?

Log in

No account? Create an account
Скандал, який почався в Сполучених Штатах після появи інформації про подробиці телефонної розмови Дональда Трампа і Володимира Зеленського, зачіпає все більш широке коло учасників і оголює проблеми, про які ще недавно намагалися не згадувати.

У цьому сенсі показовою стала несподівана для багатьох відставка представника держдепартаменту по врегулюванню російсько-українського конфлікту Курта Волкера.

Волкер, якого багато хто вважав далеким від адміністрації Дональда Трампа, став першою кадровою жертвою того, що відбувається.

Але, якщо задуматися, а в чому була реальна функція Волкера, в чому полягали його можливості? На посаді спеціального представника Волкер змінив Вікторію Нуланд – з тією лише очевидною різницею, що вона була кадровою чиновницею держдепартаменту, помічницею державного секретаря, а він – ні.

Нуланд проводила постійні – хоча й безрезультатні – консультації з помічником президента Росії Владиславом Сурковим.

А Волкера Сурков відверто ігнорував – з того часу, як зрозумів, що ніякого особливого впливу на взаємини Кремля і Білого дому Волкер немає.

Склалася парадоксальна ситуація: представник по врегулюванню російсько-українського конфлікту не мав ніяких контактів з російською стороною і був особливо не цікавий американської адміністрації. Він, хіба що, символізував збереження посади, яка з’явилася за часів Барака Обами.

Весь вплив Волкера базувався на його зв’язках в Києві і на тому, що його заяви могли сприйматися як офіційна позиція держдепартаменту і Білого дому – хоча в самому Білому домі і вже тим більше в Кремлі ніколи так не сприймалися.

Ще більшою мірою вплив Волкера зменшився після відходу з великої політики і смерті сенатора Джона Маккейна, з яким він довгі роки співпрацював.

Відставка Волкера – наслідок його спроб налагодити власні контакти з новою адміністрацією в Києві і стати потрібним для адміністрації у Вашингтоні.

Але проблемою колишнього спеціального представника стало те, що і Володимир Зеленський, і Дональд Трамп – як це стало очевидно зі стенограми телефонної розмови президентів – віддають перевагу неполітичним методам для вирішення політичних проблем. І будь-який чиновник, який намагається надати послуги таким людям і увійти в діалог з їхнім оточенням, ризикує своєю репутацією і кар’єрою.

Волкер просто став першою показовою жертвою президентської комунікації. Але таких жертв і в Сполучених Штатах, і в Україні буде ще чимало.

https://belsat.eu/ua/news/volker-persha-i-ne-ostannya-zhertva-skandalu-tramp-zelenskij/
Несподіваний скандал із відсутністю президента Володимира Зеленського на церемонії поминання жертв Бабиного яру багатьом прихильникам нового глави держави і вже тим більше представникам його оточення може здатися надуманим
Президент не повинен бути на кожній церемонії. Він надіслав квіти, приїхав "в приватному порядку". Чим був так обурений рабин Блайх? Може, просто тим, що Володимир Зеленський - єврей, який не вшанував пам'ять жертв однієї з найстрашніших катастроф в історії свого народу?

Але справа зовсім не в тому, що Володимир Зеленський - єврей. І я єврей, і рабин Блайх - єврей. Але наші уявлення про єврейський народ можуть саме так відрізнятися, як уявлення Порошенка, Захарченка та Богдана про народ український. У цьому сенсі ми люди навіть не з різних світів, а з різних вимірів.

Справа в тому, що Зеленський - глава Української держави. А глава держави - перш за все - це хранитель пам'яті та ідентичності. Це - захисник Вітчизни і репутації свого народу. Бабин яр - одна з найбільших трагедій, яка сталася на українській землі. І коли президент України приїжджає вшанувати пам'ять жертв цієї трагедії, він демонструє, що українці про це пам'ятають. Він виступає не в приватному порядку, а від імені всього українського народу. Це - велика місія і велика честь - виступати від імені народу. І захищати цей народ і його репутацію.

Бабин яр в ці скорботні дні знову нагадує нам про це. Коли нацисти вирішили знищити євреїв Європи, не було жодної держави, жодного уряду, для якого порятунок євреїв було б першочерговим завданням. Євреї Києва були залишені напризволяще радянським урядом - тим самим, який буквально за кілька років до цього організував Голодомор. І для євреїв, і для українців це був чужий уряд. Ось чому для євреїв таке основоположне значення мало проголошення Ізраїлю, а для українців - незалежність України. Ось чому так важливо, щоб в незалежній Україні про трагедію українських євреїв пам'ятали б на державному рівні.

У мене немає ніяких сумнівів в тому, що Зеленський не прийшов на церемонію в Бабиному яру не тому, що хотів когось образити. Просто президент України не дуже розуміє, що таке президент, що таке держава. Він готовий займатися тисячею справ, які не мають ніякого відношення до його головної функції - захищати український народ, його ідентичність, його репутацію, його пам'ять. І багато прихильників Зеленського точно так не розуміють, навіщо держава є потрібною. Для них президент - голова правління колгоспу або директор заводу. Знизить тарифи, розжене недбайливих чиновників, переможе корупцію. Велике дякую!

При цьому ці люди думають, що живуть в майбутньому. Але насправді вони живуть в далекому минулому. В епоху феодалізму, коли глава держави був просто добрим чи злим паном, коли не було націй, а були просто піддані.

Але з тих пір відбулося багато, чого в Україні могли не помітити. Була "весна народів", з'явилися сучасні держави і нації. І сенс існування незалежної України нічим не відрізняється від сенсу існування сучасної Франції, Німеччини, Італії. Це розвинені країни, але у їхніх народів є пам'ять, є ідентичність, є турбота про свою репутацію. Ось чому сьогодні, коли прощаються з таким суперечливим політиком, як колишній президент Франції Жак Ширак, однією з головних подій його біографії називають визнання відповідальності за знищення французьких євреїв в роки Другої Світової війни.

Ширак - і такі як Ширак - йдуть на такі чутливі кроки, тому що знають, що у справжніх лідерів є обов'язки перед своїми народами, перед їхнім минулим і їхнім майбутнім.

https://espreso.tv/article/2019/09/30/vitaliy_portnykov_prezydent_khranytel_pamyati
В последние годы можно было уверенно сказать, что мир сошёл с ума, а в политике даже самых добропорядочных с точки зрения демократических устоев государств мира наметился мощный крен в сторону популизма. Не случайно главными индикаторами этой политической деградации стали избрание президентом США Дональда Трампа и «Брексит», то есть события, произошедшие в англо-саксонском мире – мире,который издавна считался форпостом демократии.

Мире, который не сдался даже тогда, когда накануне Второй Мировой войны большую часть политической карты занимали коммунизм, национал-социализм, фашизм и авторитаризм, а толпы неистовствовали в своём поклонении Сталину, Гитлеру, Муссолини, Франко и другим авторитарным лидерам помельче. И вот – именно этот мир стал индикатором популизма.

Объяснений тому можно найти великое множество. Это и начало новой информационной эпохи с ее вовлечением в политическую жизнь широких масс неискушенного наивного населения – я бы назвал это «украинизацией» цивилизованного мира. И кризис глобализма и мировой экономики, которой все труднее отвечать на вызовы имущественного расслоения. И реальная работа спецслужб России, выполняющих задачи авторитарного криминализированного режима Владимира Путина дестабилизировать цивилизованный мир, посеять хаос в Америке, разрушить Евросоюз и инкорпорировать мятежную Украину в «русский мир» с помощью оболванивания и той же дестабилизации.

Причин может быть много, результат один – популисты правят бал, исполняя изощренные пируэты к радости своих поклонников. Но в последнее время кажется, что они танцуют на арбузной корке – таким невыносимым для каждого из них становится столкновение с реальным миром и с эффективными институциями, которые все еще не хотят подчиняться голосу безрассудства, голосу, истошно взывающему к миру из 30-х годов прошлого столетия.

Император
Самые серьезные проблемы – у императора всемирного популизма, президента Соединенных Штатов. Да, может так случиться, что Дональд Трамп эти проблемы благополучно переживёт. Импичмент в палате представителей – даже если за это решение будет отдано большинство голосов ее членов – вовсе не обязательно приведёт к отрешению президента от должности в сенате. Во всяком случае, ничего подобного в американской политической истории еще не случалось, хотя и Трампа в ней тоже не было никогда.

Да, Трамп сможет пережить импичмент – и никто не сказал, что после него он не выиграет выборы. Однако его предвыборная кампания будет отнюдь не такой праздничной, как это могло показаться американскому президенту еще несколько недель назад. Это будет кампания-расследование, в котором главную скрипку будет играть уже не офис генерального прокурора, как во время расследования Роберта Мюллера, а сами институции конгресса.

Реакция Трампа на обвинения в давлении на Владимира Зеленского и публикация стенограммы разговора президентов показывает, что он просто не до конца понимает, в чем его обвиняют. Именно это непонимание может завести Трампа очень далеко и стать причиной новых кризисов и скандалов в администрации.

К тому же сама история с рапортом информатора и началом процедуры импичмента показала, как сильно институциональное сопротивление попыткам американского президента доказать себе и всему миру, что государство – это он.

Король
Один из самых серьёзных ударов был нанесён и по позициям короля британских популистов Бориса Джонсона. Казалось бы, основная политическая цель этого прожжённого популиста – ради которой он и поддержал выход Великобритании из Европейского Союза – достигнута. Джонсон с триумфом въехал на Даунинг-стрит, 10 после безуспешных попыток своей предшественницы осуществить процедуру «Брексита». Въехал и немедленно пообещал вывести страну из ЕС даже без соглашения, а для этого приостановил работу Парламента страны – для того, чтобы депутаты не могли помешать его команде.

Но тут же получил два сокрушительных удара. Парламент еще до приостановки работы принял закон, который обязал премьер-министра просить ЕС об отсрочке в случае отсутствия приемлемого соглашения. А Верховный суд страны признал незаконной саму приостановку работы парламента – то есть, по сути, согласился с тем, что Джонсон обманул королеву, принимавшую такое решение по просьбе главы правительства.

Теперь Джонсон оказался с испорченной репутацией и лицом к лицу со взбешённым парламентом. При этом парламентарии не хотят ни объявлять премьеру вотум недоверия, ни соглашаться на досрочные выборы. Они пытаются сбросить Джонсона в политическую пропасть, заставить его добиться отсрочки выхода из ЕС и тем самым продемонстрировать свою несостоятельность. Понятно, что главная битва за Британию еще впереди, но позиции премьер-министра уже значительно ослабели.

Принц
В политическом нокдауне оказался и принц европейского популизма, лидер итальянской «Лиги Севера» Маттео Сальвини. Еще несколько месяцев назад он был на пути к получению фактически полной власти в Италии. Популярность его правопопулистской партии значительно превысила популярность конкурентов на левом фланге из «Движения пяти звёзд».

Сальвини нужно было только развалить коалицию с этими конкурентами, добиться проведения досрочных выборов в Италии и после них создать правительство под своим руководством и при участии давнего партнера, наставника европейских популистов Сильвио Берлускони.

На эту коалицию Сальвини и Берлускони, известных своими тесными связями с Кремлём, была возложена особая задача – блокировать санкции против России, придать новое дыхание путинскому экспансионизму и дать возможность другим Европейским лидерам, заинтересованным в сотрудничестве с Кремлём, сохранить лицо.

Однако затея провалилась благодаря способности вечных оппонентов из «Движения пяти звезд» и Демократической партии создать коалиционное правительство. Эту, казавшуюся практически неосуществимой коалицию поддержали президент Италии Серджо Матарелла и его предшественник, патриарх итальянской политики Джорджо Наполетано. Сальвини оказался в оппозиции и бесится на митингах своих поклонников.

Царь
Бессменный премьер-министр Израиля Беньямин Нетаньяху, который ради сохранения власти провёл очередные внеочередные выборы через несколько месяцев после предыдущих, тоже оказался в самой настоящей политической западне. Оппоненты, которые нередко в насмешку называют Нетаньяху «царем израильским», уверены, что все его усилия сохранить власть связаны с попытками избежать уголовного преследования. В результате Нетаньяху идёт на беспрецедентные уступки ультрарелигиозным партиям и ужесточает позицию в вопросах, связанных с урегулированием ближневосточного конфликта. Поляризация израильского общества кажется сегодня беспрецедентной.

Однако эта поляризация не позволила Нетаньяху – по крайней мере, сейчас – рассчитывать на сохранение власти. Голосов его коалиционных сторонников для этого не хватает. На коалицию с центристами Нетаньяху идти не хочет. Однако лидер партии «Наш дом – Израиль» Авигдор Либерман подталкивает его именно к такой коалиции, к созданию правительства национального единства. Такое правительство, вне всякого сомнения, – лучшее лекарство от поляризации общественных настроений. Поляризации нередко искусственной.

Беда только в том, что Нетаньяху не нужно правительство, которое он не будет возглавлять. А правительство, которое он будет возглавлять, Нетаньяху не может сформировать.

Актёр
Самый яркий популист на востоке Европы Владимир Зеленский пока что кажется поклонникам неуязвимым. Он уверенно строит вертикаль собственной власти, в которую встроены уже и парламент, и правительство, и правоохранительные органы. И пользуется при этом беспрецедентной поддержкой украинских граждан, привычно живущих в ожидании неосуществимого чуда.

Однако при этом Зеленскому приходится исполнять самый настоящий танец на арбузной корке – в особенности после того, как он столкнулся с реалиями большой политики после своего визита в Нью-Йорк и публикации стенограммы беседы с Дональдом Трампом.

Зеленскому придётся приложить беспрецедентные усилия для того, чтобы сохранить двухпартийную поддержку в Конгрессе США, не рассориться окончательно с европейцами после своих отзывов о Ангеле Меркель и Эммануэле Макроне и получить помощь от МВФ на фоне демонстрации наращивания олигархического влияния на власть.

На российском направлении администрация Зеленского также втянулась в противостояние соперничающих группировок Владислава Суркова и Дмитрия Козака – при том, что исполнение рекомендаций любого из них может привести к обострению внутриполитической ситуации в Украине.

А впереди – необходимость принятия непопулярных и неоднозначных решений, от открытия рынка земли до повышения коммунальных тарифов.

При этом после скандала с телефонным разговором внимания к Украине будет куда больше, чем раньше. Еще несколько месяцев назад для внешнего мира это была бедная коррумпированная страна, жители которой с восторгом проголосовали за исполнителя роли президента в телевизионном сериале – обхохочешься. Но сейчас это государство в самом эпицентре мирового скандала, а его президент – главный герой этого скандала.

Оказалось, что недостаточно играть сыграть роль смешного президента и подмять под себя слабые институции, переполненные коррупционерами и приспособленцами. Нужно еще уметь всем этим управлять.

***
Из всех этих поучительных историй можно сделать один важный вывод – ничего еще ни потеряно ни для цивилизованного мира, ни для разумных людей, ни для человечества в целом. Да, популизм еще очень силён. На его стороне – симпатии неискушённых в политике масс, которые сверяют жизнь по твитам кумиров или по их телевизионным образам, нечистоплотность клановых интересов, невежество городских сумасшедших, выдающих себя за политических экспертов и заседающих во всевозможных институтах анализа всего хорошего и его превращение в лучшее. На его стороне азарт тех, кто понял, как стало легко обманывать людей и благодаря этому обману зарабатывать миллиарды и получать власть.

Но популист чудовищно неэффективен. Он нереалистичен. Он самовлюблён. Он чахнет на свету. Он не может противостоять гражданскому обществу, честным медиа, эффективным инструкциям. Это в мире классического авторитаризма, где-нибудь в Москве или Минске, популисты могут править десятилетиями. В цивилизованном мире они обязательно подскользнутся каждый на своей арбузной корке.

Если только, конечно, не превратят свою страну в Россию или Беларусь. И в этом смысле Украина, конечно же – самое слабое звено.

https://lb.ua/world/2019/09/30/438529_tanets_arbuznoy_korke.html
В інтерв’ю московській газеті «Коммерсантъ» очільник російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров порівняв майбутній статус окупованих районів Донбасу – статус, який вони повинні отримати в результаті врегулювання конфлікту – зі статусом Придністров’я.

Уважному читачеві це порівняння здасться невиправданим. Адже конфлікт у Молдові досі не врегульовано. Так звана «Придністровська Молдавська республіка» (ПМР) залишається самопроголошеною державою, яка не вважає себе частиною території Республіки Молдова. У цьому регіоні кілька разів проходив референдум про приєднання до Росії і керівники ПМР постійно наголошують, що входження до складу Росії залишається головним політичним завданням «республіки». Втім, такі ж заяви роблять і керівники так званих «народних республік» Донбасу.

Однак Лавров зовсім не обмовився. Він коментував не актуальний статус Придністров’я, а підхід Кремля до врегулювання в Молдові. У Москві пропонували Кишиневу погодитися з планом створення федеративної держави, в якій «Придністровська Молдавська республіка» – формально частина федерації, а фактично – держава в державі зі збереженням всієї своєї маріонеткової інфраструктури. І, звичайно, на території цієї псевдодержави зберігається російська військова присутність. А сама Республіка Молдова при цьому зберігає нейтральний статус. Нейтральний статус при фактичній окупації частини своєї міжнародно визнаної території російськими військами.

До речі, автором і лобістом цього плану був віце-прем’єр Російської Федерації Дмитро Козак, з яким зараз активно контактує помічник президента Володимира Зеленського Андрій Єрмак. Здається, в російському керівництві зараз конкурують два підходи.

Перший, який відстоює помічник президента Росії Владислав Сурков – це збереження «народних республік» як квазі-держав, як важелі тиску на Україну і інструменти заробітку для російської політичної еліти.

І другий, прихильником якого є Дмитро Козак – це інкорпорація «народних республік» до складу України зі збереженням всієї їхньої «державної інфраструктури» і, зрозуміло, російської військової присутності.

Зрозуміло, як інструмент для збагачення російської політичної еліти територію теж буде збережено – тільки заробляти будуть інші угруповання. І зрозуміло, що рано чи пізно однією з вимог до врегулювання стане декларування Україною свого нейтрального статусу і відмова від вступу до НАТО. Не випадково президент Володимир Зеленський постійно говорить про необхідність проведення референдуму щодо євроатлантичної інтеграції України, а представники його команди неодноразово давали зрозуміти, що від євроатлантичної інтеграції можна було б і відмовитися. Це і є підготовка до «тихої капітуляції».

На пріоритетність такого підходу з боку Росії вказують інші тези Лаврова. Зокрема, коли російський міністр, коли коментує проведення місцевих виборів на Донбасі за українським законодавством, вимовляє цілком зрозумілу фразу: «закон законом, але позицію самопроголошених республік має бути враховано».

У Мінських угодах йдеться виключно про те, що з місцевою владою повинен бути узгоджений порядок проведення виборів за українським законодавством. Порядок, а не їхня позиція щодо самих виборах та про те, за яким законодавством їх проводити. І при цьому Мінські угоди не залишають ніякого простору для збереження «народних республік». Взагалі ніякого. Вибори проводяться в районах Донецької та Луганської областей України, а не в «республіках».

Коли Лавров каже «закон законом», він розкриває головну задачу російської влади – збереження «народних республік» і російських військ на українській землі. Переможе лінія Суркова – і «народні республіки» залишаться маріонетковими «державами» під протекторатом Кремля. Переможе лінія Козака – і «народні республіки» залишаться маріонетковими «державами» під протекторатом Кремля, але з формальним поверненням до складу України. Ось і вся різниця.

Для того, щоб перемогли не Сурков з Козаком, а Україна, адміністрації Володимира Зеленського слід відмовитися від небезпечних ілюзій щодо самої можливості досягнення домовленостей з Кремлем на російських умовах. Метою Києва має стати відновлення територіальної цілісності країни і реальна реінтеграція Донбасу, а не перетворення цієї території на вічну ракову пухлину на тілі держави і важіль постійного російського політичного і військового тиску на Україну.

https://www.radiosvoboda.org/a/30187796.html
Валентина Матвиенко в третий раз – и в отсутствие каких-либо альтернативных кандидатов – переизбрана на пост председателя верхней палаты российского парламента, Совета Федерации.

Это переизбрание как нельзя лучше характеризует ту политическую систему, которая сложилась в России в эпоху Путина. Матвиенко, думаю, символизирует в ней все, что можно символизировать.

Матвиенко – символ непотопляемости партийной номенклатуры. Она – выходец именно из этого «нового класса» «слуг советского народа», нашедших себе применение и после краха социализма.

Матвиенко можно считать символом взаимодействия кланов. Она была фавориткой главного оппонента Бориса Ельцина, а значит, и Владимира Путина – Евгения Примакова, занимала должность вице-премьера в его правительстве. Примаков был в буквальном смысле слова политически уничтожен, а Матвиенко стала губернатором Санкт-Петербурга, а затем и спикером Совета Федерации.

Матвиенко – символ спайки новой путинской номенклатуры и нового бизнеса: ее сын – долларовый миллиардер, о предпринимательских способностях которого было не одно расследование. Зато на день рождения удачливый отпрыск приглашал высокопоставленную маму в Юсуповский дворец.

Матвиенко – символ концентрации власти в руках путинской группы. Когда Совет Федерации только создавался, он должен был стать одним из самых важных институтов, сдерживающих президентское самоуправство. Вначале в него входили избранные народом «сенаторы», затем – главы российских регионов, которые проходили через выборы. Путин стал глав регионов назначать, а те, в свою очередь, стали назначать членов верхней палаты.

Для многих российских чиновников Совет Федерации превратился в политическую пенсию. Несогласие с властью там просто не допускается. Когда недавно член Совета Федерации от Бурятии Вячеслав Мархаев осудил действия силовиков при разгоне августовского протеста в Москве, это стало самой настоящей сенсацией. И это при том, что Мархаев – представитель не «Единой России», а якобы оппозиционной КПРФ.

Думаю, именно поэтому – потому что нет никакого самостоятельного Совета Федерации и никакой федерации – и стала возможна российская аннексия Крыма.

Матвиенко «дирижировала» внеочередным заседанием верхней палаты парламента, на котором единогласно было принято решение о праве президента России ввести российские войска на территорию соседней страны.

Так Матвиенко превратилась в еще один символ – символ аннексии и войны.

https://ru.krymr.com/a/vitalij-portnikov-vechnaja-valentina-matvienko-simvol-anneksii/30184590.html

Разговор не о том

Скандал, который начался в Соединенных Штатах после появления информации о давлении президента страны Дональда Трампа на украинского коллегу Владимира Зеленского, не был бы столь показателен, если бы оба участника пресловутого телефонного разговора не избегали самой важной темы, о которой они только и должны разговаривать.

Эта тема - совместная борьба с российской угрозой. Эта тема - Владимир Путин.

В телефонном разговоре, стенограмма которого после начала скандала стала достоянием гласности, Трамп и Зеленский говорят о чем и о ком угодно. Байден, Меркель, Макрон, Джулиани, даже роскошные апартаменты Trump Tower, в которых во время пребывания в Соединенных Штатах останавливался украинский "человек из народа". Только не Путин!

При этом, заметим, разговор президентов изначально не должен был дойти до чужих ушей. По идее, его участники должны были бы говорить о том, что их волнует на самом деле. Они и говорят о том, что их волнует на самом деле. Представьте себе, что вы ничего не знаете о нападении России на Украину, о войне, об аннексии Крыма. И вы читаете стенограмму этого разговора. Вы поймете, что действительно является главной проблемой Украины? Коррупция? Отсутствие "новых людей" во власти? Реформы? Или все же война?

К чести Зеленского, он все же вспоминает о санкциях - когда нужно поддержать Трампа в его критике европейцев. Но Зеленский, в отличие от Трампа, говорит о войне и с трибуны Генеральной Ассамблеи ООН. А Трамп критикует европейских коллег просто за недостаточную помощь Украине - так, будто Украина просто бедная отсталая страна, которой недостаточно помогают жадные соседи. А не жертва агрессии.

И Трамп прав, когда говорит, что ему нечего скрывать, что в стенограмме телефонного разговора с Зеленским нет ничего особенного. Он и публично говорит украинскому президенту практически то же самое, что говорил ему по телефону. Во время долгожданной совместной встречи американский президент выражает надежду, что Зеленский и Путин вместе "решат свои проблемы". Но это не их проблемы, мистер президент! Это - нарушение международного права, первое такое в Европе со времен Ялтинской конференции, участником которой был президент Соединенных Штатов. Это - нарушение европейских границ, гарантированных Хельсинкским актом, подписанным президентом Соединенных Штатов. Это - нарушение гарантий Украины, обеспеченных подписанным президентом Соединенных Штатов Будапештским меморандумом.

Именно поэтому то, что происходит между Россией и Украиной, это не проблема Зеленского и Путина, не проблема России и Украины, не проблема Европы. Это проблема миропорядка, гарантированного в том числе и усилиями Соединенных Штатов.

Это проблема Америки.

https://graniru.org/opinion/portnikov/m.277536.html
Володимир Зеленський, схоже, щиро дивується через саму можливість публікації своєї телефонної розмови з Дональдом Трампом
Під час відповідей на питання українських журналістів Зеленський навіть сказав, що розраховував на публікацію виключно американської частини розмови і висловив думку, що бесіди президентів незалежних держав не повинні ставати надбанням гласності. Оскільки - геополітика.

А, як на мене, повинні. Саме тому що геополітика. Тому що національні інтереси. Розмови президентів - це не їхня приватна справа, як намагався пояснити журналістам Зеленський. Ні, це переговори керівників держав. Держави незалежні одна від одної. Але їхні лідери не незалежні від своїх народів. Або "слуга народу" про це вже забув?

Саме тому такі розмови не можуть бути таємними. Саме тому вони повинні контролюватися відповідними службами. Саме тому вони можуть стати надбанням гласності, як це зараз сталося з розмовою Зеленського і Трампа. Тому що представник американського розвідувального співтовариства занепокоївся змістом цієї розмови.

Американського, не українського. Представник українського розвідувального співтовариства - якщо він взагалі має доступ до розмов президента - може хіба що анонімно злити якусь бесіду журналістам. Але у нас немає і не може бути ніякої офіційної процедури контролю за діями влади.

Тому що Україна, на відміну від Сполучених Штатів - це фіктивна демократія. А насправді - примітивна пострадянська феодальна автократія. І демократія тут підтримується зовсім не виборами, зовсім не злагодженою роботою інституцій, а народними повстаннями. Не було б повстань - і навіть ілюзії демократії тут не було б.

Українці мали б перейматися телефонними розмовами свого президента не тоді, коли Зеленський розмовляв з Трампом. А тоді, коли Зеленський розмовляв з Путіним. Коли виникла тема передачі Володимира Цемаха. Коли ми стали шукати відповіді на запитання, що ще міг пообіцяти український президент російському колезі у відповідь на звільнення заручників. Можливо, ми побачили б, що наші хвилювання є даремними. Що Володимир Зеленський захищає національні інтереси країни. А, може, переконалися б, що від цих інтересів залишилася одна назва.

Але ми, звичайно, ніколи - принаймні, поки Зеленський на Банковій - про це не дізнаємося. Не дізнаємося тому, що Росія - така ж примітивна пострадянська феодальна автократія, як і Україна.

Тільки без повстань.

Саме тому тепер Володимир Зеленський буде остерігатися наговорити зайвого в бесідах з Дональдом Трампом, Ангелою Меркель або Еммануелем Макроном.

А з Володимиром Путіним український президент може говорити абсолютно спокійно.

https://espreso.tv/article/2019/09/26/vitaliy_portnykov_z_putinym_zelenskyy_mozhe_govoryty_spokiyno
Зустріч президентів Сполучених Штатів і України, яка пройде сьогодні в кулуарах сесії Генеральної Асамблеї ООН, обіцяє стати історичною ще до свого початку
Ця зустріч пройде якраз тоді, коли стало відомо про запуск процедури імпічменту щодо чинного президента Сполучених Штатів. І процедура ця пов'язана з його телефонним дзвінком президенту України. Побачити разом обох учасників гучного політичного скандалу, поставити їм питання про зміст розмови, проаналізувати вирази їхніх облич, жести, міміку - рідкісна удача для журналістів і психологів. Зеленський воістину опинився в потрібний час у потрібному місці - хоча для України було б краще, щоб його там не було.

Процедура імпічменту щодо президента США запускається учетверте в історії і жодного разу вона не була доведена до логічного завершення. Один лише Річард Ніксон пішов у відставку добровільно, ще до оголошення йому імпічменту. Всі інші президенти зберегли посаду. І Трамп, швидше за все, збереже. Тим більше, що в сенаті, який ухвалює остаточне рішення, більшість у республіканців, а не у демократів.

Однак тут важливим є не усунення президента - тим більше, що США готуються до чергових виборів глави держави. Тут є важливим інтенсивне розслідування ситуації з тиском Трампа на Зеленського - адже саме цим буде займатися конгрес. Під час цього розслідування будуть говорити і про телефонну розмову Трампа і Зеленського, і про обставини, які пов'язані з виділенням військової допомоги Україні і блокуванням цього виділення і, звичайно, про обставини розслідування ситуації за участю сина колишнього віце-президента США Джозефа Байдена в роботі компанії "Бурісма". Ми можемо дізнатися багато про що.

Зокрема, ми дізнаємося не тільки про те, що Трамп говорив Зеленському. Ми можемо дізнатися, що Зеленський відповів Трампу. Адже Білий дім буде змушений опублікувати стенограму бесіди - хоче цього українська сторона чи ні. Володимир Зеленський в розмові з кореспондентом CNN назвав свою розмову з Трампом "приватною та конфіденційною" і це знову доводить, що новий український президент просто не розуміє, куди він потрапив. Ніяких приватних і конфіденційних розмов між президентами просто не буває. Всі ці розмови - питання національної безпеки країн. І якщо глава держави під час такої бесіди ставить ці питання під сумнів - цілком може початися скандал. І аж ніяк не тільки в Сполучених Штатах. В Україні також.

Американська криза цілком може стати українською кризою. Її наслідки можуть датися взнаки і на американсько-українських відносинах, і на американській підтримці України, і на стабільності влади Зеленського, і на стабільності самої Української держави. Через історію з розмовою Трампа і Зеленського наша країна - втім, як і Америка - потрапляє в справжнісінький "ідеальний шторм".

https://espreso.tv/article/2019/09/25/vitaliy_portnykov_amerykanska_kryza_mozhe_staty_ukrayinskoyu_kryzoyu
Адвокат колишнього президента України Віталій Сердюк каже про підготовку повернення Януковича до України
Цікаво, що своїм юристам Янукович ставить не правові, а політичні завдання - забезпечити відповідальність тих, хто винен у "здачі Криму" і "антиконституційному захопленні" влади. Ймовірно, саме розправа з політиками, які підтримали народ на Майдані і прийшли до влади після втечі Януковича, стане частиною операції "реставрація" - адже після цього скасувати обвинувальні вироки самому колишньому президенту не складе ніяких труднощів.

Бажання Януковича тільки недосвідченим у політиці може здатися поганим анекдотом. Адже будь-який свідок подій 2014 року згадає, що Сергій Аксьонов був призначений головою ради міністрів АРК за поданням, яке незаконно підписав саме Янукович. А заміна глави уряду стала першим юридичним кроком до проведення "референдуму" і анексії півострова Росією. Будь-який свідок подій 2014 роки знає, що Янукович не виконав умов угоди з Майданом і залишив Україну за посередництва президента країни, яка і організувала анексію Криму і війну на Донбасі. І, до речі, Янукович, який звинувачує інших у "здачі Криму", спокійнісінько в цій країні проживає. Саме Путін - гарант його безпеки.

Але в тому-то і справа, що всі ці тверезі роздуми більше не мають ніякого значення. Ми з вами живемо в державі, де всі рішення ухвалюються однією людиною, вірніше - одним центром продукування рішень, "колективним Зеленським". І якщо цей "колективний Зеленський" вирішить, що Майдан був державним переворотом, а в анексії Криму винні не Путін та Янукович, а Турчинов і Парубій, то з цим погодиться будь-який суд, це розкажуть по олігархічному телебаченню, а шанувальники Зеленського будуть збуджено аплодувати цій "новій реальності", як шанувальники Путіна досі збуджено аплодують будь-якому рішенню свого кумира, будь-якій його вигадці, будь-якому новому витку безправ'я. Такою є логіка авторитаризму.

Інша справа, що ми поки що не знаємо, навіщо "колективному Зеленському" Янукович. Можливо, за допомогою його реабілітації повзучий реванш, за який проголосували українці 2019 року, зможе остаточно розправитися з націонал-демократичними силами і забезпечити капітуляцію перед Росією. Можливо, все набагато простіше - Янукович може стати важливим фактором у вирішальній битві олігархів за те, хто з них в результаті стане повновладним господарем кріпаків, які все ще уявляють себе громадянами. А, можливо, Янукович просто обдурює сам себе, неправильно тлумачить результати своїх розмов з "важливими людьми". Приблизно так само, як обдурює себе Зеленський. Як обдурює себе Коломойський. Як обдурюють себе всі люди, які нескінченно далекі від народу і звикли жити в світі власних амбіцій.

У будь-якому випадку українці повинні зробити все, щоб він не повернувся.

https://espreso.tv/article/2019/09/24/vitaliy_portnykov_yanukovych_ne_povynen_povernutysya
Підготовка візиту нового українського президента до Сполучених Штатів буквально з першого дня після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах була одним з найважливіших завдань команди глави держави. Метою було домогтися приїзду Зеленського до Вашингтону і зустрічі в Овальному кабінеті з Дональдом Трампом.

Коли стало ясно, що такий візит навряд чи відбудеться в найближчому майбутньому, як проміжну зустріч стали готувати переговори у Варшаві, під час церемоній, пов’язаних з 70-річчям від дня початку Другої Світової війни.

Але Трамп до Варшави не прилетів. І тоді на перший план вийшла зустріч в кулуарах Генеральної асамблеї ООН – власне, в першу чергу заради цього Зеленський летить до Нью-Йорку.

Хоча зрозуміло, що це мала б бути звичайна рутинна зустріч в перервах між засіданнями асамблеї – посмішки, рукостискання, фотографія для преси, сказали один одному кілька чергових слів і розійшлися.

Таку зустріч помітили б хіба що українські медіа, в яких останні місяці жваво обговорюється тема зустрічі Зеленського і Трампа.

Але сьогодні зрозуміло, що рутинної зустрічі не буде, а буде зустріч сенсаційна, яка приверне до себе увагу медіа всього світу. Зеленський відправляється в Сполучені Штати в розпал одного з найбільших скандалів в новітній американській історії, скандалу, який може привести навіть до імпічменту президента США.

І в центрі цього скандалу – він сам.

Телефонна розмова Трампа з Зеленським, в ході якого президент США, за словами журналістів, вимагав від президента України співпрацювати зі своїм адвокатом Руді Джуліані з питань компрометації сина свого можливого конкурента на президентських виборах, колишнього віце-президента Джозефа Байдена, сьогодні – головна тема американської політики.

Тому ми можемо не сумніватися, про що питатимуть Володимира Зеленського в Нью-Йорку після зустрічі з Дональдом Трампом.

При цьому ніяких вдалих ходів у українського президента просто немає.

Якщо він стане відбілювати колегу, а потім з’явиться стенограма розмови і виявиться що він брехав – катастрофа. Якщо він підтвердить звинувачення на адресу Трампа – катастрофа. Якщо допоможе в розслідуванні з діяльністю сина Байдена, а потім Байден переможе – катастрофа. Якщо не допоможе, а переможе Трамп – катастрофа.

Зеленський в цій ситуації нагадує шахового короля, який начебто і король, але змушений безсило спостерігати, як ходять інші, куди більш маневрені фігури.

І, до речі, теж саме на російському напрямку, про який напевно стануть розмовляти в Нью-Йорку.

Погодитися з російським варіантом горезвісної «формули Штайнмайера», який передбачає проведення виборів на окупованих територіях в присутності окупаційних військ – значить, спровокувати можливе загострення ситуації у власній країні.

Відмовитися – значить, примиритися з продовженням війни, яку Зеленський обіцяв своїм виборцям завершити. Знову – роль «шахового короля».

Можна, звичайно, констатувати простий факт, що така патова ситуація – не провина Зеленського. Це ж не він хоче полювати за компроматом на Байдена, а Трамп. Це ж не він хоче продовжувати війну, а Путін. Він хоче хороших відносин зі Сполученими Штатами, він хоче домогтися миру з Росією – що тут поганого?

Нічого, звичайно, поганого. Нормальні людські бажання. Просто велика політика вимагає від учасника гри впевнено ходити по дошці – а інакше і шах, і мат неминучі.

підтвердити російські «хотілки» просто не виникло б.

Гранди «великої політики» знають, коли і на кого можна тиснути. І коли відчувають слабину, невпевненість в ситуації, нерозуміння наслідків – тиснуть.

Саме це зараз і відбувається – поки Володимир Зеленський пакує свої американські валізи.

https://belsat.eu/ua/news/prigodi-shahovogo-korolya-zelenskij-letit-do-nyu-jorka/

Latest Month

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by chasethestars