?

Log in

No account? Create an account
Найцікавіше, що заява Трампа щодо продовження санкцій проти РФ пролунала саме на прес-конференції з прем'єром Італії
Заява щодо продовження санкцій проти Росії, яку президент Сполучених Штатів Дональд Трамп зробив після переговорів із прем'єр-міністром Італії Джузеппе Конте, стала ще одним наслідком недавнього саміту в Гельсінкі.

Ніяких зрушень в бік Путіна у американської адміністрації не спостерігається - і спостерігатися не може. Американський президент не має можливості просто так взяти і скасувати санкції. Ані з точки зору своїх політичних інтересів, ані з точки зору функціонування американських державних інституцій.

Звичайно, в Кремлі можуть заспокоювати себе тим, що після спілкування із Путіним Трамп хоча б не підсилив санкції проти російського режиму. Але і ці надії можуть виявитися марними. Логіка підготовки до довиборів до конгресу може підказати і республіканцям, і демократам необхідність посилення санкцій проти режиму, який намагається нахабно зганьбити саму американську демократію. І який Трамп зможе цьому наміру перешкодити?

Але найцікавіше те, що заява Трампа щодо продовження санкцій проти Росії прозвучала саме на прес-конференції з прем'єром Італії. Новий італійський уряд, який сформували дві безвідповідальні популістські партії, відомий своєю готовністю відмовитися від санкцій проти Росії. Віце-прем'єр цього кабінету, лідер ультраправої "Ліги" і найпопулярніший демагог Італії Маттео Сальвіні нещодавно публічно заявив про російський статус Криму, оббрехав український Майдан і закликав до зняття санкцій. І ось прем'єр, який залежить від голосів "Ліги" в парламенті, називає зняття санкцій "немислимим". Парадокс?

В жодному разі. Італійський уряд існує не у безповітряному просторі. Його сформували євроскептики, яким потрібна зовнішня - тобто поза Євросоюзом - підтримка. І отримати цю підтримку вони бажають від іншого євроскептика - Дональда Трампа. Про яке зняття санкцій в такому випадку може йти мова?

Більш того, Трамп вимагає від своїх італійських союзників підтримки і в іншому проекті, який повинен послаблювати російські позиції і позбавити Володимира Путіна найдорожчого - грошей "Газпрому". Трамп хоче, щоб Італія стала частиною інфраструктури з доставки американського скрапленого газу в Європу. Може трапитися так, що популістський уряд Італії, незважаючи на балаканину Сальвіні, буде відігравати у політиці стримування Росії навіть більш жорстку роль, ніж його попередники - просто тому що подітися пропаленим демагогам буде нікуди.

І це ще раз доводить: альтернативи протистоянню путінському режиму просто не існує. Ані у американців, ані у європейців.

https://espreso.tv/article/2018/07/31/vitaliy_portnykov_rosiyi_sankciy_ne_unyknuty

Праздник недоверия

Установление Советом Федерации нового праздника в честь присоединения Крыма к России в 1783 году – симптом недоверия к самим себе, российскому обоснованию аннексии Крыма 2014 года. Теперь дату этой аннексии решили перенести намного дальше, в екатерининские времена. И тем самым привлекли внимание и к содержанию той, давней аннексии, и к смыслу новой, путинской.

По большому счету, в подходе к аннексии Крыма императрица Екатерина не сильно отличалась от «царя» Владимира. До русско-турецкой войны 1768-1774 годов Крымское ханство находилось в зависимости от Порты, было, как мы бы сейчас сказали, автономией – но феодальной. Кючук-Кайнарджийский мир закрепил независимость Крыма. Но эта независимость была нужна России лишь для того, чтобы в 1783 году аннексировать полуостров – и не вызвать тем самым новых осложнений с Османской империей.

Примерно то же самое – только на больших скоростях – происходило в 2014 году, когда депутаты захваченного российскими войсками крымского парламента вначале объявили независимость Крыма, вернувшись (уже без изгнанного за прошедшие столетия коренного населения полуострова) в 1774 год, а затем сразу же обратились в Москву с «просьбой» присоединить новое «государство» к России.

И в 1783 году, и в 2014 году было проявлено очевидное мошенничество на самом высоком государственном уровне. Оба раза с волей крымчан не посчитались. В 1783-м провозглашение крымской независимости под российским покровительством привело к череде восстаний, годам нестабильности и репрессий. В 2014-м Крым, на территории которого имитировали «референдум», вновь оказался в особой правовой – даже по сравнению с самой Россией – зоне.

И каждый раз Россия рассчитывала поставить мир перед фактом аннексии, заставить признать оккупацию. Во времена «царицы Херсонеса» Екатерины сделать это было проще: Турция признала Крым российским уже в 1791 году, после очередной войны. Но сейчас навязать цивилизованному миру право сильного гораздо сложнее. Именно поэтому российские депутаты вынуждены перенести акцент с 2014 года на 1783-й, когда оккупация была «нормой» международного права. Именно поэтому в России все чаще и чаще празднуют даты, приходящиеся на далекое прошлое, когда не было никаких Советов Безопасности ООН и все решалось войной и геноцидом.

Но получилось, что в Москве признали простой и очевидный факт: все разговоры о «исконно русском Крыме», по меньшей мере, нелепы. Крым был независимым государством, в котором преобладало нерусское население, там не было никакого «русского мира» и прочих имперских атрибутов. Это государство попросту оккупировали, аннексировали, оболгали, лишили большей части населения.

А теперь это будут еще и праздновать.

https://ru.krymr.com/a/vitaly-portnikov-about-annexation-of-crimea/29399685.html
Чому фаворита Путіна в українській політиці зацікавила "За життя"
Рішення колишнього голови адміністрації президента України Віктора Медведчука приєднатися до партії "За життя" бізнесмена Вадима Рабиновича - не просто пошук союзників і попутників на політичній сцені. Це добре продуманий план, свідками втілення якого у життя ми стаємо.

Рабинович займався відмежуванням від Опозиційного блоку - простіше кажучи, від Партії Регіонів, від минулого, від асоціацій з Януковичем - всі останні роки. За цей час він перетворився на класичного політика-популіста, викриття і обіцянки якого отримали власного глядача і можуть отримати власного виборця. Але що є найголовнішим, Рабинович, незважаючи на свій очевидний зв'язок з минулим і можливі тісні контакти з Москвою не сприймається цим виборцем як частина ландшафту часів Януковича.

Це - нове блюдо, альтернатива. І навіть якщо поруч з такою "альтернативою" з'явиться Медведчук, це навряд чи змусить виборця Рабиновича змінити свої симпатії. А сам Медведчук разом зі своєю командою отримує можливість формування у Верховній Раді власної парламентської фракції, куди більш орієнтованої на Кремль, ніж "егоїсти" з Опоблоку.

Але і це ще не все. Ця фракція, як і раніше, не буде сприйматися виборцем і громадською думкою як частина минулого, як спадщина Януковича, як рука Кремля - ​​принаймні, таким є розрахунок її ляльководів. Тому, коли після парламентських виборів переможець - якась партія чи блок умовної патріотичної спрямованості - формуватиме коаліцію, не виникне серйозних проблем для запрошення до неї партії "За життя". Тим більше, якщо ця партія піде на вибори разом з кількома дрібними проектами і блок буде називатися якось інакше - блок Рабиновича, наприклад.

До чого тут Медведчук? Коаліція з Рабиновичем, без нього ніяк не виходить, він за Україну. Не з Опоблоком домовляємося!

Коаліція буде з Рабиновичем, а посаду отримає Медведчук.

Першого віце-прем'єра, наприклад. Або спікера парламенту. Це і є блакитна мрія Володимира Путіна - щоб після 2019 року, після того як чесний український виборець відкине корумповану владу і проголосує за все хороше, Медведчук зайняв одну з провідних посад в країні і почав процес повернення України до російської гавані.

Часу у нього не так багато - до закінчення нинішнього терміну повноважень Путіна Україну потрібно буде повернути. Саме її приборкання має стати головним досягненням цього путінського терміну.

Я не стверджую, що план Путіна і Медведчука буде втілений у життя. Я просто намагаюся пояснити, чому фаворита Путіна в українській політиці зацікавила "За життя".

https://espreso.tv/article/2018/07/30/vitaliy_portnykov_medvedchuk_prykryyetsya_rabynovychem

Сила противодействия

Пока путинский режим существует, не стоит ждать лёгких времён - ни нам, ни американцам.

Со времени встречи президентов Соединенных Штатов и Российской Федерации в Хельсинки прошло меньше двух недель. Во время самой встречи и на заключительной пресс-конференции главы государств демонстрировали всяческое благорасположение друг к другу. Президент Трамп не осудил российского вмешательства в выборы в США, практически ничего не сказал об аннексии Крыма и войне на Донбассе. Президент Путин, в свою очередь, продолжал настаивать на российском невмешательстве в выборы, рассказывал, что никогда не был раньше знаком с Трампом и требовал от американской стороны оказывать больше давления на Украину для выполнения ею Минских соглашений.

Собеседники расстались, явно довольные друг другом. Несмотря на жесткую реакцию на свое поведение во время встречи с Путиным со стороны американской политической элиты и медиа, президент Трамп пригласил президента Путина осенью посетить Вашингтон и поручил своему советнику Джону Болтону начать подготовку к новому саммиту.

Что произошло потом?

Государственный департамент Соединенных Штатов выступил с «Крымской декларацией», которая осуждает «попытку аннексии» Российской Федерацией украинского полуострова Крым, отмечает, что США никогда не согласятся с легитимацией результатов этой аннексии и проводит прямую параллель с другим отвратительным преступлением, совершенным обитателями Кремля - аннексией стран Балтии. Как известно, Соединенные Штаты не признавали оккупации Латвии, Литвы и Эстонии на протяжении пяти десятилетий. Ситуация разрешилась восстановлением независимости балтийских стран и исчезновением государства-оккупанта с политической карты мира.

Кстати, одновременно потерпела крах и переселенческая политика СССР. Большая часть переселенцев из России в Латвию и Эстонию - а они были призваны изменить демографический состав населения и закрепить результаты аннексии - не получили гражданства восстановленных республик и что показательно - не захотели брать гражданство России, предпочитая статус апатридов. Все это нужно понимать, когда анализируешь «Крымскую декларацию» государственного департамента и ее возможные последствия для будущего полуострова.

Американские конгрессмены начали готовить новые законопроекты, которые должны быть направлены на усиление санкционного режима против России и предупреждение ее возможного вмешательства в новые выборы в Соединенных Штатах. Среди предлагаемых мер - запрет на работу с российским государственным долгом и замораживание активов государственных банков. Если представить себе, что предлагаемые меры получат силу закона, это может привести уже не к так называемому «кумулятивному эффекту» санкций, на который рассчитывал президент Барак Обама, а к достаточно быстрому краху экономики страны-агрессора, во всяком случае - к практически полной ее изоляции.

Советник президента США Джон Болтон сообщил о переносе даты предполагаемого визита президента Путина на следующий год. Чиновник объяснил это решение необходимостью окончания расследования о возможном вмешательстве Российской Федерации в выборы президента США и причастности к этому вмешательству команды Трампа. Однако никто не может сказать, когда именно завершится расследование и чем оно может обернуться. К тому же с каждым днём появляется новая информация и новые показания, которые трудно назвать благоприятными для президента Трампа.

Однако не стоит считать, что речь идёт исключительно об ожидании результатов расследования. Окружение Трампа и сам президент США не могут не замечать последствий, которыми оборачивается диалог с Путиным, не учитывать, что при стабильности рейтинга президента его общение с российским коллегой вызывает в обществе раздражение и наводит на наихудшие подозрения. Путин становится токсичным для Трампа.

Почему не могло быть иначе?

А потому, что сила действия всегда рождает силу противодействия. В Кремле не скрывали своих ожиданий от диалога с новым американским президентом, но не учли ни силу американских институций, ни влияние общества, ни то, что в самом окружении Трампа могут находиться люди, которые думают не только о том, как реализовать эксцентричные представления президента-бизнесмена о внешней политике, но и о собственном будущем, о собственной репутации. И о национальных интересах Соединенных Штатов тоже. А эти интересы и интересы группы жуликов из ФСБ, захвативших руководство Россией, решительно не совпадают.

Не совпадают политические интересы собственно Трампа и Путина. Американский президент не сильно озабочен развитием ситуации в Украине. И развитием ситуации в Сирии Трамп, честно говоря, тоже не сильно озабочен. Однако он заинтересован в обеспечении безопасности Израиля. А эта безопасность под очень большим вопросом по мере продвижения иранских войск и проиранских сил к израильским границам.

То, чего действительно мог ожидать Трамп от Путина на встрече в Хельсинки - так это содействия в выводе иранских сил из Сирии. Но это как раз не очень реально, так как Россия не имеет определяющего влияния на Иран. Уже после встречи Путина и Трампа это ярко проявилось во время поездки российских визитеров Сергея Лаврова и Александра Герасимова в Иерусалим. Москва смогла предложить только отвод иранских сил на 100 километров от Голанских высот, в то время как премьер-министр Израиля Беньямин Нетаньяху настаивает на полном выводе иранских и проиранских сил из Сирии.

На этом фоне последующие поездки Лаврова и Герасимова в Берлин и Париж выглядят не столько реализацией каких-либо договоренностей Трампа и Путина, сколько попыткой заручиться поддержкой Ангелы Меркель и Эммануэля Макрона в конфронтации с Дональдом Трампом и Беньямином Нетаньяху. Это не такой уж наивный подход, если учесть заинтересованность европейских лидеров в сохранении ядерной сделки с Ираном и неприятии условий и последствий

этой сделки Трампом и Израилем. Однако такой подход явно не улучшает российско-американские отношения. Более того, именно он может в будущем сделать Дональда Трампа непримиримым противником Владимира Путина.

Что все это означает для Украины? Во-первых, продолжения американской поддержки в вопросах, связанных с восстановлением территориальной целостности нашей страны и ее реформированием. Но в той же мере - продолжения российского давления в разных формах - от обострения ситуации на линии соприкосновения до попыток привести к власти откровенных или прикроватных сторонников Кремля. Для Путина Украина остаётся одним из театров военных действий в его противостоянии с Соединенными Штатами и в попытках воссоздать зону влияния Советского Союза на востоке и в центре Европы. От этих попыток он не откажется, американцев по-прежнему будет считать ответственными за то, что эти политические фантазии не воплощаются в жизнь.

Этот коктейль амбиций гарантирует, что никаких американско-российских договоренностей не будет. Не будет при Трампе, ни будет без Трампа. Не будет до демонтажа существующего российского режима - кстати, это не такая уж фантастическая вещь, наверняка не более фантастическая, чем крах СССР.

Но пока путинский режим существует, не стоит ждать лёгких времён - ни нам, ни американцам.

https://lb.ua/world/2018/07/28/403884_sila_protivodeystviya.html
Напередодні хресної ходи за єдину автокефальну православну церкву України можливість надання Константинопольським патріархом Варфоломієм I томосу цій єдиній церкві стає вже не припущенням, а реальністю. Такий висновок можна зробити і з послання Вселенського патріарха, адресованого президенту України Петру Порошенку, і з заяв членів делегації Синоду Константинопольського патріархату, які прибули до України. І питання навіть не в часі. Питання – в тенденції, яку навряд чи тепер може щось змінити.

Можна вважати, що такий перебіг подій визначили зусилля прихильників автокефалії в українському православ’ї і владі. Але коли проголошення автокефалії відбудеться, дякувати за нього потрібно буде не в меншій мірі РПЦ і особисто патріарху Кирилу – як не парадоксально на перший погляд це прозвучить.

У РПЦ ще в 90-і роки була прекрасна можливість дарувати автокефалію Українській церкві – і при цьому зберегти в ній свій вплив, більш того – впливати на Україну через цю нову автокефальну церкву. Тоді незалежна українська церква стала б якорем, який міцно утримував би Україну в «русском мірє». Тим, хто вважає, що це – політична фантастика, я рекомендував би ознайомитися з історією Грузинської православної церкви після отримання нею автокефалії від РПЦ. І, зрозуміло, з історією російського впливу в цій церкві теж.

Але РПЦ вважала за краще йти іншим шляхом – шляхом блокування самої ідеї автокефалії, шляхом розколу українського православ’я. Завдяки цьому ідея незалежної держави і самостійної церкви стали дуже близькими ідеями, а поява автокефальної церкви сьогодні сприймається як ще один крок у бік від цивілізаційної залежності від Москви.

Хотілося Кирилу стати «володаркою морською»

І все ж навряд чи цей крок можна було б зробити без особистого внеску патріарха Кирила. Цей досвідчений церковний політик нагадує мені бабу із пушкінської казки про рибалку і рибку – все ж знав російський поет особливості характеру деяких своїх співвітчизників, добре знав! Кирило ніколи не хотів бути «просто» московським патріархом, він прагне стати «володаркою морською», главою світового православ’я. Саме тому відносини, які склалися у попередника Кирила патріарха Алексія II із Вселенським патріархатом, були Кирилом практично зруйновані. Останнім ударом Московського патріарха по цих відносинах став фактичний бойкот Всеправославного собору на Криті.

До цього бойкоту патріарх Варфоломій I фактично утримувався від різких рухів у бік українських православних, намагався зберегти взаєморозуміння з РПЦ. Однак амбіції патріарха Кирила перекреслили цю обережну лінію навхрест. Потрібно розуміти, що сьогодні патріарх Варфоломій I не просто може надати автокефалію для єдиної української церкви. Він ще і бореться за збереження і відновлення авторитету Вселенського патріарха у світовому православ’ї. І, як на мене, добре, що в цій боротьбі українське православ’я – на боці своєї матері-церкви, а не поруч із патріархом Кирилом біля його розбитого корита.

https://www.radiosvoboda.org/a/29394679.html
Для РПЦ в Україні будь-яка Хресна хода - це огляд військ
Ще вчора поза політикою був футбол. Деякі шанувальники цього виду спорту доводили самим собі і оточуючим, що чемпіонат світу з футболу в Росії не має ніякого відношення до політичних процесів. А, навпаки, повинен показати, що навіть в епоху гібридних війн і конфліктів люди повинні зберігати прихильність простим людським радощам - бачите, як дружелюбно прості росіяни приймають уболівальників! Вся ця крихка конструкція розсипалася від першого ж випадкового вигуку "Слава Україні!" - російські вовки-пропагандисти миттєво скинули з себе овечі шкури і навіть для далеких від політики західних коментаторів стала очевидною аморальність проведення Мундіалю в агресивній країні.

Зараз без політики буде Хресна ходд. Дійсно, яка тут політика, коли православні віруючі хочуть красиво відзначити чергову річницю хрещення Русі? Що за небезпечні фантазії? Що за нерозуміння невіруючими людьми самого духу церкви?

Тим часом, для РПЦ в Україні будь-яка Хресна хода - це огляд військ. А Хресна хода 2018 року - ще й попередження Константинопольському патріархату: не варто йти на конфлікт з Москвою, он скільки її прихильників в Україні! І вони готові, за твердженням російського олігарха з українським паспортом Вадима Новинського, не просто до церковного конфлікту, але до "громадянської війни".

Хресна хода РПЦ в Україні 2018 року - це своєрідна "психічна атака", яка повинна довести Константинопольському патріархату, що така "громадянська війна" дійсно є можливою, а відповідальність за неї буде на тих, хто хоче подолати розкол в українському православ'ї і дати можливість мільйонам прихожан УПЦ КП і УАПЦ возз'єднатися зі своїми одновірцями.

Так, це перекручена логіка. Але хіба у всіх інших своїх діях Москва не керується збоченою логікою? Хіба не називають анексію Криму "поверненням", варварську війну на Донбасі "захистом російськомовного населення", бомбардування жінок і дітей Алеппо - боротьбою з терористами? Чому тоді ми повинні дивуватися тому, що ті ж самі люди вважають подолання розколу прелюдією до "громадянської війни"? Що для таких людей Церква і віра в Бога - просто ще одна можливість вкрасти і вбити?

Саме тому доводиться з жалем констатувати, що Хресна хода РПЦ в Україні до політики і маніпулювання почуттями простих людей має найбезпосередніше відношення. А ось до чого вона точно не має жодного стосунку - так це до віри в Бога і до Хрещення.

https://espreso.tv/article/2018/07/27/vitaliy_portnykov_khresna_khoda_ne_poza_politykoyu
Російським пропагандистам залишається тільки робити хорошу міну при поганій грі
Не потрібно недооцінювати те роздратування, яке висловлюють в Москві після оприлюднення державним департаментом США "Кримської декларації". Ми можемо дивуватися тій реальності, у якій перебуває російське керівництво, але від зустрічі з Дональдом Трампом Володимир Путін очікував чого завгодно, тільки не цієї декларації, яка відкидає "спробу Росії анексувати Крим".

Хочеться ще раз підкреслити цей важливий дипломатичний нюанс - спробу! Тобто анексія Криму не сприймається у Вашингтоні як завершений політичний акт.

Відкидається теза Володимира Путіна і його подільників про те, що тему крадіжки закрито. І проводиться недвозначна паралель з іншою огидною анексією - анексією Радянським Союзом країн Балтії. Коли Вашингтон протягом кількох десятиліть цієї анексії не визнавав, це викликало роздратування і сміх з боку радянської влади. Але чим справа закінчилася? Відновленням незалежності країн Балтії і крахом самої держави-агресора, "найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття", як оцінив цю історичну відплату сам Володимир Путін.

Тому зараз російським пропагандистам залишається тільки робити хорошу міну при поганій грі. Марія Захарова нагадує, що президент Дональд Трамп відмовився від багатьох рішень свого попередника Барака Обами - тобто Москві залишається сподіватися, що наступний президент США перегляне "Кримську декларацію".

Посольство Росії у США розраховує, що за визнанням українського статусу Криму Вашингтон визнає сербський статус Косово. Але ця теза - взагалі потрапляння в "молоко". Тому що якраз Росія і не визнає косовської незалежності. І якщо виходити з цієї логіки, вона і підтверджує правоту підходу США.

Але найголовніше - можна сумніватися з приводу відповідності процедури проголошення незалежності Республіки Косово міжнародному праву. Ось тільки Косово ніхто ніколи не анексував. А Крим був анексований Росією буквально наступного дня після проголошення півостровом фейкової "незалежності". І якщо це - не анексія, то що таке тоді анексія?

Володимиру Путіну варто зрозуміти одну просту річ - якщо він, звичайно, хоче і в майбутньому спілкуватися з Дональдом Трампом. Невизначеність оцінок і підходів, яку проявляє Трамп у приватних бесідах, інтерв'ю або соціальних мережах, неодмінно обертається жорсткими і несприятливими для Кремля офіційними рішеннями - деклараціями, санкціями, військовою допомогою Україні та іншими путінськими розчаруваннями. Тому що саме в таких рішеннях і проявляються національні інтереси Сполучених Штатів і логіка виживання цивілізованого світу.

https://espreso.tv/article/2018/07/26/vitaliy_portnykov_zustrichi_z_trampom_budut_rozcharovuvaty_putina
«Россию способны удержать над бездной две силы. Первая называется Бог. Вторая –​ Сталин». Эта цитата –​ самое популярное на сегодняшний день высказывание депутата Государственной Думы России Елены Ямпольской.

Ямпольскую мало знают обычные избиратели, зато она хорошо известна в кругах творческой интеллигенции. Ямпольская – главный редактор газеты «Культура». Под ее руководством издание, пытавшееся сохранять либеральность даже в поздние советские времена, превратилось в символ консерватизма и охранительной политики. Даже рядом с самим названием газеты «Культура» появилось напоминание, что это – «духовное пространство русской Евразии». Проще говоря – «русский мир». Тот самый «русский мир», под разговоры о котором аннексировали Крым и развязали позорную войну на Донбассе.

Как журналист и парламентарий, Ямпольская неизменно поддерживала самые скандальные действия российских властей – от закона о запрещении «пропаганды гомосексуализма» до пенсионной реформы. Она известна своей близостью к наиболее ортодоксальным кругам РПЦ, в частности к «духовнику» Путина Тихону (Шевкунову), научившемуся объединять религиозные проповеди и империалистические лозунги в одно целое.

Понятно, что такая система взглядов, такое рвение не могли не остаться незамеченными. Руководство парламентской фракции «Единой России» приняло решение о том, что Ямпольская возглавит комитет по культуре Государственной Думы России. Место главы комитета оставалось вакантным после кончины Станислава Говорухина. И вот тут мы, как говорится, можем почувствовать разницу.

Говорухин в последние годы своей жизни также был известен не столько своими творческими достижениями, сколько сотрудничеством с властью. Он возглавлял предвыборный штаб Путина, солидаризовался с действиями власти и был одним из ее глашатаев. И все же это был знаменитый советский и российский режиссер, человек с биографией и достижениями, личность. По моему мнению, Ямпольская похожа на Говорухина только подобострастием, но не талантом. И, возможно, именно это стало главной причиной, позволившей ей получить должность в Государственной Думе. Российской власти неуютно рядом с личностями, даже теми, которые готовы служить ей верой и правдой. Ей, похоже, нужны безликие чиновники, желательно – с ультраконсервативными взглядами. Замена Говорухина Ямпольской – это еще несколько лишних ступеней в пустоту.

Впрочем, в стране, где уполномоченным по правам человека работает генерал полиции Татьяна Москалькова, взлет поклонницы Сталина вполне закономерен.

https://ru.krymr.com/a/29390730.html

Язык твой - враг мой

Принятие Государственной думой поправок к закону "Об образовании", отменяющих обязательное изучение языков народов России, - логическое продолжение бесконечной шовинистической атаки на нерусские народы страны, которая продолжается с большей или меньшей интенсивностью с 1991 года. Когда-нибудь об этом перевоплощении бывшей федерации в классическую тюрьму народов по имперскому образцу - "на всех языках все молчит", по меткому замечанию Тараса Шевченко, - будут писать в учебниках истории России или государств, которые возникнут на ее территории.

Во всяком случае депутаты Госдумы сделали еще один - и очень важный шаг - к появлению таких государств. Они без всякой надобности напомнили миллионам людей, что те - граждане второго сорта в своей собственной стране. И республики у них с барского плеча "старшего брата", и языки не языки, и лучше бы вообще обо всем этом забыть и своей допотопной культуры стесняться.

В этой отвратительной шовинистической кампании принял непосредственное участие и главный могильщик современной России - Владимир Путин. Именно он сказал о недопустимости принуждения людей к изучению языков, не являющихся для них родными. Да-да, это сказал президент той самой страны, которая всю свою историю принуждает изучать русский язык миллионы людей, для которых он не родной. Которая заставляет представителей неславянских народов России использовать кириллицу - заставляет законодательно, решениями все той же бешеной Госдумы. Президент страны, которая "защищает" украинцев оккупированного Донбасса от их родного языка, навязывая им изучение русского. Президент страны, которая "защищает" крымских татар аннексированного полуострова от изучения их родного языка, навязывая им изучение русского. Но для национальных республик России, последняя из которых была аннексирована Москвой только в 1944 году, - другой стандарт. Там никому нельзя "навязывать" татарский, башкирский или тувинский. Только русский можно навязывать во дни сомнений и тягостных раздумий, кто бы сомневался!

В результате вместо общества, объединенного общими культурными ценностями и взаимоуважением, в каждой российской республике с достаточным количеством нерусского населения мы получим несколько ненавидящих друг друга общин. Местные жители, которые будут глубоко оскорблены шовинизмом Москвы и продолжат изучать свой язык и культуру вопреки попыткам центра унизить и уничтожить их. И местные коллаборационисты, которые будут готовы продать интересы своего народа бессовестному "старшему брату". Русские, которые будут искренне сочувствовать своим оскорбленным соседям, - и невежественные наглые шовинисты, которые будут считать, что теперь им все дозволено.

Когда-нибудь все это рванет, еще как рванет! Это самое настоящее минное поле, заботливо заложенное Путиным и его думскими щелкунчиками под самые основы российской государственности.

https://graniru.org/opinion/portnikov/m.271761.html
Поїздки Лаврова та Герасимова до Берліну і Парижу свідчать, що мова йде про пошук широкомасштабних домовленостей
За останні дні міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров і начальник російського Генштабу Валерій Герасимов зустрілися вже з трьома світовими лідерами. Спочатку вони літали в Єрусалим і проводили переговори з прем'єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньяху. Потім в Берліні спілкувалися з федеральним канцлером Ангелою Меркель. І, нарешті, Париж, де Лавров і Герасимов були прийняті президентом Франції Еммануелем Макроном.

Ці зустрічі і є головним наслідком саміту президентів США і Росії Дональда Трампа і Володимира Путіна в Гельсінкі. Примітно, що на спільній прес-конференції президентів не було взагалі ніякої конкретики. Однак після неї Путін звертається до Нетаньяху, Меркель і Макрона і просить їх зустрітися із російськими візитерами. Причому - в абсолютно безпрецедентному форматі: міністр закордонних справ і начальник Генштабу.

Якби візитери вирушили тільки в Ізраїль, це цілком відповідало б логіці переговорів Трампа і Путіна - забезпечення безпеки Ізраїлю і відведення військ Ірану від Голанських висот було однією з головних публічних вимог Трампа і Путін теж говорив у Гельсінкі про необхідність забезпечити безпеку єврейської держави.

Але поїздки до Берліну і Парижу демонструють, що мова йде про пошук куди більш широкомасштабних домовленостей. Причому не тільки по Сирії, але і по Україні, як вказують практично всі офіційні повідомлення після цих зустрічей.

При цьому взагалі неясно, що відбувається, про що говорять. Навіть після зустрічі в Єрусалимі, з якої з'явилася найбільша кількість витоків, ми не зрозуміли, хто що пропонував і хто на що погоджувався. Міжнародні агенції стверджують, що прем'єр-міністр Ізраїлю відкинув російську пропозицію про відведення іранських військ на 100 кілометрів від Голанських висот. Ізраїльські джерела вказують, що Нетаньяху нічого не відкидав, навпаки - вимагав відводу іранців на 100 кілометрів із подальшим відходом з Сирії. Але це хоча б щось!

Про результати переговорів російського міністра закордонних справ і начальника Генерального штабу у Німеччині і Франції невідомо взагалі нічого! Думаю, не тільки нам - але і українській владі.

Хіба це не можна вважати найважливішим досягненням Путіна після зустрічі з Трампом? Світова політика стає корпоративною, не тільки громадян, але й цілі держави інформують про результати консультацій або не інформують взагалі. Про нашу долю знову намагаються домовитися за нашою спиною.

https://espreso.tv/article/2018/07/25/vitaliy_portnykov_pro_nas_domovlyayutsya_za_nashoyu_spynoyu

Latest Month

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by chasethestars