Krynica

Путін хоче “скасувати” українців і Україну

Під час так званої “прямої лінії” з росіянами президент Володимир Путін знову заявив, що росіяни і українці є одним народом, який намагалися розділити “зовнішні сили” - спочатку Польща, а потім Австро-Угорщина. Але в цій заяві, нарешті, чітко розставлені акценти, які дозволяють зрозуміти, у яку історичну пропаганду вірить Путін
Це історична пропаганда часів Російської імперії. Після поділу Польщі і приєднання українських і білоруських земель Москва відчайдушно намагалася довести, що на приєднаних територіях живуть росіяни. Так і народився міф про те, що росіяни - це великороси, малороси і білоруси. Саме про цей міф Путін і каже. Він впевнено ігнорує політичні та культурні процеси в Російській імперії. Ігнорує проголошення Української та Білоруської народних республік незабаром після краху імперії. Ігнорує те, що більшовики змушені були погодитися з існуванням УРСР і БРСР просто тому, що не було іншого шляху збереження контролю над відвойованими територіями. Для нього і Україна, і Білорусь - це просто Росія. А керівництво України не є дружнім саме тому, що цього не хоче визнати, та ще й спирається на підтримку Заходу. Простіше кажучи, для Путіна сепаратисти - це ми.

І це та реальність, в якій ми існуємо. Іншої немає. Якщо ми хочемо зберегти і захистити Українську державу, ми повинні розуміти, що нам протистоїть режим, який вважає цю державу бунтівною провінцією і хоче ліквідувати. І саме цим Путін й буде займатися до кінця свого правління.

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-putin-khoche-skasuvati-ukraintsiv-i-ukrainu
Krynica

Зеленський. Узурпація або безвідповідальність?

Депутати Верховної Ради України від правлячої більшості внесли на розгляд колег законопроект, який має заборонити суддям зупиняти санкції РНБО
Цей намір, по суті, нівелює самі основи розділення влади, ставить під сумнів повноваження судочинства під красиві слова про повагу до Конституції. Тому що всі ці красиві слова, які, як правило, вимовляються на свято, не можуть закамуфлювати найголовнішого - неповаги самого Зеленського, його оточення, його команди і статистів у парламенті до самого конституційного права. Готовність розтоптати Конституцію, витерти об неї ноги - це сама суть будь-якого популістського режиму. І влада Зеленського демонструє це з відвертістю, яка лякає.

Найголовніше, що у законопроекту немає ніякого реального змісту, крім ось цього самого бажання узурпувати владу. Рішення РНБО все одно вводиться в дію указами президента країни. І суди навіть зараз не мають повноважень ці укази припиняти. Але, зрозуміло, відповідальність за законність і наслідки цих указів несе особисто президент, а не члени РНБО. Якщо законопроект буде ухвалено, у Зеленського з'явиться можливість розділити відповідальність з членами консультативного органу, який насправді не має жодних повноважень для запровадження санкцій проти громадян України - зрозуміло, крім тих виняткових випадків, коли доведено причетність до терористичної діяльності. Але, погодимося, що навіть злодії в законі і контрабандисти це не терористи. І, таким чином, всі останні тижні РНБО займається виключно обслуговуванням рейтингових потреб Володимира Зеленського. І при цьому остаточні рішення все одно будуть ухвалюватися у судах. Й для того, щоб перемогти злодіїв в законі, контрабандистів, агентів російського впливу і нечистоплотних пропагандистів необхідно перш за все реформувати судову систему. Але це, зрозуміло, значно складніше, ніж раз на тиждень влаштовувати на Банковій вистави.

А найголовніше - припустимо, що Зеленський не буде користуватися нормами нового законопроекту для узурпації влади. Але ж це легко може зробити будь-який його наступник. Навіщо ж заради рейтингу створювати можливості для перетворення України на лукашенківську диктатуру?

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-zelenskiy-uzurpatsiya-abo-bezvidpovidalnist
Krynica

Случай с "Дефендером". Виталий Портников – о международном праве

Инцидент с британским эсминцем "Дефендер" стал ещё одним напоминанием, что море сегодня становится чуть ли не самой важной территорией легитимности притязаний Кремля. Море не суша, где можно поставить пограничников даже на чужой территории и объявить ее своей по праву силы и поддельного "референдума", как в Крыму. И при этом не обращать внимания, что на чужих географических картах Крым по-прежнему обозначается как территория Украины, возбуждаться только тогда, когда "неправильная", с кремлевской точки зрения, географическая карта появляется на фуфайках украинских спортсменов.

С морем всё намного сложнее. Если представления Кремля и всего остального мира о том, где действительно проходят российские территориальные воды, различаются, то доказывать правоту российской точки зрения приходится исключительно с помощью силы или ее имитации. История с "Дефендером" – отнюдь не первая такая история. До этого не так давно были инциденты в Керченском проливе в 2018 году и в заливе Петра Великого в 2020 году. Но если случай со встречей американского эсминца "Джон Маккейн" и российского корабля "Адмирал Виноградов" в 2020 году был связан исключительно с дискуссией о том, является ли залив на Дальнем Востоке российскими территориальными водами или нет, то ситуация с украинскими кораблями в Керченском проливе и с "Дефендером" – это вовсе не история о территориальных водах.
Это история о Крыме. О кремлёвской уверенности, что если только чуть-чуть "дать слабину", то все тут же увидят: король голый и сам сомневается в том, что Крым – это территория Российской Федерации. А иначе почему же все безнаказанно шастают по "нашему морю" у берегов "нашего Крыма"? Почему без разрешения?

В переходе украинских кораблей в 2018 году, завершившемся настоящим боем в Керченском проливе и захватом судов и экипажей, не было ничего криминального. Корабли совершали переход из Чёрного моря в Азовское, то есть из международных вод в море, которое, согласно российско-украинским договоренностям, является общим морем России и Украины. И это корабли других стран должны получать разрешение на проход в акваторию Азовского моря, но не российские или украинские суда. Однако попасть в Чёрное море можно только через Керченский пролив – и тут уж в Кремле решили держать и не пущать! Потому что провозгласили Керченский пролив территориальными водами Российской Федерации.

То же самое относится к инциденту с "Дефендером". Эсминец действительно совершал переход в водах, которые Россия считает своими и проход в которые Россией был запрещён на несколько месяцев. Но с точки зрения международного морского права это украинские воды и Россия не имеет никаких полномочий ограничивать в них судоходство. Так что же делать? Дискуссии на эту тему были и в украинском руководстве в 2018 году, и после захвата судов и моряков. Даже во время предвыборной кампании 2019 года тогдашнего президента Петра Порошенко обвиняли в том, что он сознательно "пошёл на провокацию", понимая, какими будут последствия для украинских военных. Сейчас мы узнаём новые подробности относительно прохода "Дефендера", о разногласиях между британскими министрами обороны и иностранных дел. И о том, что решение о прохождении эсминца принимал лично премьер-министр Великобритании Борис Джонсон, то есть глава британского правительства пошёл примерно на ту же "провокацию", на которую в 2018 году пошёл президент Украины.

Но если отказаться от таких "провокаций", то есть от права мирного прохода судов в водах, которые Россия самоуправно объявляет своими, то это означает согласиться с тем, что Владимир Путин может объявить своей любую водную гладь и обстреливать любой корабль, который с этим не согласится. Стрелять не только по курсу, но и по цели, как об этом заявил заместитель министра иностранных дел России Сергей Рябков. И такое согласие действительно станет еще одним поражением международного права в непростом противостоянии с правом силы.

https://www.svoboda.org/a/sluchay-s-defenderom-vitaliy-portnikov-o-mezhdunarodnom-prave/31325588.html
Krynica

Путін пристрасно бажає самітів, але уникає один – щодо Донбасу

У ситуації з відмовою країн Європейського союзу від проведення зустрічі з російським президентом Володимиром Путіним найцікавішою виявилася не дискусія на саміті Євросоюзу, а реакція Кремля.

Як виявилося – за словами прессекретаря президента Росії Дмитра Пєскова – Володимир Путін засмучений відмовою європейців від зустрічі. І дивуватися цьому не доводиться. З часу, коли почалася фактична міжнародна ізоляція Росії – а це 2014 рік, анексія Криму, війна на Донбасі, виключення Путіна з «вісімки» – у Кремлі намагаються довести власним громадянам, що ніякої ізоляції немає. Що з Путіним рахуються, хочуть розмовляти. Що він – один з лідерів сучасного світу.

Саме тому в Кремлі з таким ентузіазмом сприйняли пропозицію про зустріч із новим американським президентом. І не відмовилися від проведення саміту навіть після того, як Сполучені Штати продовжили свою санкційну політику. Хоча перед цим помічник президента Росії Юрій Ушаков спеціально попереджав американського посла у Москві Джона Саллівана: якщо хочете зустрічі, повинні відмовитися від нових санкцій.

Путінська зовнішньополітична міфологія
Можливість з'явитися поруч із Джо Байденом для Путіна є куди більш важливою політичною подією, ніж будь-які санкції. Тому що така зустріч повертає росіян до радянського періоду історії. У Женеві зустрічалися радянські і американські лідери, а тепер і Володимир Путін продовжив цю традицію. Значить, з часів Радянського Союзу нічого суттєво не змінилося і сучасна Росія – той же Радянський Союз, та ж наддержава. Тільки з іншою назвою. І Сполученим Штатам також доводиться звертати увагу на її президента.

Так, це – путінська зовнішньополітична міфологія. Саме для її пропаганди Путіну і потрібні всі ці саміти. І, звичайно, саміт Росія – Євросоюз став би для Кремля логічним продовженням зустрічі в Женеві. Ось, тепер і європейці не можуть не рахуватися!

Те, що реальність насправді виглядає інакше, російське керівництво не турбує. Турбує, коли від зустрічей відмовляються самі західні партнери – тому що таку відмову пояснити є набагато більш складно, ніж сфальсифікувати мотиви, якими керувався президент Сполучених Штатів, коли пропонував Путіну зустріч.

Є один саміт, який Путіна не цікавить
Втім, давайте не забувати, що є один саміт, який Путіна не цікавить і проведення якого він всіляко уникає. Це – саміт керівників країн «нормандського формату».

Російському президенту не хочеться їхати на такий саміт просто тому, що зустріч у «нормандському форматі» передбачає конкретні зобов’язання. А він не збирається ці зобов’язання виконувати. І тому проведення зустрічі, на якій Путіну доведеться відповідати на запитання про російську військову присутність на Донбасі, він ігнорує.

Йому потрібні саме зустрічі напоказ. Саме так він, якщо судити по пресконференції у Женеві, сприйняв американсько-російський саміт. Саме таким самітом – якщо він відбудеться – стане для Путіна зустріч у форматі Європейський союз – Росія. І саме тому варто погодитися з тими європейськими політиками, хто впевнений, що Путіна не потрібно нагороджувати за його агресивну політику новими самітами.

https://www.radiosvoboda.org/a/putin-samity-donbas/31327161.html
Krynica

Жорсткої позиції ЄС потрібно домогтися

Керівники країн Європейського Союзу відмовилися від проведення зустрічі із президентом Росії Володимиром Путіним після того, як проти такого саміту виступили представники держав Центральної Європи. Президент Литви Гітанас Науседа зазначив, що "якщо без будь-яких позитивних змін у політиці Росії ми почнемо взаємодіяти, це стане непродуманим і поганим сигналом"
У федеральної канцлерки Ангели Меркель і президента Франції Еммануеля Макрона інша позиція - вони хотіли відновити саміти Євросоюзу і Росії, які не проводяться з 2014 року, тобто після анексії Криму і нападу росіян на Донбас. Однак стверджувати, що німецька і французька позиція - це здача європейських інтересів, я б теж не поспішав.

Меркель і Макрон, скоріше, тяжіють до позиції, яку зайняв американський президент Джозеф Байден під час своєї недавньої зустрічі із російським президентом у Женеві. Спілкуватися, але не відступати від своїх позицій і намірів. Жорстко говорити Путіну про наслідки його агресивних дій. І домовлятися там, де можна домовитися.

Президент Франції у своєму інтерв'ю американському телеканалу CBS у квітні цього року висловився за визначення "чітких червоних ліній" для Росії і зазначив, що в разі неприйнятних дій Москви готовий до нових санкцій. Федеральна канцлерка Німеччини закликала на саміті ЄС створити механізми для загальної і одноголосної відповіді на російські провокації. Однак головна ідея Ангели Меркель - Європейський Союз повинен бути гравцем, а не спостерігачем.

Питання про те, чи необхідно для цього відновлення самітів на рівні Європейського Союзу - Росія, залишається відкритим. Путін ніколи не приховував своєї відрази до європейської інтеграції і робив все можливе, щоб послабити ЄС і не допустити саму можливість самостійних відносин країн пострадянського простору та Європейського Союзу. Досить нагадати, як Росія відкрито протидіяла підписанню угод про асоціацію такими країнами, як Україна, Молдова, Грузія та Вірменія!

Тому європейські лідери, які і так спілкуються з російським президентом, навряд чи повинні робити йому символічний подарунок, який навряд чи буде гідно оціненим. Те, у якому нахабному теж спілкувалися в Москві з главою європейської дипломатії Жозепом Боррелем, є цьому непоганою ілюстрацією.

Але якщо метою Меркель і Макрона є заявити Путіну жорстку позицію від імені всього Євросоюзу, тоді так, Москва варта меси. Тільки спочатку цієї загальної жорсткої позиції потрібно домогтися.

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-zhorstkoi-pozitsii-es-potribno-domogtisya
Krynica

Зеленский — Лукашенко: придуманное доверие

Рассказ украинского президента Владимира Зеленского о том, как он общался с Александром Лукашенко по поводу выдачи так называемых вагнеровцев Украине вызвал, мягко говоря, неоднозначную реакцию в его собственной стране.

Сторонники главы государства, как и следовало ожидать, восхищены мудростью Зеленского и его фаворита, главы офиса президента Андрея Ермака (многие в Киеве уверены, что именно этот человек в тесном сотрудничестве с олигархическими кланами и руководит страной). Как же, не допустили операцию, которая могла бы привести для Украины к таким же последствиям, которые случились для Беларуси после принудительной посадки самолета авиакомпании Rianair для задержания Романа Протасевича и Софии Сапеги!

Оппоненты отвечают, что никто на самом деле не знает подробностей планировавшейся спецоперации по задержанию российских боевиков и того, где и при каких обстоятельствах должна была бы произойти посадка самолета с ними. Но зато известно, что Украина потеряла ценных свидетелей действий России на ее территории.

Меня, однако, удивило другое — то очевидное доверие, которое украинский президент испытывал к белорусскому, к «Александру Григорьевичу», как Зеленский до сих пор называет Лукашенко. По словам Зеленского, он был абсолютно уверен, что после его звонка белорусский президент выдаст боевиков — между прочим, граждан Российской Федерации — Украине. Но почему?

Ответ на этот недоуменный вопрос кроется прежде всего в политической неопытности и инфантилизме не только самого Зеленского, но и представителей его ближайшего окружения — тех людей, которые советовали президенту поступить именно так, а не иначе. Очевидно, в Киеве просто не способны были понять степени политической зависимости Лукашенко от Москвы, понять, что выдачи российских граждан, да еще и выполнявших «специальные задания» российских спецслужб на украинской территории, не могло бы произойти ни при каких условиях.

Сам Лукашенко, как мы знаем, может задерживать россиян и потом торговаться с Кремлем относительно их дальнейшей судьбы — дело семейное! Но третьей стране? Да еще и стране, к которой в Кремле относятся с такой нескрываемой враждебностью? На что мог бы после этого рассчитывать Лукашенко в своих взаимоотношениях с Владимиром Путиным?

Именно поэтому белорусский правитель поступил так, как поступил — задержал «вагнеровцев», чтобы торговаться с Москвой. С Москвой, а не с Киевом. Зеленский в планы Лукашенко изначально не входил.

ОСТАТОЧНЫЙ ВОСТОРГ
Но похоже, сам украинский президент этого до сих пор не осознал. И дело тут уже не только в политической неопытности и плохой обучаемости бывшего телевизионного комика. Дело еще и в тех очевидных симпатиях, которые «советски настроенная» часть украинского общества испытывала к Лукашенко все эти десятилетия. И возможно, испытывает до сих пор — просто после недавних событий в Беларуси представителям политической элиты, в отличие от так называемых простых людей, признаваться в этом неприлично.

Но трудно было не заметить того нескрываемого восторга, который испытывал Зеленский во время встречи с Лукашенко в октябре 2019 года на очередном совковом форуме регионов в Житомире. Зеленский буквально светился от счастья — и было от чего! Ведь Лукашенко, такой простой и открытый, был так не похож на напыщенных и заумных украинских и западных политиков, с которыми закомплексованному шоумену пришлось иметь дело во время своей предвыборной кампании и в первые месяцы президентства.

Зеленский даже подражал Лукашенко, оскорбляя чиновников и разыгрывая из себя миллионера и доверенного лица самых состоятельных людей страны, этакого «рубаху-парня». Так почему бы не позвонить такому замечательному человеку и не поговорить с ним по душам? Это ведь куда приятнее, чем какая-то непонятная спецоперация, в подробностях и последствиях которой еще нужно разбираться, вникать, проводить совещания — скукотища!

И конечно же Зеленский так и не понял, что поговорить по душам с Лукашенко просто невозможно. Что душа Лукашенко заложена в Кремле.

https://vot-tak.tv/novosti/25-06-2021-portnikov-zelenskij-lukashenko/
Krynica

Путін та кримський міф

У статті, присвяченій 80-річчю нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, президент Росії Володимир Путін продовжує множити російські міфи про взаємини Росії та Заходу, політичну ситуацію в Україні, російсько-українські відносини, Майдан та, звичайно ж, про Крим.

Путін стверджує, що «відділення» Криму від України ‒ прямий результат «державного перевороту», влаштованого в Києві Сполученими Штатами. Не буду тут полемізувати з твердженням про те, що американці, яких Кремль роками використовує для культивування образу чергового ворога Росії, влаштували переворот в Україні. По-моєму, це все ж фраза не для німецької аудиторії, для якої була підготовлена стаття Путіна, а саме для росіян.

Але «відокремлення» Криму не було наслідком того, що відбувалося на Майдані. Звичайно, серед кримчан були прихильники різних політичних поглядів. Були прихильники змін ‒ ось чому сам я бачив зі сцени Майдану прапори з написами «Ялта» або «Севастополь». Були противники Майдану, які, ймовірно, не розуміли, що відбувається в Києві. А були й противники Майдану, які разом з тим не сприймали президента Віктора Януковича ‒ перш за все за те, що глава держави встановив у Криму владу своїх ставлеників. Словом, звичне для України ‒ і незвичайне для Росії ‒ політичне різноголосся.

Але сама політична ситуація в автономії й у дні Майдану, і після нього залишалася досить спокійною ‒ куди спокійнішою, ніж в інших українських регіонах, які ні від кого не відокремлювалися.

Та й Крим не відокремлювався. Просто в останні дні Майдану на півострові почала розгортатися ретельно підготовлена російськими спецслужбами операція, метою якої була окупація Криму. І так, ця окупація була наслідком Майдану тільки в тому сенсі, що небажання президента Віктора Януковича вирішити виниклу кризу політичними засобами ‒ небажання, підтримуване й підігріване Кремлем ‒ спричинило фатальне ослаблення інституцій Української держави, яке дозволило цю спецоперацію здійснити. Тому, якщо вже користуватися термінами Путіна, причиною відокремлення Криму був зовсім не Майдан, а, впевнений, наполеглива робота з ослаблення України, яка здійснювалася керівництвом Росії в дні Майдану. Здійснювалася також, імовірно, і з метою окупувати Крим.

Учасники протестів у Києві та інших містах України у 2013-2014 роках виступали за те, щоб їх країна була ефективною сучасною державою, яка вирішить питання про європейську інтеграцію. Саме така Україна, мабуть, не влаштовувала Путіна й саме розбудові такої України він намагався перешкодити в дні анексії Кримського півострова.

І є дуже символічним, що Путін нагадує про пропагандистський міф Кремля якраз у дні роковин однієї з поворотних подій Другої Світової війни. Тому що нацизм теж відмовляв народам у праві на самостійний вибір і пояснював свої територіальні захоплення провокаціями урядів інших країн проти етнічної німецької меншини або самої Німеччини. Путін, по суті, не винайшов нічого нового.

https://ua.krymr.com/a/vitaliy-portnykov-putin-i-krymskyy-mif/31324097.html
Krynica

Военно-спортивный праздник

"В ознаменование воссоединения народов Восточного Средиземноморья с нашим великим социалистическим содружеством Комитет физкультуры и спорта при Совете Министров СССР совместно с Министерством обороны СССР и ДОСААФ решили провести в секторе Черного моря военно-спортивный праздник под общим названием "Весна"" - дочитывает скуластый диктор Арбенин в диком пиджаке очередное сообщение ТАСС. Это завершающие страницы великого романа Василия Аксенова "Остров Крым", утопии, высмеивающей нелепость и трагичность советской системы и ее оккупационных потуг.

Но Путин с Шойгу книжек, как и следовало ожидать, не читают. Иначе вряд ли появилось бы сообщение ТАСС - да, все того же ТАСС - о том, что президент попросил министра обороны содействовать проведению соревнований по самбо на одном из боевых кораблей Черноморского флота. Вполне возможно, что это невинное сообщение, что Путин и в самом деле хочет выглядеть главным другом советских спортсменов, как до него товарищ Сталин. Но после аксеновского "военно-спортивного праздника" выглядит как фарс.

Вообще все выглядит как фарс, ну буквально все - ни одного живого места уже не осталось. Путин и Шойгу обращаются к Московской конференции по безопасности с утверждениями, что Кремль просто мечтает о деэскалации в отношениях с Западом - вот только НАТО не идет навстречу! В это же самое время Министерство обороны России гордо рапортует об обстреле британского эсминца - такая вот чудесная деэскалация с бомбами, а Министерство обороны Великобритании утверждает, что никакого обстрела не было, а были заурядные военные учения, о которых был проинформирован экипаж британского судна. Но стремящимся к деэскалации руководителям России очень хочется продемонстрировать, как они пуляют из всех орудий по натовским супостатам, чтобы заставить их покинуть несуществующие территориальные воды России у берегов оккупированного Крыма. И супостаты покидают просто потому, что они в этих территориальных водах не находились и не находятся. Поздравляем Россию с победами. И с усилением маразма заодно. Потому что с недавних пор любое заявление российского президента можно комментировать только с широко раскрытыми от изумления глазами. И в попытке понять - он в самом деле так думает или просто издевается?

Конечно, можно сказать, что этот усиливающийся маразм - перед рассветом. Но по опыту советского застоя мы знаем, что гниение может быть долгим, что элита и общество готовы мириться с маразмом до тех пор, пока этот маразм сам себя не уничтожит - и страну вместе с собой. Так что нам предстоит еще долго слушать утратившего всякую связь с реальностью президента России и узнавать, какой еще военно-спортивный праздник он решил поручить провести своему министру обороны.

"Репортажи о ходе праздника будут периодически транслироваться по Второй программе Центрального Телевидения".

https://graniru.org/opinion/portnikov/m.282033.html
Krynica

Зеленський не повинен допустити маніпуляцій із “Північним потоком-2”

Запрошення, яке зробила українському президенту федеральна канцлерка Німеччини - це не просто данина протоколу
І навіть не бажання обговорити, як оживити “нормандський формат” - зрозуміло, що без готовності Володимира Путіна брати участь у врегулюванні кризи на Донбасі переговори на цю тему між Меркель і Зеленським є беззмістовними.

Але те, що федеральна канцлерка хоче зустрітися з українським президентом якраз напередодні своєї поїздки до Сполучених Штатів - це серйозний політичний хід. Як відомо, однією з головних тем переговорів між президентом США і федеральною канцлерокою Німеччини повинна стати доля “Північного потоку-2”. Після переговорів із Зеленським Меркель може впевнено говорити з Байденом, що її країна враховує позицію Києва - ось, розмовляла із Зеленським, буквально вчора. Більш того, на цьому тлі нівелюється значимість поїздки самого Зеленського до Вашингтону - у тому, що стосується “Північного потоку-2”. Тому що Зеленський прибуде до Сполучених Штатів - якщо взагалі прибуде - вже тоді, коли Байден і Меркель про все остаточно домовляться.

Тому Зеленський повинен прибути до Берліну із незаперечними аргументами, які повинні довести критичність завершення будівництва “Північного потоку-2” саме для безпеки України. Якщо мова піде про гроші, компенсації, роботу газотранспортної системи - не сумнівайтеся, з усім погодяться. Гроші дадуть, і навіть більше, ніж попросять. І Байден буде цим цілком задоволений. І разом із Меркель буде домовлятися з Путіним про те, щоб після запуску “Північного потоку-2” українська ГТС продовжувала діяти. І Путін з усім цим погодиться, щоб вже через кілька місяців або років все порушити. Ну, припустимо, доведеться терміново ремонтувати російську частину газопроводу. Або, як про це попереджав міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков, буде влаштована диверсія на українській ГТС. І будемо ми без грошей, без транзиту, однак із гарантіями - як у випадку з Будапештським меморандумом.

Тому українська позиція повинна бути жорсткою і чіткою. Зеленський не повинен допустити, щоб у Берліні маніпулювали українськими національними інтересами і представляли цю маніпуляцію як сердечну злагоду.

https://espreso.tv/vitaliy-portnikov-zelenskiy-ne-povinen-dopustiti-manipulyatsiy-iz-pivnichnim-potokom-2
Krynica

Лавочки Карського

Як змінився світ завдяки таким, як Ян Карський.

Він один із небагатьох героїв нашого часу, якому не просто зведено пам’ятники, а присвячено цілий архітектурний проєкт: меморіальні лавочки Карського, на які можна присісти і порозмовляти з цією дивовижною людиною. Якщо ви завзятий мандрівник, то обов’язково хоча б раз зустрінете його і поспілкуєтесь.

Мені пощастило, я говорив із Карським повсюди! У Нью-Йорку я розповідав йому, що цивілізований світ — і Сполучені Штати зокрема — покаявся у байдужості й невірі, яку проявляв до свідчень Карського про Голокост. І що його голос не залишився голосом волаючого в пустелі — тому що людство, нехай не відразу і не все — прислухалося до нього. І якщо ми зараз живемо в світі, де намагаються захищати ідеали гуманізму — то це завдяки таким, як Ян Карський.

У Тель-Авіві я розповідав йому, що навіть найбільш безнадійне починання може завершитися дивовижним успіхом, якщо вірити у відвагу, що навіть у пустелі можуть рости квіти — якщо є такі люди, як він. І ось йому, бійцю, що намагався достукатися до людства з вимогою припинити Голокост, Праведнику народів світу і почесному громадянину Ізраїлю встановлений пам’ятник у квітучому саду сучасного єврейського міста, у центрі єврейської держави.

У Кракові ми з ним дивувалися, як буквально на наших очах наповнюється життям ще недавно мертвий і похмурий Казімєж Історична єврейська дільниця Кракова.. І тепер це, звичайно, вже не декорація фільму «Список Шиндлера», а енергія, що не дає згаснути пам’яті.

У Варшаві я радів вільній Польщі, яка його оцінила і віддала йому належне, Польщі, боротьбі за свободу якої він присвятив усе життя. І що найголовніше — боротьбі за її честь. Адже що таке свобода без честі? І що таке свобода без пам’яті? Сам факт того, що з ним може поспілкуватися кожен відвідувач сучасного Музею історії польських євреїв — а таких відвідувачів десятки тисяч — дорогого варте.

У його рідній Лодзі я розповідав йому, як змінюється це місто, як старі фабричні корпуси перетворюються на сучасні готелі й лофти. І про фестиваль чотирьох культур Щорічний Festiwal Łódź Czterech Kultur відбувається в Лодзі з 2010 року, присвячений німецькій, єврейській, польській і російській культурам., що став дзеркалом утраченої й розстріляної Лодзі, теж розповів — хіба це було б можливим без таких, як він?

І нарешті Кельце, моя остання лавочка. Найскладніша розмова — про Голокост після Голокосту, спровокований, як ми тепер усе більше переконуємося, вже новим окупантом 1946 року в Кельце місцеве населення із органами комуністичної влади спільно вчинили єврейський погром, внаслідок якого загинуло щонайменше 40 євреїв та 2 поляків, які їх захищали.. І той самий висновок, що й під час попередніх бесід: пам’ять і честь — найкращі ліки від старих ран.

А Ян Карський і був живим утіленням пам’яті й честі Польщі. Таким він і залишається на своїх лавочках.

https://novapolshcha.pl/article/lavochki-karskogo/