ДЕРЖАВА, ЩО НЕ МОЖЕ НЕ ПЕРЕМАГАТИ
Віталій Портников
Російське керівництво довго шукало національну ідею. І нарешті знайшло – країна піднімається з колін і перемагає аж до нестями. Нічого особливого нового у цій ідеології, звісно, не було. Росія вже піднімалася з колін за більшовиків і перемагала майже постійно – і ми знаємо, чим закінчилося свято цієї перемоги. Здавалося б, про „підняття з колін” варто було говорити в 90-і роки – тоді росіяни перемогли ГКЧП, винесли монумент Дзержинського з майдану перед КГБ, мирним шляхом розлучилися із імперією. Росія вперше за багато десятиріч почала перетворюватися з країни, яку весь оточуючий світ боїться в країну, яку починають поважати.
Але випадкові люди, які опинилися на її чолі на початку нового тисячоліття, якраз цей період і вважали знаходженням на колінах. Бо, очевидно, для них поважати – це й означає боятися.
Так що з офіційної точки зору Росія починає підніматися з колін тільки зараз. Спочатку втілення у життя цієї ідеї виглядало дещо пародійно – в Москві всерйоз поставилися до перемоги Діми Білана на Євробаченні – хоча донедавна вважали змгання конкурсом для хатніх господинь. Під час футбольного чемпіонату розїжджали з прапорами на машинах. Телебачення аж захлиналося від подиву – от яка країна, перемагає і перемагає!
Однак після грузинсько-російської війни все стало вже серйозно. Росія не просто наполягає на тому, що захищає своїх громадян у Південній Осетії – з цим, як і з ідеєю „вимушеного миру”, можна було б погодитися, якби росіяни не перетинали кордону бунтівної автономії або хоча б швидко пішли з „внутрішньої” Грузії. Однак держава, що постійно перемагає, бажає іншого. Її лідери та дипломати абсолютно серйозно вимагають відставки грузинського президента Михайла Саакашвілі, звинувачують американців у підтримці „збанкрутілого” режиму, можна сказати – вважають, що саме вони, а не грузинський народ, має вирішувати, хто керує Грузією. В Москві так повірили у „керовану демократію”, продуктами якої стали Путін і Медвєдєв, що дійсно вірять – президентів призначають або в Кремлі, або в американському Білому домі. А якщо якесь дурне населення цього не розуміє – ну тоді, як в російському анекдоті про Буша – тоді ми летимо до вас...
В Москві, очевидно, вирішили, що потрібна саме така перемога – і тому російські війська ніяк не можуть залишити Горі, а президент Медвєдєв гордовито наголошує, що буде сам вирішувати правила поведінки Чорноморського флоту Росії – він верховний головнокомандуючий, і баста!
І все ж таки Діма Медвєдєв не Діма Білан. Перемога Білана нікого особливо не перелякала – хіба що людей, які не у захваті від сучасної поп-культури і не можуть зрозуміти, чого це треба дуріти, коли хтось щось проспівав голосно, хтось покатався на ковзанах навколо того, хто щось проспівав, а хтось щось виконав на скрипці, коли один співав, а другий катався. До того ж про це забувають наступного дня – Євробачення закінчується без жертв.
А перемога Медвєдєва – ще не одержана, але та, до якої він прагне – перелякала багатьох серйозних людей, навіть тих, хто був не у захваті від дій Михайла Саакашвілі і не вважав, що Росія не мала права на застосування сили. Справа тепер вже не у грузинському президенті та його щирій впевненості, що кращим доказом на користь териториальної цілосності маленької бідної держави є „Град”. Справа у президенті російському та його переконаності у божественому праві визначати злочинців, милувати і карати, призначати чужих президентів... Росія, яка багато років не погоджувалася із діями Міжнародного трибуналу в Гаазі, тепер вважає, що саме вона має засуджувати президента Грузії. Із американцями в Москві розмовляють так, як колись в ЦК КПРС розмовляли із ЦК Китайської компартії – товариші, приборкайте своїх ідеологів, свою пресу, а ми приборкаємо своїх. Все повернулося на років 30 назад, але в ситуації, коли Росія вже давно інтегрувалася у західний світ і потрібна цьому світові як стабільний продавець енергоносіїв, а не як божевільня.
Саме тому російська перемога над Грузією не призведе до остаточного перетворення Росії у Радянський Союз. Взагалі важко зрозуміти людей, які заради красивої телевізійної картинки і демонстрації псевдомогутності жертуують власним майбутнім. Правда! Не треба казати, що вони це роблять заради власних громадян у Осєтії – по-перше, я не вірю, що ці люди взагалі думають про власних громадян, по-друге, маю повторитися – для забезпечення стабільності у регіоні військові мандрівки Грузією не обов’язкові. І призведуть тільки до того, що для Заходу російські лідери перестануть бути партнерами.
Ні – вже перестали. Це вже просто люди, яких варто заспокоювати і від яких варто відгорожуватися. Необхідність такого відгороження перестає бути революційною ідеєю американців і може стати переконанням європейців. І якщо відгороження дійсно почнеться – не варто думати, що переможці перезимують у фортеці.

www.glavred.info