Krynica

В Білорусі вже настав 1937 рік. На черзі Росія

Коли я дивився кадри так званого “інтерв'ю”, яке білоруського опозиціонера Романа Протасевича змусили дати лукашенківському телебаченню, я згадав уже майже забуті емоції від читання стенографічних звітів сталінських судових процесів
Це зовсім не були секретні документи, за часів сталінської диктатури книги із “зізнаннями” колишніх керівників Радянської держави видавалися масовим накладом. І дуже важко було зрозуміти, як колишні члени політбюро, народні комісари, відомі воєначальники зізнавалися у немислимих злочинах, погоджувалися із будь-якими божевільними звинуваченнями. Ще важче було погодитися з тим, що їхні співвітчизники в ці визнання вірили. І зовсім не тільки співвітчизники. Вірили і відомі західні інтелектуали та журналісти, які побували на цих процесах. А як їм було не вірити, коли вони бачили перед собою, наприклад, добре їм знайомого колишнього члена політбюро і головного редактора радянських газет Миколу Бухаріна і чули, як Бухарін зізнається у підготовці вбивства Сталіна та інших більшовицьких вождів? Чи могли вони уявити, яким тортурам, якому психологічному впливу піддавався кожен сталінський в'язень? Так, тоді "зізнавалися" практично всі. Хто не зізнавався - тих вбивали прямо у кабінетах слідчих. Або ж перетворювали на калік. Власне, такою ж була і доля тих, хто зізнавався.

Лукашенко, який ще на самому початку свого правління стверджував, що у політичній спадщині Адольфа Гітлера є аж ніяк не тільки негативний досвід, намагається зараз відтворити у Білорусі типовий тоталітарний режим 30-х років минулого століття, режим Сталіна і Гітлера. Нічого дивного у цьому немає. Авторитарний режим, який позбавляється народної підтримки, обов'язково перетворюється на тоталітаризм. Російська держава у цьому сенсі приречена повторити досвід Білорусі - і якщо росіяни вчасно не позбудуться Володимира Путіна, ми обов'язково побачимо "зізнання" опозиціонерів на російських телеканалах.

І цей кошмар - дуже важливий урок для кожного, хто ще не зрозумів, як далеко Україна відійшла від своїх збожеволілих сусідів, як важливо нам у популістському божевіллі порожніх років правління Зеленського не втратити досягнення української демократії останніх десятиліть.

В іншому випадку “зізнаватися” почнуть і у нас.

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-v-bilorusi-vzhe-nastav-1937-rik-na-cherzi-rosiya
Krynica

Одичание мясника

Такое впечатление, что после разгона массовых протестов белорусов против очередной фальсификации итогов президентских выборов Лукашенко вздохнул свободно. Ему больше не нужно притворяться нормальным. Ему больше не нужно притворяться президентом. Он просто кремлевский шут с окровавленным топором в руках. Всегда был таким, всегда убивал, всегда выслуживался перед московскими спонсорами публичного дома, по недоразумению названного президентской администрацией, только пытался это скрывать. А теперь, когда народ не любит, а Запад огораживается - больше скрывать не нужно. Жизнь удалась.

Первый симптом того, что он больше не скрывает своих эмоций и намерений, это его беготня с автоматом по собственной резиденции на пару с отпрыском. Потом все пошло по накатанной: репрессии, издевательства над людьми, надуманные приговоры, обеспечение безнаказанности палачей. Теперь дело дошло до похищения самолета и задержания Романа Протасевича. Теперь он заставляет избитого своими мерзавцами Протасевича давать интервью и говорить, что к нему хорошо относятся. Теперь он зовет в гости в Минск изуверов из подвалов "народных республик" - чтобы и они поучаствовали в пытках.

Еще недавно он разыгрывал из себя главу независимого государства. Теперь сигает в море по первому же требованию Путина - вода, конечно, холодная, но старший приказал. Теперь он просит полетов в аннексированный Крым и "следователей" из оккупированного Луганска. Чего он пожелает завтра, даже и думать не хочется. И это не припадки политического безумия, нет. Это демонстрация подлинности.

На фоне этого ежедневного одичания поражают те, кто советует не сильно на него давить, чтобы не заставлять бросаться в объятия Путина. Да он уже давно в этих объятиях с потрохами. И я бы даже сказал, что это за объятия такие, если бы это не был печатный текст. Разве не ясно до сих пор, что сама идея сохранения белорусского суверенитета путем отталкивания Лукашенко от Путина больше не работает, а быть может, никогда и не работала? Само сохранение Лукашенко у власти является гарантией того, что суверенная Беларусь состояться не может.

Независимость и демократизация Беларуси - это и есть ее избавление от режима одичавшего мясника.

https://graniru.org/opinion/portnikov/m.281885.html
Krynica

Кремль наказывает Турцию за Крым

В Москве заявили о продлении запрета на авиационное сообщение с Турцией. Запрет продержится до конца июня. В мае в российской столице побывал министр туризма Турции Мехмет Эрсой, который обсуждал на переговорах с вице-премьером Татьяной Голиковой возможность возобновления перелетов со 2 июня. Но, как видим, в России решили продолжить играть на турецких нервах. Ведь туристический сезон в Турции как раз начинается, и лето – это как раз то время, когда турецкая экономика может рассчитывать на значительные прибыли от туризма. А российских туристов, этих завсегдатаев Анталии или Алании, на турецких курортах не будет.

Уверен, дело вовсе не в пандемии коронавируса. Ситуация с распространением заболевания в Турции выглядит сейчас вполне обнадеживающе, не хуже, чем в тех странах, куда количество рейсов из России с 1 июня увеличивается. Но Кремль уже не впервые использует пандемию в качестве повода для сведения политических счетов.

Собственно, претензии к Турции не так давно были озвучены министром иностранных дел России Сергеем Лавровым. Политик заявил, что «поощрение агрессивных украинских инициатив по Крыму равносильно посягательству на территориальную целостность России». И уже тогда наблюдатели в Турции говорили, что эти слова главы российского внешнеполитического ведомства могут означать конец турецкого туристического сезона для россиян, а министр туризма Мехмет Эрсой предупреждал, что Турция может лишиться полумиллиона туристов.

У российского руководства, разумеется, есть и другие претензии к Анкаре – в частности, они касаются продаже Украине беспилотников. Министр иностранных дел Турции Мевлют Чавушоглу ответил на эти обвинения российского коллеги, отметив, что «соглашение с Украиной было заключено много лет назад», а сама «Россия поставляет ракеты в Сирию или другие страны». Одновременно Чавушоглу напомнил, что «турецкая позиция по Крыму известна. Мы также озвучиваем это россиянам. Мы говорим о том, что ее решение - в политической плоскости».

И, похоже, вот в этой-то очевидности турецкой позиции по Крыму – главная загвоздка для российско-турецких отношений. Потому что можно себе теоретически представить, что Турция перестанет продавать Украине дроны, а ее президент Реджеп Тайип Эрдоган не будет так часто встречаться с президентом Украины Владимиром Зеленским и раздражать этими контактами Кремль. Но с Крымом-то что? Ведь отказаться от признания принадлежности Крыма Украине турецкое руководство просто не может – ни с точки зрения международного права, ни с точки зрения внешней политики, ни с точки зрения внутренней политики, ни с точки зрения исторической ответственности за судьбу крымскотатарского народа, о которой постоянно напоминает президент Эрдоган.

И никакие туристические потоки, уверен, не могут изменить этой объективной ситуации.

https://ru.krymr.com/a/portnikov-turtsiya-turizm-zapret-poletov-putin/31288123.html
Krynica

Лукашенко хоче літати до Криму

Білоруський правитель Олександр Лукашенко заявив, що Москва і Мінськ опрацьовують питання про відкриття прямих авіаційних рейсів з Білорусі до окупованого Крим
Це рішення білоруського президента ще раз демонструє, що Лукашенко поставив жирний хрест на майбутніх відносинах з Україною. Раніше - після того, як припинилося авіаційне сполучення України і Росії - аеропорт Мінська був головним хабом, у якому здійснювалася пересадка на рейси з Києва до Москви та інших російських міст. Зрозуміло, що поява літака авіакомпанії “Белавіа” у аеропорту Сімферополя призвело б до санкцій з боку України і втрати Мінськом свого транзитного статусу. Але після скандалу з посадкою літака ірландської авіакомпанії Ryanair і затриманням опозиціонерів в аеропорту білоруської столиці збереження цього статусу стало для Лукашенка абсолютно неактуальним. А актуальним стало підкреслювати свою відданість Путіну і готовність слідувати у фарватері російської політики.

Якщо літаки авіакомпанії “Белавіа” почнуть літати до Криму, Білорусь стане першою суверенною державою - крім самої Росії, зрозуміло - що визнає можливість польотів у аеропорти окупованого півостріву. При цьому сам політ навряд чи стане економічно вигідним: літакам з Білорусі доведеться облітати територію України і подорож з Мінська до Сімферополя займатиме кілька годин. Але для Лукашенка, як і для Путіна, головне - це не зручність і навіть не економічна доцільність. Головне - це символіка такого польоту, демонстрація повної підпорядкованості білоруської зовнішньої політики і національних інтересів Білорусі інтересам Кремля. І це - один з перших явних результатів нещодавньої зустрічі президентів Росії і Білорусі, про підсумки якої практично нічого не повідомлялося. Не повідомлялося тому, що головним підсумком цієї зустрічі стала остаточна згода очманілого Лукашенка танцювати під дудку Путіна.

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-lukashenko-khoche-litati-do-krimu
Krynica

Пандемія - не причина, а привід для популістів

За останні місяці ми неодноразово були свідками того, як авторитарні режими використовують пандемію у своїх цілях. Навіть сьогоднішній день не став винятком
У Росії, наприклад, оголошено про продовження заборони на подорожі до Туреччини. І ми з вами прекрасно розуміємо, що мова йде зовсім не про бажання захистити громадян Росії від пандемії - адже в інші країни частота рейсів тільки збільшується. А про бажання “покарати” норовливого президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана за надто часті контакти із президентом України Володимиром Зеленським, продаж Україні безпілотників і небажання визнати Крим російським. Власне, претензії до Туреччини були недавно озвучені міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим. А заборона на польоти - для наочності. І ні у кого - тим більше у нашій країні - немає ніяких сумнівів, чому все це відбувається.

Але тоді чим дії команди Зеленського відрізняються від дій команди Путіна? Путін використовує коронавірус і карає турків - ну і росіян також, їх теж не шкода. Зеленський карає українців - коли його безсовісне оточення намагається провести через Верховну Раду закон, який відкладає перехід української кіноіндустрії на українську мову. Під приводом пандемії, звичайно ж! І це роблять люди, які повністю провалили боротьбу з коронавірусом. Які нещасні вакцини вмудрились не закупити у гонитві за фірмами- «прокладками»! Які бігають по світу з простягнутою рукою, як злодійки на довірі, а одночасно готуються витратити мільярди на фейковий “університет Зеленського”! Яка приголомшуюча щоденна ганьба!

Я не сумніваюся, що якби популісти, які за допомогою олігархату прийшли до влади у нашій країні у 2019 році, могли, вони б взагалі українську мову скасували б. Тому що їм для їхньої низькопробної продукції не потрібна українська мова, а потрібен російський кіноринок. Але скасувати не можуть - просто тому, що зараз їм потрібно обманювати не тільки російськомовного, а й україномовного “совка”. Можуть хоча б спробувати знову обмежити, загнати у резервацію за кращими імперськими рецептами.

Але коронавірус тут до чого? Посоромилися б!

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-pandemiya-ne-prichina-a-privid-dlya-populistiv
Krynica

Мокрий сатрап: навіщо Лукашенко поліз до Чорного моря

Демонстративне купання білоруського президента Олександра Лукашенка у Чорному морі під час неформальної зустрічі із російським президентом Володимиром Путіним у Сочі стало кульмінацією дводенного перебування Лукашенка у Росії і продемонструвало те, що відбувається в російсько-білоруських відносинах, краще за будь-які офіційні заяви глав держав.

Коли Володимир Путін запропонував Олександру Лукашенку купатися – на самому початку їхніх переговорів – багато спостерігачів вважали це радше обмовкою російського президента, навіть жартом: яке купання за температури води +16 градусів?

Але Лукашенко поліз купатися – тому що Путін так захотів. І цим продемонстрував, що з норовистого керівника дружньої Росії держави остаточно перетворився на кремлівського сатрапа, намісника підкореної провінції, яка поки що зберігає атрибути державного суверенітету. І це – головний підсумок зустрічі президентів, що відбулася відразу ж після скандалу з посадкою в Мінську рейсу авіакомпанії Ryanair і затримання блогера Романа Протасевича та його дівчини Софії Сапеги.

Перед переговорами із білоруським колегою Володимир Путін сказав про те, що зараз, ймовірно, визначає російську позицію щодо Білорусі та її президента.

“Ми з вами займаємося питаннями будівництва Союзної держави, ми робимо це, як і домовлялися, зважаючи на те, щоб забезпечити інтереси як Білорусі, так і Росії. Рухаємося в цьому напрямі впевнено… Питання тільки в тому, щоб робити все послідовно, не поспішати, не забігати вперед, а діяти поетапно”, – звернувся російський президент до гостя.

Ось це “не поспішати” і стало найважливішою путінською заявою на зустрічі з Лукашенком.

Раніше Кремль постійно поспішав, прагнув форсувати інтеграційні питання, спонукав Лукашенка обговорювати “інтеграційні карти”, наполягав на необхідності наповнення існуючої вже кілька десятиліть Союзної держави реальним змістом. І в цьому поспіху була своя обґрунтованість.

Після багатьох років фактичної ізоляції на міжнародній арені Лукашенко поступово став виходити на новий рівень відносин із Заходом. Багато в чому йому допомогли дії Кремля в Грузії та Україні. На тлі готового діяти з позиції сили російського президента Лукашенко став здаватися помірним автократом, зацікавленим у зменшенні залежності від Москви.

Лукашенко демонстрував відмінну від Путіна позицію в українській кризі: коли після втечі з Києва президента Віктора Януковича в російській столиці називали нову українську владу “хунтою”, білоруський президент зустрівся з тодішнім виконувачем обов’язків президента України, головою Верховної Ради Олександром Турчиновим.

Він знову почав здійснювати поїздки у західні столиці, у Мінську побували державний секретар США Майк Помпео і помічник президента США з національної безпеки Джон Болтон. Ще 2014 року білоруська столиця стала майданчиком для пошуку компромісу щодо Донбасу, саме тоді у Мінську побували федеральна канцлерка Ангела Меркель і президент Франції Франсуа Олланд.

Від Лукашенка для подальшого поліпшення відносин із США та Євросоюзом потрібно було провести чесні вибори у своїй країні. Але саме цього він і не міг зробити, бо ж, імовірно, не міг на чесних виборах перемогти. І фальсифікація підсумків останніх президентських виборів у Білорусі, що супроводжувалася масовими протестами громадян і розгоном цих протестів силовими структурами, призвела до повного розриву відносин Лукашенка із західними країнами, набагато серйознішого, ніж у 90-ті роки минулого століття.

Тоді Лукашенка звинувачували у розгоні парламенту країни, підозрювали у причетності до зникнення відомих опозиціонерів. Але легітимність самого президента Білорусі під сумнів не ставили. А от зараз багато країн Заходу, практично всі сусіди Білорусі, крім Росії, відмовляються визнати Лукашенка законним главою держави. І в цій ситуації у білоруського президента залишилася одна дорога – в Кремль.

Захоплення літака авіакомпанії Ryanair ще більше погіршило ситуацію, в якій опинився білоруський правитель. До цього захоплення події в Білорусі сприймалися на Заході як демонстрація авторитаризму й свавілля влади в одній з колишніх радянських республік – але, за великим рахунком, самі ці події не виходили за межі регіону, в якому постійно відбуваються зіткнення громадян з авторитарними режимами.

Те, що один із цих режимів може змусити приземлитися на своїй території літак, що прямує з однієї країни Європейського Союзу до іншої – тільки для того, щоб захопити опозиційного журналіста – стало для західних політиків і громадської думки справжнім шоком. Стало очевидно, що на цю білоруську ситуацію необхідно реагувати негайно й жорстко – інакше подібні дії можуть стати практикою для інших авторитарних режимів і міжнародний повітряний простір перетвориться на зону активності їхніх спецслужб.

Але Володимир Путін міг стежити за цією ситуацією з очевидним задоволенням – незалежно від того, чи брали участь російські спецслужби в операції своїх білоруських колег або ж тільки спостерігали за нею.

Дії Лукашенка в авіаційному просторі повністю виключають можливість налагодження діалогу білоруського президента із цивілізованим світом навіть у віддаленій перспективі, Лукашенко сам перетворив себе на парію, а свою країну – на ще один Крим, регіон, який живе під особливими західними санкціями, які можна порівняти навіть із санкціями, задіяними проти самої Росії. Тільки на відміну від Криму, анексованого Росією, Білорусь має формальні атрибути державного суверенітету.

Але тепер в Кремлі можуть вважати, що збереження або позбавлення Білорусі цих атрибутів буде залежати вже не від білоруської, а від російської влади.

Тепер Володимир Путін може нікуди не поспішати з рішенням про те, якими б він хотів бачити у майбутньому російсько-білоруські відносини.

Чи потрібна йому Білорусь як “антитеза України” – головний і відданий союзник Кремля на пострадянському просторі. Або ж краще буде домогтися об’єднання двох країн у єдину державу, зробити з Білорусі “другий Крим” напередодні якихось президентських виборів в Росії – для підтвердження статусу Володимира Путіна як “збирача російських земель”.

І тепер, звичайно ж, буде дуже великою ілюзією продовжувати вважати режим Лукашенка гарантом ненападу Росії на Україну з території Білорусі. Зрештою, Лукашенко ніколи й не був таким гарантом. Він завжди торгував з Кремлем своїми відносинами з Україною чи Грузією. Але завжди був готовий обміняти нашу безпеку на збереження своєї влади або просто на банальні подачки для свого режиму.

А тепер, власне, й ця торгівля закінчилася.

https://bykvu.com/ua/mysli/mokrij-satrap-navishho-lukashenko-poliz-do-chornogo-morja/
Krynica

П’ять годин із Лукашенком. Пакет санкцій готує і Київ

П’ять годин із Лукашенком
Після п’яти годин переговорів президентів Росії і Білорусі Володимир Путін і Олександр Лукашенко не зробили ніяких заяв для преси. Однак від самого початку зустрічі було зроблене все можливе, щоб продемонструвати: безпрецедентний скандал із фактичним захопленням літака Ryanair і затриманням білоруського опозиціонера Романа Протасевича ніяк не вплинув на атмосферу переговорів.

Тим часом, самі переговори Лукашенка і Путіна проходили саме на тлі цього скандалу. З європейських країн приходила нова інформація про відмову літати через повітряний простір Республіки Білорусь. Російська авіаційна адміністрація почала видавати дозволи на приліт до Москви західним авіаційним компаніям, які облітають повітряний простір Білорусі. У Києві заявили, що підготували власний пакет санкцій проти білоруського режиму «на знак солідарності з Європейським союзом».

Можна сказати, що затриманий літак змінив міжнародний порядок денний приблизно так, як у червні 2014 року змінило ситуацію знищення пасажирського літака рейсу MH17 на Донбасі. До цієї трагедії конфлікт між Росією і Україною сприймався як внутрішня міжусобиця на пострадянському просторі, санкції проти Росії мали швидше ритуальний характер. Малайзійський «Боїнг» змінив все. Стало очевидним, що дії Росії несуть в собі загальну загрозу міжнародній безпеці.

Щось схоже сталося, коли у Мінську вирішили провести операцію із захопленням повітряного судна компанії Ryanair і затриманням Романа Протасевича і Софії Сапеги. Стало ясно, що те, що відбувається в Білорусі – зовсім не внутрішній конфлікт, а пряме зіткнення демократії і авторитаризму. Що у своєму прагненні поквитатися з опонентами Олександр Лукашенко готовий піти на пряме порушення міжнародного права. І що такі дії білоруського правителя не можуть залишатися без наслідків.

Чи говорив про це Володимир Путін із Олександром Лукашенком? Очевидно – нехай навіть в офіційних заявах ситуацію з літаком постараються обійти стороною. Адже для Путіна дії Лукашенка – незалежно, чи брали участь російські спецслужби у цій операції своїх білоруських колег або просто були про неї поінформовані – ще один, додатковий козир у переговорах із Лукашенком про приєднання Білорусі до Росії.

Перед переговорами російський президент говорив про те, що можна не поспішати з інтеграцією двох країн. І, дійсно, зараз можна нікуди не поспішати. Після початку масових протестів проти фальсифікації президентських виборів і розгону акцій білоруськими силовиками Білорусь повільно, але вірно втрачає навіть залишки свого суверенітету.

Лукашенко був готовий прийняти допомогу російських силовиків – якби виявилося, що його власні, білоруські силовики не можуть протистояти повсталому народові. Він практично відмовився від претензій на власний зовнішньополітичний курс і тепер лише повторює тези Путіна – зокрема і в тому, що стосується України.

Імідж Мінська як нейтрального переговорного майданчика для консультацій про кризи на пострадянському просторі практично втрачений. А тепер ще й фактична втрата власного повітряного простору. Тепер літакам «Белавіа» залишилося літати хіба що в Росію – майже як літакам з якогось російського регіону.

Так, за п’ять годин переговорів можна було говорити і на інші теми. Але останні скандальні рішення Лукашенка і згортання суверенітету Білорусі все ж таки були головними темами спілкування президентів, навіть якщо про це не було сказано ні слова.

https://www.radiosvoboda.org/a/zustrich-lukashenka-z-putinym/31279898.html
Krynica

Росія погодилася на обліт Білорусі

Російська авіаційна влада видала авіакомпанії Austrian Airlines дозвіл на прибуття до Росії в обліт повітряного простору Республіки Білорусь
Раніше кільком західним авіаційним компаніям довелося відмовитися від рейсів до Москви у зв'язку з тим, що вони збиралися здійснювати польоти у обліт повітряного простору Білорусі. Формально причина була у тому, що не вдавалося погоджувати новий коридор. Хоча всім було ясно, що таким чином Кремль надає підтримку білоруському правителю Олександру Лукашенко після піратського захоплення літака авіакомпанії Rianair.

Однак тепер прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков називає скасування рейсів в обліт Білорусі “технічними проблемами”. “Я переконаний, що авіаційна влада дасть необхідне роз'яснення, але це технічні моменти”, - підкреслює Пєсков. На думку прес-секретаря, «немає жодних підстав для чергових проблем» у взаєминах між Росією і країнами Європейського Союзу.

Показово, що заява Дмитра Пєскова прозвучала як раз у той день, коли Олександр Лукашенко зустрічається із Володимиром Путіним в Сочі. Таким чином, ще раз продемонстровано, що Кремль не збирається опинятися у залежності від свого божевільного союзника. Лукашенко може, звичайно ж, ганятися за своїми опонентами по всьому світу і змушувати чужі літаки здійснювати посадку у Мінську. Однак чому через це Росія повинна позбавлятися авіаційного сполучення із західними країнами?

До того ж нові санкції проти режиму Лукашенка явно на руку Путіну. Він може пояснити своєму білоруському колезі, чому досить клеїти дурня і відмовлятися від приєднання до Росії. Адже якщо Білорусь стане просто федеральним округом - на чолі з Лукашенком, зрозуміло - Заходу буде не так просто обмежувати польоти по її території і погоджувати нові санкції. Тому державність Республіки Білорусь стає для Лукашенко прикрою перешкодою, якщо він хоче і далі грабувати власну країну і знущатися над її мешканцями.

Лукашенко навряд чи поки що прислухається до цих путінських аргументів. Але я не сумніваюся, що сьогодні вони прозвучать.

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-rosiya-pogodilasya-na-oblit-bilorusi
Krynica

Анна Ґерман: прагнення жити

Історія легендарної польської співачки.

У кожного своє перше враження від краєвиду Неаполітанської затоки і панорами Сорренто. Коли катер підпливав до одного з найяскравіших міст Європи, мені несподівано згадався дивовижний голос Анни Ґерман, її неаполітанські пісні…

Чимало моїх земляків, згадуючи Анну Ґерман, звичайно ж, чують інші мелодії. Для тих, хто жив у Радянському Союзі в 70-ті роки, вона була насамперед виконавицею ліричних пісень російських композиторів, нетутешньою і водночас дуже своєю. Дивувалися чистоті російської вимови польської співачки — більшість слухачів і не здогадувалася, що дитинство Анна Ґерман провела у Радянському Союзі й вивчила не російську, а польську мову. Але і для польського слухача Ґерман була своєю, співачкою «Розтанцьованих Евридік», напрочуд жіночною, тендітною і зворушливою у власному виконанні.

І це дивовижно — як в одній виконавиці могли поєднуватися такі несхожі й водночас близькі різним аудиторіям Ґерман «Повернись до Сорренто», Ґерман «Розтанцьованих Евридік», Ґерман «Надії». Дивує й те, що виконання багатьох пісень і зараз, через чотири десятиліття після смерті співачки, вважається канонічним.

І це при тому, що життя Анни Ґерман було коротким, артистична кар’єра — недовгою. В Італії вона співала максимум рік — до трагічної автомобільної аварії, яка й визначила її подальшу долю — а її неаполітанські пісні ми слухаємо й досі. У Польщі вона виступала шість років до від’їзду в Італію і ще дев’ять років після того, як повернулася на сцену після аварії. Приблизно стільки ж — майже вісім років — тривала її зоряна кар’єра у Радянському Союзі. Це недовгий період для співачки, яка до того ж виступала на сценах різних країн. Однак кожна пісня ставала подією і западала в пам’ять.

Чого було більше в цьому успіху? Магії голосу чи магії долі? А може, цього вічного ходіння по муках, яке так контрастувало з життєвою енергією, що бриніла в її голосі? Батьки — нащадки голландських і німецьких переселенців, не надто «благополучна» категорія для тодішньої совєтської держави. Розстріляний за звинуваченням у шпигунстві батько й репресовані родичі. Утеча родини в Польщу з совєтського кошмару — адже це була сім’я «ворога народу», яка завдяки другому заміжжю матері Анни стала сім’єю польського офіцера. (Теж дивовижна історія — у книгах про Анну Ґерман роками писалося, що її вітчим загинув у битві під Леніно в жовтні 1943 року, співачка навіть покладала квіти до братської могили, проте насправді Генрик Кречковський, офіцер, письменник і перекладач, щасливо дожив до 1985 року, проте не спілкувався з родиною колишньої дружини). Потім, коли, здавалося, життя вже налагоджується й починається блискуча кар’єра — автомобільна аварія, довгі роки в лікарні, пісні крізь біль і сльози. І, не зважаючи на все це, саме у ці роки після аварії вона співає свої найвідоміші пісні, виходить заміж, народжує сина — ціле життя, на яке в інших ідуть десятиліття.

Мабуть, саме це було в ній найголовніше: прагнення жити.

https://novapolshcha.pl/article/anna-german-pragnennya-zhiti/
Krynica

Поздняк имитации

Готовность депутатов Государственной думы одобрить закон, согласно которому все выражавшие симпатии к "экстремистским организациям" и участвовавшие в их деятельности - не после принятия закона, а выражавшие и участвовавшие вообще, - похожа на окончательное прощание с каким-либо подобием выборов в Российской Федерации. Но если призадуматься, а были ли в России выборы на протяжении последних десятилетий?

Да, если вспомнить о 90-х, когда представителям власти пришлось побеждать, а то и проигрывать в реальной борьбе, когда на выборах президента РСФСР победил Борис Ельцин, когда в медиа наблюдалась настоящая конкуренция мнений, то можно сказать - выборы когда-то были. Но еще до Путина эти выборы свелись к олигархической и номенклатурной конкуренции, к возне у трона. А уж при Путине, когда две номенклатурные бригады - "Единство" и "Отечество - Вся Россия" - слились в экстазе, а медиа перешли под полный контроль Кремля, говорить о какой-либо реальной конкуренции, о каком-либо выборе граждан было бы совсем смешно. Какие выборы, когда побеждать могут только свои, а чужих даже к телевизору не подпускают, не то что к выборам!

Главные для России выборы - президентские - с 2000 года превратились в заурядный плебисцит с предсказуемым финалом: вначале голосовали за царского наследника, потом наследник менялся на один срок местами с собственным избранником, потом возвратился в Кремль и решил сам стать царем. После Крыма допущенные к выборам псевдопартии - всякие там "Справедливые России", жириновцы и коммунисты - отбросили последние остатки приличия и принялись облизывать власть с усердием, достойным депутатов "Единой России". Все окончательно стало видно даже слепцам.

Демократию еще имитировали на каких-нибудь районных выборах в Москве. Теперь уж и этого не будет. Не случайно же закон, который изначально должен был преградить "экстремистам" дорогу в Госдуму, - интересно, как бы они туда попали? - после вмешательства хорошо знающего кремлевские настроения Андрея Клишаса распространен на все выборы сразу.

Это и есть "умное голосование" по-путински. Меня всегда удивляли та серьезность, с которой Алексей Навальный относился к своей придумке, и та искренность, с которой поддерживали "умное голосование" его сторонники. Ведь ясно же, что на выборах в России может победить только одобренный властью. Что сами партии, которые выдвигают своих кандидатов на выборы, одобрены властью, самой властью и являются.

Но, как оказалось, прав был Навальный, а не я. Даже в этой тотально контролируемой избирательной системе, даже в этой обстановке полного отсутствия конкуренции и возможности донести свои взгляды до граждан режим продолжает панически бояться порядочных людей. Бояться, что граждане, несмотря на все усилия пропагандистской машины и зацементированность политической системы, все же изберут кого-то не того. Что хотя бы кто-то получит возможность сказать то, что видно невооруженным глазом каждому, - что король-то в бункере голый.

И для того чтобы избежать этой досадной реплики, российская власть инициирует принятие закона, который исключит любые случайности и полностью дискредитирует само понятие выборов в стране.

И этот безумный закон еще раз напоминает, что судьба России будет решаться в будущем вовсе не у избирательных урн. Она будет решаться на улицах.

https://graniru.org/opinion/portnikov/m.281845.html