ви просто зобов’язані закрити на це очі. Інакше ні продажу вина, ні транзиту газу. Інакше ми продовжимо стріляти.

І коли цей план перемоги виявляється неспроможним і недовговічним, Володимир Путін шаленіє і вирішує покарати неслухняний народ.

Ось як зараз в Грузії.

https://belsat.eu/ua/news/plan-rosijskoyi-peremogi
Krynica

План российской победы

Решение Кремля об отмене авиационного сообщения с Грузией в ответ на протесты в этой стране стало очередным доказательством готовности российского руководства использовать экономические рычаги в качестве инструмента давления на соседей. На этот раз такой рычаг – туристический поток.

Жители Грузии должны вести себя не просто лояльно по отношению к приезжающим на отдых российским гражданам, они должны вести себя «смирно», не протестовать, не выходить на митинги с антироссийскими лозунгами – а иначе ни один самолет не прилетит, ни один турист не приедет. И грузинская экономика, важной частью которой является туризм, понесет значительные потери.

Мандариновая блокада
В такой реакции Владимира Путина нет ничего нового. Москва в разное время запрещала молдавские и грузинские продукты, приостанавливала транзит газа через Украину и Беларусь и даже поставку энергоносителей в эти страны. Даже в отношениях с самопровозглашенной Абхазией, само существование которой зависит от российской поддержки, была задействована «мандариновая блокада» – то есть ограничение на реализацию цитрусовых на российских рынках – когда абхазы проголосовали «не за того» президента своей республики.

Новизна ситуации с прекращением поездок российских туристов, скорее всего, в общественной реакции. Именно эта реакция позволяет утверждать, что в «гибридной войне» можно победить здравый смысл.

Протесты – не против граждан России
Грузинское руководство – от президента страны до туристических чиновников – продолжает приглашать российских туристов на отдых и утверждать, что в стране им ничего не угрожает. Грузинские оппозиционеры также говорят, что протесты на проспекте Руставели направлены против российского руководства, против оккупации грузинской территории российскими войсками, но ни в коем случае не против граждан Российской Федерации – они-то тут при чем!

Реакция многих российских граждан – и прежде всего либеральной части публики – также ничем не отличается от этих утверждений. Россияне возмущены тем, что Путин решает, куда и когда им летать на отдых – в то время как грузины прекрасно относятся к гостям и ничего им не говорят ни об оккупации, ни о поведении российских властей.

Настоящие мракобесы
На этом фоне российские пропагандисты, напоминающие, что их соотечественники ездят в страну, граждане которой обвиняют Россию в оккупации части их территории, выглядят настоящими мракобесами. Но, если призадуматься, может быть в нынешней ситуации они не так уж далеки от истины?

Российские оккупационные войска – именно российские войска, а не какая-то там «гибридная» армия, расположены на территории оккупированной Южной Осетии примерно в часе езды от Тбилиси. За последние десятилетия Грузия пережила две кровопролитные войны с Российской Федерацией – и опять-таки, в этих войнах участвовали не только «добровольцы», но и самые настоящие российские солдаты.

Войны эти завершались не только потерей территории, но и масштабными этническими чистками на территории Абхазии и Южной Осетии. Не решена не только проблема восстановления территориальной целостности Грузии, но и вопрос беженцев и их имущества. Все это – открытые раны конфликта.

Раны – отдельно, туризм – отдельно
После российско-грузинской войны 2008 года в Грузии решили сделать вид, что раны – отдельно, а туризм – отдельно. Хотя так было не всегда. Когда Россия запретила поставки на свой рынок грузинских вин и минералки, Тбилиси рекламировал «вино свободы» по всему миру, а «Боржоми» неожиданно превратилось в любимый напиток украинцев. Но с туристами получилось с точностью до наоборот. Уже через три года после войны Михаил Саакашвили в одностороннем порядке отменяет визы для граждан России (Москва не отказалась от визового режима для грузин по сей день). Политику бывшего президента продолжил его фактический преемник, олигарх Бидзина Иванишвили. Эта политика дала свои плоды.

В Грузию на отдых сейчас ежегодно приезжают сотни тысяч россиян. Они действительно могут ничего не услышать об оккупации территории Грузии российскими войсками, о беженцах, которые десятилетиями вынуждены были жить в разбитых отелях, о том, что их страна признает отторгнутые грузинские регионы «независимыми государствами» и помогает им не только деньгами, но и оружием, и присутствием собственных военных.

Унизительная ситуация?
Радушные хозяева стараются сделать вид, что ничего этого нет. Я и сам в этом убеждался – и не один раз. Самым ярким эпизодом осталась поездка с друзьями – гражданами Российской Федерации – в монастырь Шемокмеди в окрестностях Озургети – в этом месте похоронен русский офицер из украинского казацкого рода Иван Немирович-Данченко, отец великого театрального деятеля. Жители Озургети – между прочим, места рождения Владимира Немировича-Данченко – долго говорили с моими спутниками о русском театре и любви к России. А у меня – уж сколь я был украинским гражданином – поинтересовались только, почему Петр Порошенко лишил украинского гражданства Михаила Саакашвили.

Впрочем, многие грузинские граждане могут не ощущать унизительности такой ситуации просто потому, что за ее счет они выживают в не очень богатой и благоустроенной стране. Дело, в конце концов, не в грузинах, которые войну проиграли, лишились территории, родного дома, собственности, контроля над собственными границами – но можно ли маленькую бедную страну обвинять в том, что она проиграла огромному государству, которое тратит миллиарды на армию?

Иначе мы продолжим стрелять

Дело в россиянах, которые с каждой поездкой в Грузию убеждаются, что так можно. Что твоя страна может вводить войска, бомбить – а Грузию, напомню, бомбили, изгонять людей из их домов – но на тебе самом это никак не скажется, тебя будут привечать как дорогого гостя. А если кто-то вдруг решит рассказать тебе о трагедии, в которой очутилась его страна или хотя бы о своем личном горе, то его назовут «радикалом», мешающим людям нормально жить.

Может быть, именно в этом и состоит подлинная победа Кремля над Грузией. Ведь не случайно же именно такую схему поведения в Москве пытаются навязать и населению Молдовы, и населению Украины – мы будем делать все, что хотим, а вы просто обязаны закрыть на это глаза. Иначе ни продажи вина, ни транзита газа. Иначе мы продолжим стрелять.

И когда этот план победы оказывается несостоятельным и недолговечным, Владимир Путин приходит в неистовство и решает наказать непослушный народ.

Вот как сейчас в Грузии.

https://belsat.eu/ru/news/plan-rossijskoj-pobedy